Середньовічна арабська картографія

Середньовічна арабська картографія

Важко сказати щось певне про арабські середньовічні карти, бо, незважаючи на проведені дослідження, оригіналів пощастило відшукати сміховинно мало. Загубилися карти, виконані аль-Хуварізмі (планісфера, зображена на замовлення халіфа аль-Мамуна), аль-Балхі, аль-Істахрі, Ібн Хавкалом, аль-Макдізі та невідомим автором («Межі Всесвіту»). Навіть славнозвісна карта аль-Ідрізі — не що інше, як копія, датована XV століттям.

Історія арабської картографії, як і всіх інших картографій, тісно пов’язана з розвитком географії та її численних розгалужень. Ще за античних часів арабам теж були потрібні точні орієнтири, щоб по них узгоджувати своє життя і роботи. Встановлення ісламської релігії лише пожвавило пошуки в цьому напрямку. Щоб витримувати час молитов, посту і ритуальних прощ, треба було вміти орієнтуватись у космічній зміні часу і вміти визначити місце розташування Мекки.

СПАДКОЄМЦІ І ПРОДОВЖУВАЧІ СТАРОДАВНІХ ТРАДИЦІЙ

Але тільки відтоді, як перекладено арабською мовою твори стародавніх авторів, зокрема грецьких, скажімо, твори Клавдія Птолемея, арабська картографія виходить на перше місце серед природничих дисциплін. Арабські халіфи щедро оплачували такі переклади: вони усвідомлювали вагу античних знань. Щоб знання ці стали органічним складником мусульманської культури, халіфи заохочували переклади арабською мовою наукових скарбів античності. Так, халіф аль-Мамун перекладацьку працю оплачував золотом…

Араби берегли як зіницю ока цю спадщину і впродовж всього Середньовіччя не переставали збагачувати надбання Античності своїми власними спостереженнями й надбаннями індійської науки. Отож у період між VII і XII століттями полюс географічних знань змістився. З Європи він перемандрував до великих наукових центрів у Багдаді, Корді та Дамаску. І ми з певністю можемо сказати, що хоч і не було прямого обміну між арабською та європейською картографіями, відродження математики й астрономії протягом XIII століття в Римі, Оксфорді та Парижі є лише продовженням набутого арабами в галузі картографії. Саме араби зберегли надбання Античності й уможливили той великий розквіт науки та мистецтв, який Захід пережив за Відродження.

Араби не помилялися, гадаючи, що саме в творах Птолемея наукові знання греків і римлян сягають найвищого злету. Хоча не можна сказати, що вони сліпо наслідували вчення великого грецького звіздаря, математика і географа. Арабські мандрівники заперечили багато його положень. Зі свого боку, арабські астрономи продовжили обчислення довготи у градусах і досягли дуже точних результатів. Отже, вони не просто зберегли наукові положення Птолемея, а й розвинули їх. Жадаючи поглибити відомі знання, вони, звісно, починали з того рубежу, до якого дійшли їхні попередники.

Пошуки арабських астрономів досягли кульмінації у X столітті, завдяки працям аль-Баттані та аль-Масуді. Аль-Баттані заперечив багато гіпотез, висунутих Птолемеем. На відміну від цього останнього, який вважав, що Африка з’єднується з Азією біля півострова Малазія, аль-Баттані був переконаний, що Індійський океан — відкрите море. Трактати аль-Біруні про Схід і аль-Ідрізі про Захід збагатили знання арабів про світ.

Ціла низка чинників, перелічувати які довго, сприяла значному розвиткові географічної та картографічної наук у арабів. Іслам, ставши релігією арабів, заохочував примноження знань у всьому світі. Завойовано велетенські території: конче потрібно було оцінити їхні ресурси, щоб запровадити найдоцільнішу податкову систему. Крім того, три з цих земель (Месопотамія, Персія та Єгипет) були колисками цивілізації. Годі було правити ними, не знаючи їх.

МАНДРІВНИКИ І КАРТОГРАФИ

Велетенські простори арабської імперії вимагали створення поштової служби та мережі шляхів. Пошта і шляхи своєю чергою сприяли торговому обміну, який полегшували спільна мова і релігія. Чимраз більше книжок описували «шляхи та королівства». Зрештою, й прощі вельми сприяли тому, що араби дедалі більше залучались до подорожей та географії. Прочанин говорив тою самою мовою, що й інші мусульмани, які жили в інших місцевостях і належали до різних суспільних кіл. Тривалі прощі часто перетворювалися на безцінні пізнавальні, дослідницькі й торговельні подорожі. Повертаючись, мандрівники-прочани-купці оповідали про побачене у звітах, які пропагували цінні географічні відомості. Серед них було чимало картографів, таких, як Ібн Хавкал, аль-Масуді та аль-Ідрізі.

Середньовічна арабська картографія

Багато арабських географів сповідувало Птолемеєве вчення. Воно було відправною точкою астрономічної географії та картографії.

Мухаммед Ібн Муса аль-Хуварізмі заклав основи арабської географічної науки. В його книжці «Про конфігурацію Землі» (Кітаб сурат аль-ард), написаній у першій половині IX століття, переказується і виправляється Птолемеєве вчення. Вважають, що ця його праця пов’язана зі славнозвісною планісферою, яку він накреслив разом з іншими вченими на замовлення халіфа аль-Мамуна. На жаль, більшість карт аль-Хуварізмі загубилася. До нас дійшли лише чотири. Це найдавніші з відомих нам арабських карт. У X столітті найвидатнішим арабським картографом був Абул Хасан Алі аль-Масуді. Він народився у Багдаді й молодість провів у мандрах, відвідав Індію, Цейлон, Китайське море, Малу Азію, Сирію, Палестину, Занзібар, Мадагаскар і Оман. На схилі віку він вирушає до Єгипту, де й помирає в аль-Фустаті. Аль-Масуді, певно, перечитав більшість відомих тоді книжок з географії. Він згадує багато творів, що не дійшли до нас. Основна його праця «Золоті степи» (Мурудж адхдхахаб) підсумовує його досвід.

Перу Масуді належить і багато інших творів. Відома його планісфера світу — одна з найточніших тогочасних карт. Він вірив у сферичність Землі. До відомого на той час світу він додав ще два континенти, один у південному морі, а другий, щоб урівноважити його, з іншого боку відомого світу.

Новий тип карт, подібний швидше до картографії, з’являється з картою світу Ібн Хавкала. Вона подає економічну таблицю, насичену відомостями з життя народів. Ібн Хавкал бере за основу «атлас» аль-Істахрі, доповнюючи його. Узбережжя він зображує у вигляді округлих і прямих ліній; острови та внутрішні моря, як от Каспійське й Аральське,— колами. Це спрощене зображення.

ЗОЛОЛОТА ЕПОХА

У X столітті (IV ст. Хіджри) арабська картографія, що почала розвиватися ще сто років тому, переживає справді золоту епоху з серією карт («Атлас мусульманського світу»), тісно пов’язаних із численними творами про «шляхи та королівства». Методологію опису мусульманського світу, запроваджену вихідцем з Балха (аль-Балхі), підхопив і розвинув перський вчений з Ірану (аль-Істахрі), на чиї роботи своєю чергою спирався географ і великий мандрівник, народжений у Багдаді (Ібн Хавкал). Він переглянув їх, виправив і значно розвинув.

Ці карти не мають нічого спільного з Птолемеєвими моделями. Ісламський атлас містить в усталеному раз і назавжди порядку 21 карту, перша з яких — сферична карта світу. Потім ідуть шість карт, що зображують Аравію, Перське море, Магріб, Єгипет, Сирію і Румейське море (Середземне море). Останні чотирнадцять карт присвячені центральній і східній частинам мусульманського світу. Зображати виключно мусульманський світ — лестило амбіціям аль-Істахрі, а також Ібн Хавкала, який написав: «…І я докладно вималював ісламські країни, провінцію за провінцією, край за краєм, повіт за повітом…»

Середньовічна арабська картографія

Вся та картографічна діяльність торкалася переважно сходу арабського світу, але й західної його частини не було забуто. Останній період в арабській картографії, що збігається з творчістю аль-Ідрізі (XII ст.), прив’язаний якраз до мусульманського заходу.

Після навчання в Кордові аль-Ідрізі оселяється на Сицилії, де норманський король Роджер II замовляє йому гігантську планісферу з докладним тлумаченням. Аль-Ідрізі описував земну кулю загалом: за словами географа, там були репрезентовані «терени Землі з їхніми країнами й містами, ріки, землі та моря, дороги, відстані й все, що можна побачити». Сама карта загубилася, але тлумачення аль-Ідрізі дійшло до нас у творі під назвою «Розважальна книга для тих, хто бажає мандрувати по світу» (Кітаб нузхат аль- мусхтак фі хтірак алафак), більш відомому, як «Книга Роджера» (Кітаб Руджар).

Ця праця дозволила західним географам поширити коло знань, вона також допомогла португальським мореплавцям дослідити в XV столітті невідомі краї. Землю аль-Ідрізі уявляв «круглою, як м’ячик», він вважав, що «вода надходить природним шляхом і утримується на ній» і що «Земля і вода зависли у космосі, як жовток у яйці». До цих коментарів аль-Ідрізі додав атлас відомого йому світу, і деякі карти були вже кольоровими.

Твір аль-Ідрізі, апогей арабської картографії, був також і провісником її занепаду. Поняття широти і довготи у ньому відсутні. Ми, щоправда, знаходимо в атласі аль-Ідрізі традиційні для Птолемея «кліматичні зони», але вони зображені смугами однакової ширини, всупереч астрономічним даним. Деталі відбиті гірше, ніж на картах аль-Хуварізмі. Є також певні помилки в розрахунках віддалей та дуг. Але будьмо поблажливими до картографа: смерть короля Роджера і заворушення після неї завадили йому внести до свого атласу необхідні зміни. Аль-Ідрізі був на перехресті двох світів, християнського та мусульманського. Тож не дивно, що його називали «арабським Страбоном». Його атлас, який вважається найзначнішим зразком арабської картографії, мав також величезний успіх на Заході впродовж усього Середньовіччя.

РОЗРИВ

Проте, незважаючи на всі перелічені вище праці, внесок арабів у розвиток картографії лишається дуже скромним, на превеликий подив всіх, хто вивчає цю дисципліну. Що ж тому причиною? Арабам були відомі вся Європа (за винятком крайньої півночі), центральна частина Азії, Північна Африка — до 10 градуса північної широти — і східні африканські узбережжя. Їхні географічні знання не обмежувалися самими ісламськими країнами. Вони значно перевищували знання греків, яким лише приблизно були відомі краї поза Каспієм і які нічого не знали про східне узбережжя Азії на північ від Індокитаю. А арабам був так само добре знаний шлях по суходолу до джерел Янцзи, як і східне узбережжя Азії аж до Кореї. Звісно, знайомство їхнє з Японією під сумнівом: Японський архіпелаг з’являється вже на картах XI століття, але навряд, щоб араби добиралися до нього морським шляхом. Їхнє уявлення про Японію, можливо, ґрунтується на відомостях, зібраних у Центральній Азії, добре ними знаній. Що ж до Африки, то саме араби перші докладно її описали; саме на ці відомості посилалися всі аж до XIX століття, коли її почали досліджувати європейці.

Ці незвичайні подорожі, неможливі для їхніх європейських сучасників, мали б стати джерелом безцінної інформації для картографів. Але не стали. Арабська картографія, яка зуміла скласти такий точний «Ісламський атлас», не спромоглася створити щось схоже, бодай у формі окремих карт, для інших районів світу, дарма що чудово їх знала. Вона не використовувала останніх надбань географічної науки; замість запроваджувати щось нове, найновіші карти лише повторювали карти попередні. Правда, за тих часів і європейська картографія не відзначалася особливою оригінальністю і теж не особливо «зналася» з тогочасною географією.

Автор: Собі Абдель Хакім.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers