«Тисяча і одна ніч» або таємниця Шахразади

1001 ніч

У цьому дивовижному світі, – сказав Бернард Шоу, – чим чорт не жартує!» Із пляшки раптом виходить джин і звинувачує чоловіка в тому, що він убив його сина… Та адже таке буває тільки в чарівних казках! Але коли молода дівчина на ім’я Шахразада розповідала царю про джина, який з’явився з пляшки і звинуватив купця у вбивстві його сина, це була вже не просто казка, тому що вартувало Шахразаді перервати свою розповідь, а царю скучити і позіхнути, загибель дівчини була неминуча. Ні, справді, чим тільки чорт не жартує! Якщо вам скажуть, що Шахразада врятувала своє життя і запобігла загибелі багатьох людей, розповідаючи царю казку про джина, ви засміється: ось ще вигадки… Але коли приблизно в 1700 році Антуан Галлан виявив, що за сімома арабськими казками, які він готував до друку, ховалася тисяча і одна ніч казок і їх оповідачка Шахразада, він зрозумів, що тут не тільки вигадки і що за всім цим лежить цілий новий світ. Але хто міг знати, у що це виллється? Ніхто!

Галлан, наприклад, був впевнений, що має справу з арабським світом, але, сам того не відаючи, він стикнувся з світом Ірану.

Правда, в той час навіть вченого-сходознавця ввела б в оману мусульманська Шахразада, яка говорить по-арабськи і одягнена в арабський одяг. Але імена-то – Шахразада і Шахріяр – явно іранського походження (звичайно, їх можна було порахувати свого роду екзотикою). Мова казок була не найбільш чистою арабською мовою, але в тому, що вона все-таки саме арабська, Галлан не сумнівався. Іслам в цих казках теж виступав не в самому ортодоксальному своєму виді: в них діяли джини, зустрічалися феї, талісмани і все те, що ми назвали б магією, а наші бабусі називали просто чудесами.

Так чи були казки «Тисячі й однієї ночі» справді арабськими? Антуан Галлан, зачарований ними, в це повірив. Але після нього обережні сходознавці піддали Шахразаду свого роду історико-текстологічному «допиту з пристрастю»: прізвище? ім’я? хто батьки? місце народження? Допитували, звісно, древніх хроністів.

Ось, наприклад, що говорив арабський історіограф X століття Масуді у своїй книзі «Золоті прерії», де він згадує твори художньої літератури, перекладені з персидської: «До цієї категорії належить і книга, звана по-перському «Хазар-Афсане» («Тисяча казок»); серед арабів вона більше відома під назвою «Тисяча і одна ніч». Це історія про царя і його візира, дочку візира і рабиню, яких звали Шіразад і Дінарзад». Зауважимо, Масуді пише «звана по-перському …».

Приблизно в той же час (X століття) другий араб, Ібн-ан-Надім, склав бібліографію «поневіряння ал-Фіхраста», де говорилося: «Мухаммед ібн-Абдус, автор «Книги візирів», почав роботу над збіркою тисячі казок, взятих у арабів, персів і греків. Він закликав до себе сказителів і брав у них краще, що вони могли запропонувати. У той же час він вибирав уривки з казок і повістей, вже відомих в списках. Так він склав 480 «ночей», кожна з яких містила закінчену історію приблизно на 50 сторінках. Але смерть наздогнала його раніше, ніж він завершив свою тисячу казок».

Спираючись на ці висловлювання, вчені-сходознавці змогли більш точно простежити історію «Тисячі і однієї ночі». Передбачається, що перська «Тисяча казок», про яку згадує Масуді, була перекладена на арабську мову в VIII столітті і називалася спочатку «Тисяча ночей»; потім, очевидно в IX столітті, сюди додалися арабські казки, і до XVI століття збірка знайшла свою остаточну форму, може бути, завдяки завоюванню Сирії мамелюками і Єгипту Селімом I. Цим можна пояснити той факт, що, врешті-решт «Тисяча і одна ніч» міцно влаштувалася в Каїрі.

Тепер слід проаналізувати «Тисячу і одну ніч» з точки зору текстології, щоб подивитися, чи не несе книга слідів своєї «подорожі» через століття і країни. В основному розрізняють чотири групи казок: казки індійського походження; казки, пов’язані з Багдадом; цикл морських казок і остання група казок, створених вже в Каїрі.

У казках індійської групи велику роль відіграють джини. Але джини тут «мусульмани» (інше питання, чи є вони вірними слугами Аллаха або повстають проти нього). Однак «навернення» їх в мусульманську віру сталося значно пізніше того, як виникли самі ці оповіді. Перетворення людей в камені і тварин в цих казках – звичайне явище, і звірі часто говорять тут людським голосом. Звичайно, в «Тисячі й однієї ночі» ці дивовижні перетворення здійснюються в ім’я Аллаха і з його волі, і проте це не заважає нам розпізнати в них мотиви набагато більш ранніх сказань про переселення душ.

У другій групі казок романтична історія затуляє собою фантастику; тут присутні інтрига, любовні перипетії, повчальні сентенції. Казки приводять нас на вулиці Багдада, і ми блукаємо по ним вдень або вночі разом з прославленим халіфом Гарун ар-Рашидом (IX століття). Якщо ми і зустрічаємося тут з чудесами, то лише для того, щоб не обірвалася нитка захоплюючої інтриги.

Пригоди Синдбада-мореплавця, природно, належать до морського циклу. Його «Подорожі» часто публікувалися самостійно (Галлан переклав їх ще до знайомства з «Тисяча і однієї ночі»). Але відзвуки цих подорожей можна виявити і в казках інших циклів. «Чудо народжується тут з вигадливого переплетення дійсного і вигаданого. Це сага про перших мореплавців, котрі користувалися компасом, сонячним годинником і астролябією, одіссея тих, хто, прочитавши Плінія і Страбона, відкрив, зрештою, тибетських лам і білих китів», – пише Наджим ад-Дін Баммат в своїй роботі «Теми і ритми «Тисячі і однієї ночі».

Найважче охарактеризувати каїрську групу, де давні сюжети перемішані з більш пізніми. Тут місцями верх бере чарівна казка, часом, навпаки, вона цілком поступається місцем сатирі і плутовському роману.

Але до чого ж можна прийти в підсумку текстологічного дослідження? З’ясовується, що створення казок пов’язано з Індією, Іраком, Єгиптом. Але де ж Іран? Як узгодити ці результати з твердженням древніх хроністів про те, що казки «Тисячі й однієї ночі» прийшли з Ірану?

Чудо «Тисячі й однієї ночі» укладено не в казках як таких, а в характері книги, яка їх об’єднала в одне ціле. Іран дав сказительницю, юну Шахразаду, без якої не було б «Тисячі і однієї ночі».

Таким чином, якщо уявити все схематично – хай простить нас Шахразада, – то можна було б сказати, що Індія і Багдадський халіфат дали матеріал – перекази, повні чудес, і комедію звичаїв, сповнену духом ісламу.

Але з цих двох елементів ніщо не народилося б, якби Іран не втілив все це в ту єдино можливу літературну форму, де ці елементи могли зустрітися і зажити новим життям. В центрі оповідання виявляється Шахразада, дочка Ірану, і її власна історія, в яку так добре вплітається все зворушливе, сумне і дивовижне, що є на світі. «Тисяча і одна ніч» – це і є сама Шахразада.

«Оповідають, що в стародавні часи і минулі століття…»

Шахземан, правитель Самарканда перського, отримав запрошення брата Шахріяра, царя Індії та Китаю, відвідати його. Ледве виїхавши за міські ворота, Шахземан спохватився, що забув подарунок, призначений для брата; повернувшись до палацу, він застав свою дружину в обіймах коханця. І він вбив обох і знову відправився в шлях, і їхав, поки не досяг міста свого брата. Але туга з’їдала його, і так тривало до того дня, коли він випадково побачив через вікно палацу, як дружина Шахріяра віддається розпусті, оточена невільницями і рабами.

Вимушений розпитуваннями брата, Шахземан розповів йому все, що бачив, і обидва брата, вбиті горем, вирішили покинути місто і назавжди піти від світу. Але, прийшовши на берег моря, вони зустріли джина, який у них на очах розкрив скляну скриньку, і з неї вийшла прекрасна молода жінка. Як тільки джин заснув, жінка віддала обом братам свою любов, а потім взяла собі до свого намиста з 570 перснів, які вона отримала від своїх колишніх коханців, персні братів. Шахріяр, вирішивши, що джин ще найнещасніший, ніж сам він, повернувся до своєї столиці, щоб помститися не тільки своїй дружині, але і всім жінкам. Він щоночі став брати невинну дівчину і опановував нею, а вранці вбивав її.

Місто занурилося у відчай. Але ніщо не могло вгамувати спрагу помсти царя. Тоді Шахразада, дочка царського візира, вирішила покласти край вбивствам і сказала батькові: «Заклинаю тебе Аллахом, о батько, видай мене за цього царя, і тоді я або залишуся жити, або буду викупом за дочок мусульман і врятую їх від царя».

Шахразада заручилася дозволом царя привести в опочивальню свою молодшу сестру Дуньязаду, яка, коли цар задовольнить свою нужду в Шахразаді, мала сказати: «О сестриця, поговори з нами і розкажи нам що-небудь, щоб скоротити безсонну ніч». Розповідь Шахразади так захопила царя, що він повелів продовжувати її і в наступну ніч, і так тривало тисячу і один раз поспіль, бо оповідачка знала свою справу і хитромудро переривала розповідь на самому цікавому місці.

На тисяча першу ніч Шахразада отримала від царя дозвіл показати трьох дітей, яких вона встигла народити йому. «І було їх троє синів, один з яких ходив, інший повзав, а третій смоктав груди. І коли їх принесли, Шахразада взяла їх і поставила перед царем і, поцілувавши землю, сказала: «О цар часу, це твої сини, і я бажаю від тебе, щоб ти звільнив мене від убивства заради цих дітей. Якщо ти мене вб’єш, ці діти залишаться без матері і не знайдуть жінки, яка добре їх виховає!»

І тут цар заплакав, і притиснув дітей до грудей, і сказав: «О Шахразада, клянусь Аллахом, я помилував тебе перш, ніж з’явилися ці діти, так як я побачив, що ти цнотлива, чиста, благородна і боїшся Бога».

Так Шахразада вийшла з цього поєдинку зі смертю не тільки живою, але і переможницею. І хоча всю тисячу і одну ніч вона залишалася прихованою від нас тонким серпанком своєї вправної розповіді, ми ні на мить не забували, що від смерті її весь час відділяла всього лише одна коротка казка.

З часів Шахріяра мільйони людей, задумувалися над сенсом життя, піддавалися чарівності «Тисячі і однієї ночі». Історія Шахразади тільки починалася. Повна доброзичливості і не надто заклопотана своїм походженням, вона відгукувалася на будь-який поклик і надихала творчу уяву багатьох і багатьох народів. Від неї пішли монгольські казки «Тисяча і один вечір», перуанські «Тисяча і одна година», татарські «Тисяча годин з чвертю», сирійські «П’ятсот з половиною ранків». А скільки таких наслідувань було ще! В одній тільки Франції можна назвати, наприклад, «Тисячу і одну ласку» (1716), «Тисячу і одну дурість» (1742), «Тисяча і одна безумство» (1785). Приблизно в цей же час з’являється ціла бібліотека книг під загальною назвою «Кабінет фей», до якої входили і «Ночі султана Шахріяра» Казота і Шавіс.

У 1742 році Кребійон-молодший пише свою «Софу», в якій хотів відобразити безхарактерність «внука великодушного Шахріяра». Годфруа Демомбінь виявив «Сто і одну ніч» на берберській мові, а дервіш з Ісфахана повідав де Ля-Круа історію «Тисячі і одного дня» .Шахразада приходила до письменників не для того, щоб піддати їх спокусі, а для того, щоб відточити їх перо.

І Дідро писав «Нескромні скарби», Вольтер – «Задиг», Монтеск’є створив сатиричні «Перські листи». Теофіль Готьє влаштував у себе вдома, на вулиці Ле-Пелетье, «Схід і Каїр», де, одягнений персом, слухав «Тисяча другу ніч». Але Шахразаді було мало однієї літератури. На її теми Римський-Корсаков пише чудову симфонічну сюїту (1888), а Равель поему (1903). За допомогою Дягілєва Шахразада завойовує і балет (1910), а в травні 1914 року «Опера комік» показує виставу «Маруф, каїрський башмачник». Потім прийшла пора кіно з незліченними Синдбадами, Аладдінами та іншими героями Шахразади.

Так, Шахразада проникла всюди. У чому ж секрет її успіху, ця «таємниця Шахразади», яку намагаються зрозуміти у всьому світі? Найдивовижніше в казках полягає не в тому, що Шахразада тримає в напрузі жорстокого чоловіка протягом тисячі і однієї ночі, і не в тому, що вона зуміла побороти волю східного владики. Найдивовижніше – це те, що ми віримо розказаному, що оповідачка, незважаючи на розділяючий нас час і відстань, зовсім не так вже далека від нас, від нашого XXІ століття.

Тут-то і прихована частина таємниці: Шахразада ніколи не дожила б до наших днів, якби за нею не стояв світ, який вона відкрила нам. А цей світ не міг би стояти за нею, якби вона не несла його в собі, не висловлювала його у всій повноті і силі. Шахразада вічна, бо вона є, перш за все, відображення світу в його русі.

Ось як говорить про цей світ вже згадуваний нами Наджим Дін Баммат: «Це світ, де немає нічого неможливого, де кожен наш вчинок тягне за собою незліченні і непередбачені слідства, де все живе своїм власним незбагненним життям, кожен предмет є не те, чим він здається. Рибак відкорковує глечик – і звільняє гіганта. Кухарка смажить рибу і не підозрює, що насправді вона викликає чарівницю з бамбуковою тростиною в руках, яка пройде крізь стіну кухні… Це світ без причинного зв’язку або, скоріше, світ, що підкоряється якимось іншим механізмам дії та протидії, більш таємничим, ніж наша причинність, і суть цього світу ми не можемо осягнути, він ніби безперестанно вивертається навиворіт.

Химерній фантастичності подій в «Тисячі й однієї ночі» протиставлено сталість людських характерів. Цар, цариця, молоді принци та принцеси, візири, купці, судді, святі, носильники, звідниці, феї, воїни, цирульники, моряки, розбійники, звіздарі, каліграфи, закохані – всі говорять і діють саме так, як це належить тільки їм і нікому іншому, так, як цього вимагають їх ролі. І за хитросплетіннями казки ми починаємо вгадувати обстановку, в якій діє Шахразада, ця багатогранна натура, вірна своєму образу, яка виявилася у вирі подій, яких ніхто не може передбачити.

Шахразада не з’явилася героїнею, вона вирішила стати нею, коли іншого виходу у неї не залишилося. В цьому її сутність, і в цьому її таємниця. Перш за все, вона зуміла вибрати відповідний час – не раніше і не пізніше. Діяти раніше було б нерозважливо: спочатку потрібно було, щоб Шахріяр показав, що він непохитний.

Тому Шахразада рахувала дівчат, що гинуть одна за одною, і щоранку зважувала, чи багато ще залишилося до того, коли прийде її черга. Час у неї був – адже вона все-таки дочка візиря! Але й занадто довго чекати було не можна – адже коли ніж приставлений до горла, тоді вже не до жартів.

І вона вирішує зустріти небезпеку лицем до лиця. Але як? Тут проявляється інша її геніальна риса: вона розуміє, що у неї немає вибору в засобах, як не було у неї вибору в часі. Про силу не могло бути й мови – адже Шахразада не збиралася вмирати мученицькою смертю. Чи не могли допомогти ні хитрість, ні чаклунство, ні краса.

Залишався останній і єдиний засіб: правильна лінія поведінки. Змусити ворога діяти в незвичній обстановці; являючи чоловіка в світ жінки, розбудити в ньому цікавість, вразити його і не дати можливості схаменутися. Але при цьому він повинен бути впевнений, що ініціатива залишається в його руках («Я не вб’ю тебе, поки ти мені не розкажеш історію цього жебрака!»). Тримати його в стані подиву до тих пір, поки він не забуде своєї образи і ненависті до жінок. Зробити з нього свого спільника, щоб кожна ніч, проведена з нею, відкривала йому нові сторони життя.

Так Шахразада вчить нас, що багато чого в житті залежить від вміння правильно поводитися, від почуття гумору і добре підвішеного язика. Хто з нас, долаючи тисячі перепон, що споруджує нам життя, не шукав втрачений скарб або зачароване місто? Знайти скарб, зруйнувати чари, що приховують місто; кинутися кудись стрімголов і, якщо можливо, згадати дорогу назад … І якщо міф іноді ніби завмирає, то розповідь про нього продовжує йти по світлу, пробуджуючи в людях глибоко приховані устремління. Таким є і призначення «Тисячі й однієї ночі», що прийшла до нас з Ірану.

Автор: Мішель Летюрмі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers