Скарби Монголії

Каракорум

В кінці XIX ст. світове наукове співтовариство дізналося про чудове археологічне відкриття в долині верхньої течії річки Орхон в Центральній Азії: в тому місці, де води Орхона, вирвавшись із скель, широким закрутом розливаються по рівнині, були виявлені руїни великого міста, немов охоронювані гігантською кам’яною статуєю черепахи – символу вічності. То були руїни знаменитого Каракоруму, столиці Монгольської імперії, заснованої в XIII ст. Чингісханом. Місто розміщувалося на правому березі річки, в 400 км на північний захід від Улан-Батора, нинішньої столиці Монголії, в краю, придатному для скотарства і землеробства в здавна відомому гірськими розробками, ім’я якому – Далакин-тал, колиска багатьох цивілізацій Центральної Азії.

Виявлені в стародавньому місті загадкові написи на статуях і кам’яних стелах, як виявилося, належали «блакитним тюркам»; багато написів, що відносяться до VI-VIII ст., розповідають про діяння, колишню славу і про трагічну долю цього народу.

У Каракорумі в пору розквіту налічувалося кілька тисяч жителів. Тут було розвинене сільське господарство і ремесла, процвітала торгівля, місто не без підстави пишалося своїми вченими. Каракорум був заснований в 1220 році, коли Чингісхан переніс свою резиденцію на береги Орхона, розташувавши її, можливо, неподалік від Мелехов – гори Черепахи. Стоячи на пагорбі, з якого відкривається вид на невелике містечко Хара-Хорн, бачиш значних розмірів гранітну черепаху – стародавню статую, що дала, судячи з усього, назву цієї місцевості.

черепаха у Каракорумі

Навколо ханської фортеці поступово виростали ремісничі й торгові квартали, виникали інші споруди, і приблизно до 1230 року поселення набуло вигляду міста. Потім, вже при великому ханові Угедеї, третьому синові Чингісхана, в Каракорумі були побудовані великі будівлі, в яких розмістилися створені ним адміністративні органи імперії і з належним церемоніалом приймалися посли.

В описах різних зарубіжних авторів Каракорум, столиця спадкоємців Чингісхана, постає спочатку як якесь таємниче джерело, з якого хвиля за хвилею вихлюпувались дикі орди завойовників, потім як економічний, політичний і культурний центр об’єднання монгольських племен, що склався в XIII ст., нарешті, як місце археологічних розкопок. Але жоден з них не дає справжнього уявлення про Каракорум.

Детальний опис життя міста залишив нам посланець короля Франції Людовіка IX, монах Віллем Рубрук, який побував в 1256 році при дворі хана Мунке. У ті часи в Каракорумі співіснувало дванадцять релігій: тут сусідили мечеті, буддійські монастирі, християнська церква. Глинобитна стіна, що оточувала місто мала чотири в’їзди, і біля кожних воріт був розкинутий базар.

Каракорум

Справжній шедевр архітектури того часу являв собою палац хана Угедея. У його головній двоповерховій будівлі розташовувався величезний чудово оброблений приймальний зал, який прикрашали шістдесят чотири колони, картини на стінах і зелена глазурована плитка підлоги. Дахи палацових будівель, оброблені барельєфами, покривала зелена і червона черепиця. Ця прихильність до орнаменту і винахідливість у застосуванні декоративних мотивів, що складали відмінну рису архітектури тієї епохи, надавали святковий вигляд всьому палацовому ансамблю.

Палац Угедея

Нещодавно проведені в Каракорумі археологічні розкопки в чомусь доповнили рані письмові свідчення. Наприклад, з’ясувалося, що палац та інші найважливіші споруди міста були побудовані з просушеної на сонці цегли (на деяких з них збереглися навіть клейма виробників), а обігрівалися будівлі прихованою під підлогою системою опалення. Квартали, де селилася знать, розташовувалися вздовж берега Орхона, на північ і південь від ханського палацу. Найбагатші знахідки були виявлені при розкопках ремісничих, торговельних та адміністративних кварталів: черепки фарфорового керамічного посуду, сільськогосподарське знаряддя, інструменти ремісників, литі залізні маточини коліс, – домашнє начиння, різноманітні прикраси з золота, срібла та бронзи. Особливо багато було знайдено монет – як монгольської, так і іноземної чеканки.

В 1380 р. Каракорум був зруйнований. Але приблизно двома століттями пізніше на тому ж місці поставив свою юрту хан Абатай, засновник монастиря Ердені-дзу. Величезний земляний насип, на якому була встановлена юрта, зберігся до наших днів.

Архітектурний комплекс Ердені-дзу – видатний пам’ятник стародавньої монгольської архітектури. Ватажок халха Абатай заснував його в 1580 р. Чотирикутний комплекс в XVII ст. був обнесений оригінальної огорожею – стіною з 108 башточками у вигляді пагод (по-монгольські – «субурганів»). На кожному з субурганів накреслено ім’я того, кому він присвячений. На території монастиря виявлені й інші цікаві пам’ятки, нині вже відновлені або знаходяться в процесі реставрації. Насамперед, це Лабрап і три великих храми, які підносяться на земляному насипу, утворюючи єдиний ансамбль, незважаючи на відмінності архітектурних рішень: центральний храм двоповерховий, а храми по обидва його боки – одноповерхові. Покрівлі всіх трьох будівель – двосхилі, загнуті вгору.

Монастир Ердені-дзу

Монастир Ердені-дзу – осередок історичних і культурних пам’яток монгольського народу. У ньому зберігаються не тільки численні твори живопису, зразки храмового мистецтва, вишивки та аплікації, створені в XV-XVII ст., а й ціла бібліотека рідкісних рукописних і ксилографічних книг. Представлені тут і роботи знаменитого художника і скульптора XVII ст. Дзанабазара, який прославився чудовими бронзовими фігурами, виконаними в буддійській традиції, і першим з монгольських художників завоював світове визнання. У його час мистецтво і культура Монголії досягли розквіту.

У долині річки Орхоп знаходиться відомий похоронний комплекс тюркських каганів – Кюль-Теглна і Більге. Крім самих поховань, у ньому збереглися високі пам’ятні стели з древніми написами і багато кам’яних статуй. Більше десяти століть тому впав дах жертовного храму і руїни поступово зникли під шаром землі, свого роду захисною оболонкою. Підхід до храму був колись зі сходу, його облямовували скульптурні зображення вождів і воїнів. Зараз ці вартові за винятком двох обезголовлені, але в іншому мало постраждалі статуї з сірого мармуру, перетворилися на безформні купи уламків.

Фрагмент мармурового «панцира», що виступав із землі, дозволив виявити величезну кам’яну черепаху. Споруджену на її спині стелу рівними рядками покривали стародавні тюркські письмена. У них містилися відомості про історію кочових племен Центральної Азії більш ніж за два століття. Таким чином, некрополь – не тільки видатний пам’ятник мистецтва в культурі тюрків, жителів монгольських степів, а й важлива сполучна ланка в наших знаннях про минуле.

Скульптури воїнів – надзвичайно оригінальні твори мистецтва. Воїни відображені в традиційній позі – пряма постава, чаша в правій руці. З великою точністю передані їх довгополі одежі, зачіски, сережки, візерункові пояси, до яких підвішувалася зброя. Характерні їхні обличчя: косо прорізані, близько поставлені очі, довгий ніс, маленький рот, вуса. Фігури воїнів цілком реалістичні, оскільки вправний скульптор зумів надати кожній з них індивідуальні риси. Статуї звернені обличчям на схід, це – мовчазні свідки церемоній і обрядів, які відбувалися колись у давніх могил. Біля підніжжя статуй розсипані камені – це Салбали, символічне зображення переможених ворогів.

У долині Орхона відкрито і безліч найдавніших наскальних зображень: малюнки тварин, людей, різні знаки і символи, декоративні візерунки. Коли починаєш розшифровувати письмена цього літопису, оживає, знаходячи колишню славу, величезний світ минулого. В ночі, перед полум’ям багаття, часом охоплює той же трепет, який відчували, мабуть, учасники тих давніх ритуалів. З обвітрених скель дивляться у вічність зображення богів і страхітливих демонів, народжених творчою уявою стародавніх художників і їхніх одноплемінників.

Високо шанували в монгольських степах і благородних скакунів. Тому в художніх композиціях часто зустрічаються коні, що мчаться галопом, з напружено витягнутими шиями. Іноді на коні вершник, який натягує на скаку тятиву або простягає вперед руку. У мареві спекотного дня малюнки колишуться і немов оживають, зачаровуючи своєю красою. У наскальних розписах нерідко зустрічається зображення і іншої тварини – оленя, якому, ймовірно, поклонялися тутешні племена, і який грав важливу роль в їхньому господарстві.

У нашому короткому огляді культурну спадщину Монголії представлено, звичайно, далеко не повно. Земля долини Орхона таїть незліченні багатства. Цей історичний район, безумовно, знайде своє місце в скарбниці світової культурної спадщини. Адже тут, на берегах Орхона, жили колись творці «степової імперії», які протягом багатьох століть впливала на долі не тільки Центральної, а й Малої Азії і навіть Східної Європи.

Автор: Намсрайн Сер-Оджав.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще среди давних сокровищ Монголии археологами был даже найден старинный дезодорант от пота, которым возможно некогда пользовались средневековые монгольские ханы.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers