Серце Венеції
Ще у XII сторіччі в центрі Венеційської лагуни на лівому березі майбутнього Великого каналу, де суходіл був краще захищений від повеней, виник квітучий торговельний район Риальто. Через три сторіччя Риальто став серцем фінансового простору під назвою Республіки Венеції. Її щільну міську структуру утворювали численні державні установи, а високий дзиґар відмірював час грошей та бізнесу.
Вночі 10 січня 1514 року пожежа знищила більшу частину Риальто. Одним за одним спалахували дерев’яні комори, напхом напхані товарами; вони спричинили величезні втрати — у вогні гинули громадські та приватні скарби. Реконструкція кварталу тривала майже 20 років.
У середині XVI сторіччя Риальто набув рис портового міста. Помалу-малу торговельна діяльність, комерційні, адміністративні та банківські установи скупчувалися навколо найстарішої в Венеції церковці Сан Джиакомо та прилеглого до неї майдану. Багато контор містилося біля підніжжя дерев’яного мосту — першого мосту через Великий канал Венеції. Точно навпроти громадських терезів на шахраїв, що порушували закон про податки, та на злодіїв, які не поважали чужої власності, чекали камери в’язниці. На Riva del Vin та Riva del Ferro (набережна Вина та Заліза) з силою-силенною шаланд, навантажених вином, олією, залізом, сіллю та борошном, містилася Земельна митниця, Винний дозвіл та різні установи для оцінки якості товарів. Нерідко то були тісні й темряві приміщення, однак з цих установ було зручно наглядати над водяними торговими шляхами.
Поруч височіла велика комора з борошном, створена у XI сторіччі. Під контролем держави нею керували приватні особи. Невеличкий портик з аркадами дозволяв вивантажувати до млина мішки з вівсом та зерном. На Ruga degli Orefici (вулиця Золотих справ майстрів), що йшла від мосту, поруч із ювелірними крамницями містилися крамниці тканин — у довгому будинку Drapperia (Тканини). Торгівці тосканськими тканинами провадили торгівлю позад цього будинку на майдані Риальто Нуово.
Поруч із мостом діяли також контори різних урядових організацій. Під одним із портиків просто неба дворяни та купці зустрічалися для обговорення своїх операцій, а урядовці наглядали за швартуванням човнів та контролювали продаж товарів. У сусідньому приміщенні містилася магістратура відповідальних за державні фонди.
Площа Сан Джиакомо була осердям Риальто і місцем, де обговорювано міжнародні контракти. На першому поверсі в будинку поруч із церквою оселилися міняйла, а пізніше до їхніх кімнат додалися контори для оформлення контрактів. На вищих поверхах містилися комори, а також апартаменти громадських інспекторів. На сусідній вулиці, огородженій залізними ґратами нотаріальних контор, розташувалася компанія страхування морських перевезень, на іншій — торгували шкірою та хутром. Ще на двох вулицях стояли крамниці, де продавали сири, кошики та мотуззя.
На широкому майдані, збудованому на палях над Великим каналом містилися ринок трав (Erbaria), овочевий ринок (Fruttaria), інші спеціалізовані ринки, а також причали для дворянства. Аби в сусідстві не смерділо рибою, рибного ринку на майдан Сан Джиакомо не пустили. Решта Риальто складалася з будинків, майстерень, комор, крамниць, славнозвісних таверн, де приймали численних зарубіжних гостей, та всіляких гультяїв і шинків із повіями.
Ще кілька пам’яток ще й сьогодні підкреслюють вагу Риальто як комерційного перехрестя між Сходом та Заходом. Так, зокрема, Stagiera pubblica (громадські терези) біля підніжжя мосту і Pietra del bando на майдані Сан Джиакомо з рожевого граніту, де зачитували декрети Республіки, використовуються ще й досі.
Архітектор Антоніо Аббонді на прізвисько Скарпаніно, якому було довірено відбудову району після пожежі 1514 року, вирішив надати Риальто ціліснішого і прозорішого вигляду. Це засвідчує Fabbriche Vecchie, колишня штаб-квартира правлінь торгівлі, навігації та постачання.
Тенденція до більшої системності в архітектурі та містобудівництві набула найвищого виразу в середині XVI сторіччя в ансамблі Джакопо Сансовіно Fabbriche Nuove, розміщеному на заломі Великого каналу.
Останню крапку в інтеграцію торговельного Риальто в місто поставлено в 1587 році, коли вирішено замінити дерев’яний міст на кам’яний.
Автор: Донатела Калабі.