Скіфи – кочівники, пастухи, воїни. Частина друга.

Скіфи

Багато що вражало Геродота у Скіфії, і особливо одна якість скіфів, про яку він говорить неодноразово. «Серед всіх відомих нам народів тільки скіфи володіють одним, але зате найважливішим для людського життя мистецтвом. Воно полягає в тому, що жодному ворогові, який напав на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не може їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього».

Розповідь Геродота про Скіфію містить ще чимало найрізноманітніших відомостей історичного, географічного та етнографічного характеру. Барвистий опис походу персів на чолі з Дарієм на скіфів обріс багатьма відступами від теми, вставними повідомленнями і сюжетами, проте, вони містять цінний матеріал, який проливає світло на такі особливості древнього життя, про які, не будь «Історії» Геродота, наука знала б дуже мало.

Серед цих відомостей є дані з такого важливого для історичної науки питання, як суспільний лад Скіфії. Безглуздо було б очікувати від Геродота, щоб він, передбачаючи жвавий інтерес нащадків, точно описав соціальний устрій скіфів. «Батько історії» лише іноді, часто побіжно характеризує цю сторону життя стародавнього народу. Тим самим він поставив в досить скрутне становище майбутніх дослідників своєї творчості і Скіфії, які змушені багато лише припускати, тлумачачи його слова, і став винуватцем ґрунтовного різнобою в оцінках цієї проблеми. Осмислення матеріалу, представленого Геродотом в розпорядження сучасної науки, зіставлення його з деякими іншими джерелами тривають і донині.

Читаючи Геродота, можна зробити висновок про те, що скіфи жили в умовах родового ладу. Ясно, що важливу роль грали старі родові зв’язки. У деяких діях всі члени одного роду виступали спільно. Але рід вже втрачав колишнє всеосяжне значення. Основним осередком суспільства ставала велика патріархальна сім’я. Саме патріархальний устрій проглядає у звичаях скіфів, лад верховенства чоловіка і залежного становища жінки.

Скіфи розлучилися з рівністю всіх членів суспільства. Соціальний склад його був досить строкатим. Рядові жителі Скіфії – люди вільні. Хто бідніший, хто багатший – всі вони складали більшість населення. Але були і раби. Геродот згадує про їх існування, про їх працю. Інша, менша частина – знать, різного рангу аристократи: глави багатих сімей, члени царських дружин, військові вожді. На вершині ієрархічної градації стояли царі.

Скіфське царство утворював союз племен. За часів походу Дарія (кінець VI ст. до н. е.) воно ділилося на три окремих царства і було три царі, але одне з царств було головним, і його цар Іданфірс був головним царем Скіфії. Царства складалися з номів (округів) на чолі з номархами. Вони командували військами номів, а загальне військо скіфів очолював цар.

Він мав величезну владу, яку лише іноді могла обмежувати рада царів. На війні цар не тільки керував військами, але і ділив здобич. Кожен скіф за наказом царя мав йому служити. Невиконання його розпоряджень каралося смертю. Навіть за неправдиву клятву богами царського вогнища (згадаймо знову повідомлення Геродота) покладалася страта. Нарешті, в потойбічний світ царя споряджали разом з багатьма вбитими для цієї мети слугами, кіньми, а також дорогим майном.

Скіфський цар – перш за все вождь військовий. Війна для скіфського суспільства була регулярним заняттям. Вона – джерело благополуччя, збагачення, посилення влади аристократії. Все життя скіфів пронизано військовим ремеслом, традиціями і звичаями людей, що ніколи не розлучалися зі зброєю.

Скіфи

І ця маса озброєних чоловіків могла змусити рахуватися зі своєю волею навіть царя. Взагалі демократичні, що йдуть від родового ладу основи життя все ще виявлялися в різних формах. Таким демократичним органом були народні збори, що складалися з усіх воїнів. Народні збори збиралися в номах, обговорюючи важливі справи і навіть долю царів. На одному з таких зібрань, історія, по суті епоха перехідна, коли нове виникало у всіх сферах життя, але ще жило й надалі і старе. Це не могло не накласти відбиток на всю подальшу історію скіфів.

Все, що було змальовано Геродотом (виключаючи зміст окремих екскурсів в минуле), відбувалося в середині V ст. до н. е. Це лише невеликий відрізок скіфської історії, за ним – ще багато століть життя народу. Всього ж на світовій арені скіфи пробули близько 1000 років – термін, приблизно рівний існуванню Стародавнього Риму, – величезний період часу, насичений низкою подій, про більшу частину яких нам нічого не відомо. Але те, що ми знаємо, являє скіфів народом драматичної долі, котрі побували в самих різних ситуаціях, положеннях і конфліктах.

Дійсно, в VII ст. до н. е. скіфи – гроза Сходу, підкорювачі народів, учасники розгрому Ассирії столиці Ніневії в 612 р. до н.е. А в 339 р. до н. е. очолювані царем Атеєм скіфи терплять страшну поразку у війні з македонським царем Філіпом II. У VI ст. до н. е. скіфи відстоюють свою незалежність в боротьбі з персами Дарія, в кінці II ст. до н. е. в Криму програють битву за битвою грекам. На зорі своєї історії скіфи здійснюють походи, майже казкові мандри, добираючись до Єгипту, на схилі свого життя вони затиснуті, нерухомі на клаптику території, в кримських степах. Спочатку, і протягом століть, скіфи кочують, в кінці все більш осідають на землі, перетворюючись в хліборобів. Уникаючи чужої еллінської культури, вони з часом все більше зближуються з жителями грецьких міст Північного Причорномор’я. Жорстокі воїни, все руйнуючі на своєму шляху, вони ж – цінителі художніх виробів і самі неабиякі майстри-ремісники.

Коли в III ст. н. е. скіфи припинили своє існування, коли Скіфії не стало, пам’ять про цю країну продовжувала жити. Народи, які займали територію скіфів, часто і називалися скіфами. І так аж до стародавніх слов’ян, яким також привласнювали це грізне ім’я.

Скіфи замовкли на п’ятнадцять століть, щоб на рубежі XVIII- XIX століть заговорити знову – мовою своїх пам’ятників. Минуле йде в майбутнє. Від скіфів залишилося те, що наука називає стародавньою матеріальною культурою. Покриті землею всілякі залишки колишньої їх діяльності очікували дослідників Скіфії.

Треба було складати іспит і Геродоту – розкопки давали можливість перевірити його свідчення. Дослідження скіфських старожитностей почалося незабаром після приєднання Північного Причорномор’я до Росії. З тих пір вивчено безліч пам’ятників, серед яких особливе значення належить курганним могильникам.

Значна частина курганів виявилася усипальнями вождів або царів. Під земляними, іноді великими насипами, в могилах часто складного пристрою, у вигляді склепів і катакомб, перебували поховані і численні різноманітні речі. Ще в давнину деякі кургани піддалися пограбуванню. Однак і те, що стало надбанням археологів, було досить значно. Перш за все, необхідно назвати предмети повсякденного вжитку (бронзові котли, глиняний посуд), прикраси (золоті кільця, браслети, намиста, підвіски, головні убори), металеві деталі костюмів (в основному нашивні), зброя (мечі, сокири, списи, стріли, щити, піхви, оборонні обладунки), кінське оздоблення, обрядове начиння. Здобуті в курганах речі виготовлені з різних матеріалів (крім золота, бронзи і глини – залізо, срібло, кістка, камінь). Різне і їх походження. Одні зроблені на місці, інші привезені – куплені, захоплені в походах, доставлені здалеку завдяки торгівлі і міжплемінному обміну.

Автор: Я. В. Доманський.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers