Таємниця вбивства на вулиці Фероннері. Продовження.
14 травня 1610 року король Франції Генріх IV прослухав месу в одному з паризьких монастирів («Париж вартує меси!»), після – пообідав в Луврі, а потім вирішив відвідати прихворілого друга, герцога де Сюллі. Король любив прогулянки в кареті. О четвертій годині пополудні Генріх у супроводі кількох виїзних лакеїв і невеликої свити, що складається з герцогів де Монбазон і д’Епернона, маршала де Левердена і ще кількох придворних, які вмістилися в королівській кареті, виїхав з Лувру.
Коли карета виїхала з вулиці Сент-Оноре на вже відому нам вулицю Ферронері, вона виявилася затиснутою між двома фурами: однією, вантаженою бочками з вином, і другою, вантаженою сіном. Королівській кареті довелося зупинитися, так як виник затор, що не дозволяв рухатися далі по настільки вузькій вуличці. У замішанні частина лакеїв спробувала пробратися крізь натовп, щоб зустріти карету на іншому кінці вулички, інша частина намагалася розчистити дорогу королівському екіпажу. Саме в цей момент з натовпу виринув величезного зросту чолов’яга, який скочив на колесо карети і завдав сидячому біля вікна Генріху один за іншим три удари кинджалом… Другий удар виявився смертельним. «Перший Бурбон» помер миттєво, не встигнувши промовити ні слова.
Поки вельможі, які супроводжували короля зрозуміли, що сталося, поки намагалися надати вже марну допомогу своєму монарху, поки вискакували з карети, пройшло достатньо часу, щоб будь-який зловмисник встиг зникнути, розчинившись у натовпі. Однак рудоволосий хлопець все ще стояв на колесі королівської карети, здивованим поглядом озираючи натовп, який, здається, починала здогадуватися про те, що трапилося нещастя. Свита ледь встигла врятувати вбивцю від рук розгніваних, збожеволілих парижан. Під охороною лакеїв він був перепроваджений у в’язницю, щоб незабаром дати перші свідчення у справі про вбивство короля… Вікна королівської карети затулили портьєрами, і карета покотилася в Лувр, везучи неживе тіло Беарнця.
Сама того не знаючи, Франція прощалася зі своїм минулим. Закінчувалася епоха феодальних заколотів, громадянських воєн і релігійних смут. Починався час піднесення вже назавжди єдиного і згуртованого під монаршою владою Французького королівства. На вирощеному Генріхом IV ґрунті незабаром почнуть пожинати чудові політичні плоди такі постаті, як кардинал Рішельє і Людовик XIV. Але це – в майбутньому… А поки король Франції та Наварри, настільки пристрасно шанований тими, хто його любив, і так само пристрасно ненависний «ненавидящими його», здійснював прощальний проїзд по паризьким вуличкам…
Допити Равальяка (так звали вбивцю), що супроводжувалися всіма належними середньовічному «процесуальному кодексу» «заходами впливу», почалися вже з вечора 14 травня. На слідстві цей чоловік показав, що він – Франсуа Равальяк, тридцяти з невеликим років, ангулемець, дійсно вбив короля, вважаючи, що смерть цього монарха звільнить французів від влади «короля-єретика, короля-розпусника, короля-узурпатора». Ні герцог д’Епернон, ні кат, які по черзі допитували Равальяка, не змогли домогтися від вбивці якихось відомостей про можливих спільників злочину. Навіть під загрозою не одержати відпущення гріхів, що за середньовічними уявленнями загрожувало попаданням в пекло, ревний католик Равальяк не зміг нічого додати до сказаного…
Через дванадцять днів, 26 травня 1610 року, його стратили. Гревська площа, де була встановлена плаха, була буквально затоплена народом, який вимагав страти злочинця. Прийнявши страшну смерть – четвертування, Равальяк забрав у могилу всі можливі таємниці вбивства французького короля. Слідство було припинено.
Офіційною вважалася версія про вбивство католиком-фанатиком, який діяв поодинці. А через кілька днів після страти Равальяка з’явився «Істинний маніфест з приводу смерті Генріха IV», підписаний пані Жаклін д’Ескоман, і офіційній версії було покладено край.
Пані д’Ескоман в цьому документі доводила до відома суду, що їй відомі люди, які безпосередньо підготувавши вбивство короля, відомі і причини, що штовхнули їх на злочинний шлях. Цікаво, що пані д’Ескоман «озвучила» літаючу в жаркому повітрі Парижа версію про причетність до вбивства Габсбургів, вказавши тим самим можливу відправну точку злочинного задуму. Більш того, вона вказала і «ланки», що з’єднали, на її думку, Мадрид і бідолаху Равальяка.
У центрі змови, на думку д’Ескоман, стояли пані Генрієтта д’Антрег, колишня фаворитка Генріха IV, і вже згаданий нами герцог д’Епернон, один з найбільш впливових і високопоставлених людей в найближчому оточенні останніх двох королів Франції. (Вперше д’Енернон з’являється при дворі в середині сімдесятих років XVI століття в якості фаворита – «тіньона», як тоді їх називали, Генріха III Валуа.)
Версія пані д’Ескоман незважаючи на масштабність її звинувачень, представляється найбільш логічною з усіх представлених у цій справі. І ось чому.
Жаклін д’Ескоман кілька років прожила в будинку пані д’Антрег, будучи в служінні у останньої. Почавши з дрібних доручень, вона стає довіреною особою королівської фаворитки. Погляду здивованої дівчини відкривається таємне життя дому д’Антрег: постійні «гості», які розмовляють з явним іспанським акцентом, підозрілі особи, які відвідують її пані, але найголовніше – розмови… Одного разу її пані говорила з чоловіком середніх років, в якому будь-який парижанин впізнав б ясновельможного герцога д’Епернона, а розмова стосувалася … майбутнього вбивства короля, і д’Ескоман стала мимовільним свідком цієї розмови.
Зрозумівши, що будинок, в якому вона служить, є перевалочним пунктом для французьких зрадників і іспанських шпигунів, д’Ескоман безуспішно намагається попередити короля про небезпеку, що насувається. Її спроби виявляються марними, а підозріла д’Антрег все менше довіряє їй. І ось настає 14 травня…
Пані д’Ескоман показала, що в один з вечорів за рік до вбивства серед численної похмурої публіки, яка відвідувала будинок її пані, був і молодий ангулемець, що мав рекомендаційний лист від самого герцога д’Епернона і представився Франсуа Равальяком.
Але «посягнувши на великих світу цього в ім’я загального блага, отримаєш лише побої!» – Так філософськи прокоментував сучасник подальшу долю д’Ескоман, яка закінчила життя в одному з сирих казематів королівства.
Тим не менше, її версія була прийнята до розгляду. Особливий «вагу» версії надавав ряд свідчень, що підтверджували показання д’Ескоман. Так, один із слуг д’Антрег показав, що бачив найближчу подругу своєї пані, також звинувачену Жаклін у співучасті, в компанії з Равальяком. Інший слуга сам проговорився про вбивство Генріха … за кілька годин до трагедії на вулиці Ферронері. Будучи заарештований, він помер загадковою смертю в тюремній камері. Крім того, сам факт добровільних показань держпожнагляду і д’Ескоман побічно свідчив на її користь: за законами того часу лжесвідчення каралося стратою. Навряд чи жінка зазіхнула б на честь настільки високопоставлених осіб, будучи не впевнена у своїй правоті.
Судовий розгляд явно зайшов в глухий кут. По-перше, свідчення д’Ескоман викривали неспроможність офіційної версії про вбивство короля: Равальяк опинявся лише останньою ланкою злочинного ланцюжка, а не фанатиком-одинаком. По-друге, сам цей «ланцюжок» вів до людей настільки впливових і значних, що звинувачення їх у такому злочині могло спричинити за собою непередбачувані наслідки. І, по-третє, за твердженням д’Ескоман, нитки змови тяглися до Іспанії, а після смерті Генріха IV мало хто з придворних хотів йти на розрив відносин з нею, що ось тільки почали налагоджуватися. Було прийнято рішення відкласти справу «з урахуванням високопоставленого положення обвинувачених».
Далі буде.
Автор: Володимир Рудаков.