Таємниця лінійного письма. Частина друга.

критське письмо

У 1939 році нове сенсаційне повідомлення облетіло світ. У Греції, на півдні Пелопонессу, в Пілосі, американський археолог Карл Блеген відкопав старовинний палац і там знайшов близько 600 табличок із знаками критського письма Б. Ці таблички належали до XIII століття до н. е. Відкриття пілоських табличок внесло сум’яття в уми. Незрозуміло було, яким чином таблички на «мінойській» мові потрапили в материкову Грецію. Цілком серйозно було висунуто навіть таке «припущення»: грецькі розбійники, напавши на Крит і зруйнувавши могутнє критське царство, потягли з собою… глиняні таблички. Зрозуміло, від такої «гіпотези» довелося скоро відмовитися. Але, можливо, мова табличок Б була мовою і жителів материка і вони самі написали ці таблички? Але чи були вони греками? Може бути, греки в II тисячолітті до н. е. ще й не приходили в Пелопонесс?

Знову все зводилося до того ж питання: якою мовою написані таблички? Серед різноманітних способів дешифрування особливе місце займав метод англійської дослідниці Аліси Кобер. Вона не будувала ніяких припущень щодо мови критської писемності, а прагнула проникнути в саму структуру цієї невідомої мови. Аліса Кобер хотіла з’ясувати, чи мала ця мова відміни і відмінювання? Чи розрізнялися в ній роди? Чи були особливі форми для множини? Їй вдалося виділити групи знаків, відокремлених один від одного вертикальними рисками, тобто, інакше кажучи, окремі слова, у яких всі знаки були однаковими, крім останніх. Кобер прийшла до висновку, що це були одні й ті ж слова, але з різними закінченнями, тобто відмінювані. Вона звернула увагу, що ці слова мали різні закінчення в однині та множині (на множину вказували цифри, що стоять після ідеограм).

Різниця кінцевих знаків мала місце і в тих випадках, коли слова супроводжувалися варіантами ідеограм чоловічого і жіночого роду. Таким чином, можна було думати, що під загадковим письмом ховається мова з граматичною будовою, схожою на так звані індоєвропейські мови, в тому числі і грецьку мову. І це був правильний шлях.

Передчасна смерть Кобер не дала їй можливості закінчити роботу, але незаперечна її заслуга полягала в тому, що вона проклала шлях до дешифрування. І саме цей метод пізніше привів до чудового відкриття.

…У дитинстві Майкл Вентрис мало чим відрізнявся від своїх однолітків. Уродженець Лондона, він досить успішно вчився, добре малював, мріяв стати архітектором. Єдине, що, мабуть, було в ньому не зовсім звичайним, це його здібності до мов. Ще в ранньому дитинстві він, крім англійської, вивчив польську, німецьку, французьку. Крім того, в школі він легко опанував стародавні мови: грецьку і латинську. У 14 років, потрапивши на публічну лекцію Еванса про розкопки на Криті, він зацікавився критськими письменами і вирішив розкрити цю загадку. Чотири роки по тому він послав у археологічний журнал першу роботу про критські письмена. Вона була надрукована поряд з роботами відомих лінгвістів зі світовими іменами.

Незважаючи на це, Майкл Вентрис бачив своє справжнє покликання в архітектурі і після закінчення школи вступив до Архітектурного інституту. Друга світова війна перервала його заняття. Він стає штурманом бомбардувальної ескадрильї, але не розлучається з фотографіями і замальовками стародавніх табличок. Після закінчення війни він працює у Міністерстві освіти, складаючи проекти шкільних будівель. Весь вільний час він ділить між спортом і розшифровкою критських письмен. І він перший приходить до думки, що мінойські написи зроблені грецькою мовою.

Новий матеріал, представлений пілоськими табличками, навів Вентриса на думку зосередити свою увагу, насамперед, на вивченні крито-мікенського письма Б. На допомогу йому приходить придбане під час війни знайомство з шифрувальною справою. Вентрис склав статистичні таблиці: в них він зумів розрахувати скільки разів кожен знак зустрічається в написах і скільки разів він вживається на початку, середині і наприкінці слова. Це дало можливість прийти до деяких загальних висновків. Таблиці показали, що три знаки ĝ, Ť, ☼ зустрічалися на початку слова значно частіше, ніж всі інші.

Свого часу Еванс припускав, що знаки ĝ, Ť не дають звукове позначення слова або його частини, а тільки визначають, до якої категорії відносяться слова, що стоять за ними, тобто є визначниками слів, так званими детермінативами. Так, він думав, що знак ĝ нагадує стілець з високою спинкою і гачком, запозичений з Єгипту, де він позначав «трон і скіпетр» – ознаку царської влади. Отже, всі предмети, назви яких стояли за цим знаком, належали, на думку Еванса, до власності царя. Знак Ť Еванс прийняв за зображення «подвійної сокири» – священної зброї і вважав, що цей знак має значення «релігійне». Але статистичні таблиці показали, що ці знаки зустрічаються не тільки на початку, але і в середині слів. І, отже, вони ніяк не могли служити визначниками, а були складами.

Вивчаючи складове письмо греків острова Кіпру, Вентрис переконався, що найбільша кількість слів починалася з голосної (як у словах о-са, а-ва-рії), а в середині слова окрема голосна, що представляє склад, зустрічалася рідко (як у слові – на-у-ка); зазвичай в середині слова вживалися знаки, що виражають поєднання приголосної плюс голосна.

Так як знаки зустрічалися найбільше на початку слова і рідко, в середині, Вентрис зробив правильний висновок, що кожен з них виражає собою склад, що складається тільки з однієї голосної (без приголосної). Але які це були голосні, він ще не знав. Пізніше виявилося, що знак ĝ – о, знак Ť – T, а ☼ знак е.

Потім Вентрис склав таблиці, в яких були згруповані кінцеві знаки однакових слів, що вказують на різні відмінки. Він припустив, що, так само як і в багатьох інших мовах, відмінкові закінчення повинні складатися із загальних для слова приголосної і різних голосних. Так само, як наприклад в українському слові «вода», якщо записати його в різних відмінках, розділивши на склади – во-да, во-ді, і т. д., останні знаки, що позначають склади «да», «ді», і т. д., будуть складатися із загальної приголосної Д і різних голосних – А, І. Вентрис згрупував останні знаки різних слів, що стоять в одному відмінку, і прийшов до висновку, що ці знаки повинні складатися, навпаки, із загальної для цих слів голосної і різних приголосних.

Автор: Н. Клячко.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *