Сонцепоклонники Тауантінсуйю

інки

Було вже за полудень, коли, подолавши черговий гірський перевал, півтори сотні іспанських конкістадорів спустилися в долину і ввійшли в місто Кахамарка. Озираючись, крокували вони по вулицях, і площами вздовж нескінченних рядів складених з каменю будинків серед яких легко вгадувалися храми і палаци. Але не пишність будівель Кахамарки найбільше вразила іспанців: місто було порожнє. Це було 15 листопада 1531 року. Позаду залишилися довгі роки важких, повних поневірянь пошуків індіанського царства, про яке конкістадори нічого толком не знали, навіть коли увійшли в збезлюділу Кахамарку. Попереду їх чекала повна невідомість. Була правда надія на зустріч із всемогутнім правителем цієї величезної країни, яка не має навіть звичайної назви: Тауантінсуйю, тобто Чотири сторони світу, – так називали індіанці безкраї володіння свого пана і повелителя Інки Атауальпи.

Це за його наказом всі до одного жителі Камарки покинули рідне місто. І це його табір білів безліччю похідних наметів в декількох кілометрах від центральної площі Кахамарки, кам’яні палаци якої іспанці вже до ночі перетворили на укріплену фортецю.

Заклопотаний вторгненням бородатих чужинців, про яких йому розповідали всілякі чудеса, Інка Атауальпа все ж зважився відвідати їх табір в Кахамарці. Можливо він хотів особисто переконатися чи прибульці є богами – Віракочами або вони такі ж смертні як і піддані його царства. Якщо прибульці звичайні люди, то маючи з собою 50 тисяч добірних воїнів, їх нема чого побоюватися, якщо ж вони боги…

Кахамарська трагедія була розіграна на наступний же день за іспанським сценарієм: менш ніж за дві години конкістадори вирізали кілька тисяч індіанців, супроводжуючих інку Атауальпу, який прийшов до них «у гості», а самого правителя взяли в полон. Царство синів Сонця опинилося в руках нових панів і господарів.

інки

Як могло статися таке! Як держава з населенням більше 10 мільйонів чоловік, що простягнулася вздовж західного узбережжя Південної Америки на 5 тисяч кілометрів, держава, головною метою якої була військова експансія, виявилася зруйнованою одним ударом, нанесеним жменькою авантюристів, які прийшли в Новий Світ у пошуках золота!

ДІТИ СОНЦЯ СПУСКАЮТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ

До моменту приходу іспанців ніхто в Тауантінсуйю не сумнівався, що інки-правителі – прямі нащадки Сонця. Поява на землі першого інки Манко Капака і його сестри та дружини Мама Окльо – саме їх батьками і були Сонце – Інті і Місяць – Кілья – легенди пов’язували з одним географічним районом – з перуансько-болівійським високогір’ям. І якщо «офіційна версія» про походження Манко Капака і Мами Окльо все ж може викликати у нас, жителів XXI століття, деякий сумнів, то до факту збігу місця легендарного «результату» інків історична наука ставиться серйозно.

Відповідно до першої з двох головних легенд, що справляє враження більш давнього джерела, Манко Капак разом зі своїми трьома або двома братами і їх дружинами вийшов з одного з трьох вікон – печер в містечку Паукартампу, розташованому високо в горах на південному сході від міста Куско. Що спонукало цих братів («брати» з легенд зазвичай символізують родинні племена) вибратися зі своєї божественної обителі, не зовсім ясно, бо, покинувши її, вони відразу ж опинилися в гущі земних проблем, з яких не останньою була проблема виживання в новій для них обстановці. Брати то допомагають один одному, то вступають у конфлікти між собою. В результаті брати гинуть і в живих залишається тільки Манко Капак. Разом з їх вдовами (вони всі стають дружинами Манко Капака) він добирається до долини Куско, де і засновує столицю своєї майбутньої імперії.

Друга з головних легенд відрізняється відсутністю недомовок і сумнівних натяків. Зайва ясність легенди вселяє історикам відому недовіру, але її ненадійність окупається цікавими деталями і подробицями, за якими видно важливі зрушення в розвитку суспільства інків і всіх індіанців кечуа, до яких інки належали. Ось ця легенда.

Бачачи, в якій дикості перебували на землі люди, – вони жили в печерах, ходили без одягу і пожирали один одного, – Батько Сонце вирішив направити до них своїх сина і дочку, щоб вони напоумили людей, навчили їх жити життям, гідним людини, а заодно і поклонятися йому, Батькові Сонцю. Висадивши своїх дітей в районі озера Тітікака, Батько Сонце наказав їм заснувати свою майбутню столицю там, де в землю увійде золотий жезл завдовжки в півметра, який він вручив їм спеціально для цієї мети (просимо звернути увагу на цю дуже важливу деталь). Усюди, де Манко Капак і Мама Окльо зупинялися відпочити, інка кидав жезл свого божественного батька, але жезл не входив в землю. Рухаючись на північ, – в південній півкулі рух на північ означає наближення до екватора, тобто до Сонця, – Манко Капак і Мама Окльо переночували одного разу і в Паукартампу, вже знайомому нам по першій легенді. У долині Куско жезл пішов у землю і зник назавжди. Зраділі брат і сестра пішли збирати «місцевих людей», які за їх наказом почали зводити «хатини і палаци» майбутньої столиці інків. Зайнялися вони і рішенням продовольчої проблеми.

Три обставини привертають увагу в цій легенді. По-перше, мета посилки на землю синів Сонця: загальнолюдські, навіть життєві «установки» в наказах Батька Сонця переважають над релігійним, теологічним початком. Поклоніння Сонцю як би відсунуто на другий план – перш людей слід було навчити всьому тому, що відрізняє людину, істоту розумну, від дикої тварини. Ось як звучав текст наказу, викладений «чистокровним» сином Сонця одному з хроністів XVI -XVII століть: «… Щоб вони дали їм (людям) заповіти і закони, з якими вони жили б як розсудливі і виховані люди, щоб вони жили в населених селищах і будинках, вміли б обробляти землю, вирощувати рослини і злаки, ростити худобу і користуватися нею і плодами землі як розумні люди, а не як звірі. З цим наказом та дорученням залишив наш Батько Сонце цих двох дітей в лагуні озера Тітікака… ». Якщо скористатися сучасною мовою, то означену в наказі мету інакше як місіонерством не назвеш.

По-друге, дивовижний прагматизм легенди. У яку землю без особливої праці увійде важкий жезл, кинутий рукою людини? У м’яку, пухку, тобто придатну для … землеробства! Священний наказ Батька Сонця був не стільки релігійним завітом, скільки корисною для хлібороба рекомендацією, важливою в умовах андського високогір’я, де не так-то просто знайти клаптик придатної для оранки землі. І останнє. Ті хатини і палаци, які будувалися за наказом Манко Капака, індіанці назвали словом «Куско». Слово ж це перекладається з мови інків як «пуп», «центр » організму або землі. Само царство інків, як було вже сказано, назви не мало, а позначалося словосполученням «чотири сторони світу». Зіставляючи обидві ці назви-поняття, ми бачимо, що вони не могли виникнути в далеку епоху легендарного «початку всіх початків». Їх могли породити події зовсім іншого роду і в пізніші часи. А це означає, що все, про що говориться в другій легенді, – і сонячне походження інків, і «місіонерство» правителів з Куско, і ще багато іншого – було відносно пізнім винаходом самих інків.

Таким чином, поява другої легенди відобразила важливий етап в історії індіанців кечуа і самих інків, а саме об’єднання під початком Куско всіх кечуа і остаточну перемогу нових суспільних відносин, що виразилася в створенні ранніклассового антагоністичного суспільства.

Перед нами приклад того, як соціально-економічні фактори впливають на ідеологічну надбудову, а вона в свою чергу шукає і знаходить шляхи обслуговування і зміцнення нових суспільних відносин, що виникають в результаті природного розвитку людського суспільства. Бо Сапа Інку – Єдиного Інку – так стали називати правителя Тауантінсуйю (а не міста-держави Куско) – і його нічим не обмеженої влади на землі вже стали заважати навіть рідні брати Манко Капака, які колись вибралися на землю з печери в Паукартампу. Зовсім інакше виглядало тепер становище інки-правителя: як у прямого нащадка самого Сонця не було скільки-небудь значних конкурентів на неб , так і у Сапа інки не повинно було бути конкурентів на землі. Так позначився союз небесних і земних сил, в якому знайшла опору деспотія інків з Куско.

Автор: В. Кузьміщев.

P. S. З цієї статті ми знову (і вже в котрий раз) починаємо серію публікацій по історії інків – чи не найзагадковішого народу не лишень південної Америки, але й цілого світу.

P.P.S. Старовинні літописи розповідають: А ще давні інки окрім всього іншого були й дуже майстерними рибалками. И звичайно вони не могли, як їхні сучасні колеги, дозволити собі купити, скажімо, фідерні удилища на якомусь сайті (наприклад цьому – http://www.mirrybolova.com.ua/fidernie.html ) і будь-яке рибальське знаряддя приходилось робити самим, але незважаючи ні на що їхня рибальська майстерність була на дуже високому рівні.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers