Стародавні письмена Грузії
Хід, прокладений грабіжниками могил, обвалився. Осип створив нездоланні перешкоди. Щоб не пропустити і не пошкодити рідкісні знахідки, потрібно було досліджувати кожен квадратний метр курганів. А вони були величезні. Здавалося, казкові велетні створили тут циклопічні нагромадження брил – кожна з півтонни вагою. На допомогу археологам прийшла техніка. Бульдозери розкрили кам’яний шар, самоскиди перевезли брили в спеціальні кар’єри.
Під кам’янистим покривалом відкрився величезний похоронний зал. Розміри його перевершували всі раніше відомі в Грузії кургани поховання – сто на сто двадцять метрів. Стіни залу були викладені плоскими каменями.
На жаль, грабіжники зуміли і тут, на Гамарейському плато, зняти свій «урожай». У похованнях збереглося всього лише кілька дорогоцінних прикрас. Зате вчені в достатку зустріли залишки посуду, зброї, виробів з бронзи і каменя. Це були рідкісні знахідки! Адже до того ні в одному з місцевих поховань не зустрічались вироби енеоліту – перехідної епохи між кам’яним і бронзовим віками, віддаленій від нас 4-5 тисячами років. Всі знаряддя оброблені з високою для тієї епохи майстерністю. І головне, вони були самобутні: ремісники древньої Джавахеті мали свої секрети майстерності.
…Але що це! У землі проглянули обриси великого колеса. Обережно скопаний і зчищений грунт, щебінь. Перед вченими постала бойова колісниця. Колеса цього «танка» давнини були збиті з дощок; на кузові збереглися сліди прикрас. За формою колісниця різко відрізнялася від єгипетських і віддалено нагадувала стародавні вози хеттів – народу, що населяв Передню Азію в II тисячолітті до нашої ери.
Загадки одна інше цікавіше… Чому, наприклад, в могильниках – а це безперечно були поховання вождів або навіть царів – не зустріли людських останків? Вони не могли повністю зотліти: в камерах в безлічі збереглися кістки жертовних тварин. Мабуть, – так вирішили вчені – будівельники курганів спалювали померлих. Величезні похоронні зали були своєрідними коморами для відійшовших до сонця «духів» вогнян.
Характерно, що культ сонця був прийнятий і в інших стародавніх народів Кавказу. Мосхи і тібарени хоча і не спалювали своїх небіжчиків, але забезпечували їх могили золотими зображеннями давнього світила. Може бути, джавахетці були предками тібаренів?
– Дивіться! Адже це ж письмена! – Один з археологів застиг біля стіни похоронного залу. Кам’яні плитки кладки прорізали квадрати з якимись загадковими лініями і зигзагами.
Вчені ретельно досліджували стіни. Малюнків було багато. Одні з них, безсумнівно, представляли «клиновий» орнамент, характерний для багатьох народів Кавказу. Але зображення в квадратній сітківці не могли бути орнаментом. Деякі з клітин на камені були порожні – зовсім як в нерозгаданому кросворді. Інші були покриті насічками: лініями, зигзагами, клинами. У їх розташуванні легко було помітити закономірність. Подібні насічки, як однакові літери на сторінках книги, повторювалися в різних квадратах. Зображення в Гомаретських курганах нагадували письмена стародавнього Шумеру і Урарту, але й відрізнялися від них.
Писемність III тисячоліття до нашої ери? Це звучить неймовірно. Адже найдавніше грузинське письмо асонтаврулі вчені відносять до I-VII століть нашої ери. Прірва в 3 тисячі років! Які народи, які держави змінилися за цю епоху в районах гірського Кавказу!
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.