Таємниця острова Пасхи. Частина четверта.
Навесні 1941 року в актовому залі 147-ї середньої школи Петербурга (тоді Ленінграда) проходив випускний вечір. Випускники з нетерпінням очікували Бориса Кудрявцева. Він повинен був зробити повідомлення про наукову роботу, яку разом з цілою групою школярів вів вже близько двох років. Коли Борис Кудрявцев і його товариші по навчанню були ще дев’ятикласниками, в школі було вирішено влаштувати виставку, присвячену життю та діяльності М. М. Миклухо-Маклаю. Підбираючи матеріал для виставки, школярі відвідали Музей антропології та етнографії і там вперше побачили «кохау ронго ронго» – «дерево, що говорить» з острова Пасхи. Дізнавшись про те, що вчені вже неодноразово намагалися розгадати значення загадкових малюнків рапануйского народу, що навколо «кохау ронго ронго» взагалі йде тривала наукова суперечка, він ще більше зацікавився спадщиною Миклухо-Маклая.
А що, якщо спробувати прочитати таблиці, відновити сенс втраченого стародавнього письма, внести свій внесок в історію рапануйців? Адже сам М. М. Миклухо-Маклай, над виставкою в пам’ять якого хлопці працювали, був не тільки відомим вченим, а й великим гуманістом. Зустрічаючись з жителями Нової Гвінеї і інших островів, він завжди вмів поставитись до них, як до рівних, і поважав їх звичаї, традиції, культуру і людську гідність. За це і народи Океанії, з якими довелось зіштовхнутися українському мандрівникові, платили йому довірою, повагою і вдячністю. Ці взаємини відображені в об’ємистих щоденниках вченого. Борису Кудрявцеву хотілося в усьому бути послідовником Миклухо-Маклая.
Борис Кудрявцев вступив до числа друзів музею антропології, став членом гуртка юних етнографів. Він не розлучався з щоденниками Миклухо-Маклая, прочитав всю літературу, де хоча б згадується «кохау ронго ронго», подовгу засиджувався у бібліотеці. Допомогло знання французької, німецької та частково англійської мов. Юнак наполегливо шукав ключ до розуміння таблиць. На пам’ять приходили інші подібні дослідження.
Колись такими ж загадковими були єгипетські ієрогліфи – писемність найбільшого і надзвичайно культурної народу Стародавнього Сходу. На початку дев’ятнадцятого століття французький дослідник Шампольон випадково натрапив на так званий «Розеттський камінь» – базальтову плиту, вивезену військами Наполеона в період єгипетського походу з міста Розетти. На цьому камені був викарбуваний один і той же напис – єгипетськими ієрогліфами і по-грецьки. Завдяки власним іменам, укладеним в рамки в обох варіантах напису, Шампольон здогадався, що на «Розеттському камені» на двох мовах дано один і той же текст, і знайшов ключ до розуміння і розшифровки єгипетської писемності.
Борис Кудрявцев був у більш скрутному становищі. У нього не було подібного допоміжного матеріалу. З текстів, записаних у свій час Тепан Яуссеном, був опублікований лише невеликий шматочок (який ми навели у попередніх статтях), решта текстів не були опубліковані і зберігалися в архіві музею Брен ле Конт (Бельгія) куди наш герой зі зрозумілих причин (Совок, залізна завіса) не міг так собі запросто потрапити. Більше того, самі пам’ятники рапануйскої писемності в більшості залишалися невідомими – опубліковані репродукції лише з небагатьох збережених таблиць.
Переглядаючи книги, Кудрявцев познайомився зі стерпними, придатними для вивчення репродукціями таблиці «кохау ронго ронго» з Сантьяго (Чилі) і таблиці, що зберігається в Брен ле Конт (Бельгія) і називалася по-рапануйски «Тахуа» – «весло». Його вразило, що сама бельгійська таблиця анітрохи не була схожа за формою на весло, а добре відома йому петербурзька таблиця, хоча і не називалася «Тахуа», але була дуже схожа на весло. Чи не означає це, що всі таблиці пов’язані між собою і може бути навіть мають один і той же текст?
Після багатьох місяців копіткого дослідження, зіставлення між собою всіх чотирьох відомих йому таблиць, розглядання всіх знаків в лупу і звірення їх, простий школяр Борис Кудрявцев дійшов висновку, що тексти всіх чотирьох таблиць паралельні, тобто що на всіх чотирьох таблицях надряпаний, по суті справи, один і той же текст. Просто дивно, як вчені, що займалися розшифровкою «кохау ронго ронго» досі не помічали цього! Тим часом сумнівів бути не могло. Тексти таблиць дійсно були паралельні. Це був перший важливий висновок, не дійшовши до якого не можна було зрозуміти закони рапануйського письма.
Не можна сказати, що на всіх таблицях було написано точно одне і те ж, але, мабуть, у всіх чотирьох випадках доводилося мати справу з одним і тим же сказанням. Очевидно, це було сказання про походження світу, про минуле острова Пасхи і рапануйського народу. Основні знаки та групи знаків збігалися на всіх чотирьох таблицях, тільки в одному випадку, як, наприклад, на більшій з петербурзьких таблиць, текст був більш повним і знаків було більше, а в іншому випадку, як, наприклад, на бельгійській таблиці «Тахуа» , текст був більш скороченим і знаків менше.
Йдучи далі по шляху дослідження, Борис Кудрявцев довів, що текст на таблицях читається зліва направо (а не справа наліво, як доводить Хевеш), знайшов початок тексту обох петербурзьких таблиць і відновив втрачені знаки однієї таблиці по тексту інших. Спираючись на переклад Тепан Яусса, він зробив перелік всіх знаків, що зустрічаються на таблицях з поясненням значення кожного з них і склав таблиці, в яких підраховано, скільки разів зустрічається той чи інший знак.
Борису Кудрявцеву вдалось довести головне: що древнє письмо рапануйців було цілком самостійним, самобутнім, не було нізвідки запозичене або завезене. Він звернув увагу на те, що між кам’яними рельєфами, висіченими на скелях і на спинах величезних статуй острова Пасхи, з одного боку, і знаками «кохау ронго ронго», з іншого боку, існує подібність.
На цьому малюнку показані чотири шматочки тексту з чотирьох таблиць, з таблиці «Тахуа» з музею Бренле Конт (Бельгія), з таблиці, що зберігається в Сантьяго (Чилі), і з двох таблиць з Музею антропології та етнографії (МАЕ-ІІ та МАЕ- І). Порівняння цих текстів чітко показує їх паралельність.
Борис Кудрявцев взяв також до уваги, що, крім письма «кохау ронго ронго», на острові Пасхи існувало більш просте письмо «тау», за своїм зображенням і значенням займало як би проміжну сходинку між висіченими на скелях малюнками і письмом «кохау ронго ронго» . І тоді перед юним вченим відкрилась струнка картина. Написи на таблицях «кохау ронго ронго» були ідеограмами. На ранній щаблі людської культури і розвитку писемності люди передають один одному необхідні важливі відомості за допомогою малюнків-картин на скелях, на каменях, на деревах і шматках дерева – так званих піктограм (від латинського слова піктус – намальований і грецького слова графо – пишу; піктограми – письмена-малюнки) та петрогліфів (від грецьких слів петра – скеля, камінь і гліфами – різьблення; петрогліфи – зображення на скелях). Поступово за певними малюнками закріплюється раз і назавжди певний сенс, або, інакше кажучи, ті чи інші речі, поняття, події починають позначатися за допомогою певного, їм присвоєного малюнка-знака. Це і є проста ідеограма.
Принаймні ускладнення трудових процесів, розвитку людського мислення і мови і пов’язаного з цим ускладнення понять, для записування думок людей, подій їхнього життя і діяльності потрібно все більше знаків. Прості ідеографічні знаки об’єднуються в більш складні комбінації, накреслення їх вдосконалюється і в той же час спрощується. Комбінації знаків на перших порах непостійні, вони міняються, так як укладачі ідеограм шукають більш простого і більш зручного їх розташування. З безлічі комбінацій простих ідеограм з плином часу відбираються найвиразніші, які найточніше передають зміст письма.
Такий шлях і пройшла рапануйська писемність – від простих малюнків-картин, вигравіруваних на каменях і на статуях, спочатку до письма «тау», а потім до складнішого і досконалого письма «кохау ронго ронго». У самому письмі «кохау ронго ронго» Борис Кудрявцев намітив декілька періодів: найбільш ранній, до якого належить петербурзька таблиця у формі бумеранга, потім період розпаду ранніх комбінацій знаків і їх перегрупування (сюди відноситься таблиця у формі весла) і, нарешті, період бельгійської таблиці «Тахуа», на якій знаки мають найпростіше накреслення, а комбінації знаків – самий короткий і виразний вигляд.
Подальше вдосконалення писемності веде до появи ієрогліфічного письма, що представляє собою вищу ступінь розвитку ідеограм, коли за комбінаціями знаків закріплюється не тільки певний сенс, але і частково – певні звуки. Нарешті, з’являється складове, а потім і алфавітне письмо. Таким чином, письмо «кохау ронго ронго» «… показує нам труднощі, які долало людство у вдосконаленні писемності, і вказує на безперервний хід розвитку останньої від піктограм до фонетичного (тобто звукового) письма». Такий був науковий висновок Кудрявцева.
Цей висновок цікавий і цінний не тільки для подальшого вивчення рапануйської писемності та історії рапануйского народу, але і для вивчення розвитку людської писемності взагалі. Письмо «кохау ронго ронго» є тою відсутньою ланкою між простими ідеограмами і ієрогліфами, про існування яких вчені досі знали лише теоретично.
Автор: Н. Чумаченко.