Про роботу літописців. Частина перша.

літописець

У спеціальних роботах з історії давньоруського літописання і в масовій свідомості давно вже сформувалося досить своєрідне уявлення про моральність давньоруських літописців. До початку XX століття вважали, що літописець, подібно пушкінському Пімену, писав свою працю, «добра і зла слухаючи байдуже, не відаючи ні жалості, ні гніву». Він «спокійно дивиться на правих і винних», керуючись простим правилом: «Описуй, не мудруючи лукаво, все те, чому свідок у житті будеш…» «Епічна байдужість творця літопису спочатку здається цілком заслуговує поваги – так воно, мабуть, і було для читача позаминулого століття. Однак нам воно вже не здається такою вже позитивною якістю. Грань, що розділяє байдужість і бездушність, байдужість до людини і цинізм, невловима. Моральна нерозбірливість, декларована майбутнім Лжедмитрієм і самим Пименом, явно віддає аморальністю. На відміну від пушкінських персонажів, людина минулого століття знає, до чого призводить «переклад» людських життів в «індиферентні» статистичні одиниці…

Ставлення до праці літописця і моральної позиції давньоруського книжника змінилося, коли видатний знавець літописання А. А. Шахматов в результаті багаторічних досліджень прийшов до висновку, що «рукою літописця управляли в більшості випадків не високий ідеал далекого від життя і мирської суєти благочестивого самітника, що вміє дати правдиву оцінку подій, що розгортаються навколо нього, і особам, що керуються цими подіями, оцінку релігійного мислителя, бажаючого проштовхування Царства Божого на земельній юдолі», а «політичні пристрасті і мирські інтереси». Ці слова вже давно стали хрестоматійними. Образ літописця – неупередженого спостерігача, здавалося, пішов у минуле. Його змінив спритний маніпулятор фактами, що виконує «соціальне замовлення» світського владики.

З виведення А. А. Шахматова виріс монументальний образ чоловіка, позбавленого яких би то не було моральних переконань. Він ставить перед собою «чисто мирські – політичні – завдання», праця його «сповнена політичними випадами» (Д. С. Лихачов). При цьому, природно, «ідеологія» літописця виявляється пов’язаною тільки з політичними амбіціями того чи іншого феодального центру, або з становими (класовими) інтересами тієї чи іншої суспільної групи.

Події останніх років серйозно похитнули (якщо не сміли зовсім) моральні орієнтири нашого суспільства, змусили відмовитися від багатьох усталених поглядів, в їх числі і від «партійності» (в усякому разі, в тому сенсі, який зазвичай вкладався в це слово) літератури Київської Русі. Мабуть, у зв’язку з цим все частіше і наполегливіше (особливо в роботах філософів і психологів) звучить думка про те, що літописи не мають, так би мовити, другого плану, пласкі за змістом. Літописець, нібито, просто фіксував все, що відбувалося на його очах. Він «не знаходить в історії цілі, не ставить життя народу в якийсь всесвітньо історичний зв’язок, не бачить у розвитку наперед призначеного плану і не містить уявлень про кінець історії». Взагалі «будь-які картини майбутнього, темні або світлі, сприймаються (літописцем) з байдужою довірою».

Все «повернулося на круги своя». Поруч з шахматовським літописцем-прагматиком знову виник пушкінський літописець-ідеаліст. Вони, як може здатися, зовсім різні. Але це тільки на перший погляд. Якщо уважніше придивитися, обидві образи разюче нагадують один одного.

Справді, Пушкін вважав, що літописець абсолютно байдужий до того, що відбувається. За словами геніального поета, той навіть займається своєю справою лише «в години, вільні від подвигів духовних». Але ж така байдужість межує з бездушністю. Людина, яка так відноситься до подій, стоїть поза моральних категорій. Такого визначення в рівній мірі гідний і шахматовський літописець-«політикан». Його уявлення про істину і справедливість не виходять за рамки холодного розрахунку і міркувань сьогочасної вигоди» що також погано асоціюється з поняттям моральності. Іншими словами, обидва образи однаково аморальні.

Що якщо так воно і було? Що якщо літописець, з точки зору сучасної нам людини, був дійсно аморальним типом? В принципі в такому припущенні немає нічого неймовірного. Бентежить тільки те, що літописцями були, як правило, ченці, люди, в більшості своїй щиро віруючі, а, отже, такі, що керуються у своєму житті досить жорсткими моральними імперативами. Моральні установки були часом настільки сильні, що змушували їх, незважаючи на цілком реальну загрозу своїй свободі, а то і життя, відкрито виступати проти можновладців.

Досить згадати досить значну фігуру творця першого вітчизняного літопису (розбитого на річні статті) і майбутнього ігумена Києво-Печерського монастиря Никона Великого, сподвижника Антонія і Феодосія Печерських. З «Києво-Печерського патерика» відомо, між іншим, що Никон, всупереч бажанню київського князя Ізяслава Ярославича, постриг у ченці двох його людей: сина першого з княжих бояр і якогось скопця з княжого дому. І ніщо – ні гнівні тиради князя, ні загроза в’язниці, ні навіть обіцянка засипати печеру, в якій жили монахи, – не змусило Никона відмовитися від прийнятого рішення. Мало того, печерська братія на чолі з Антонієм покинула Київ. Зрештою, князь змушений був змиритися з постригом Варлаама та Іоанна (такі імена отримали нові чорноризці). Але і це ще не все – йому довелося три дні вмовляти непокірних ченців повернутися в свою печеру.

Не поступався Никону і його духовний син Феодосій. За прямою вказівкою знаменитого Печерського ігумена настоятель монастиря якось відмовився впускати в монастир самого великого князя Ізяслава, щоб той не завадив денному відпочинку ченців. Коли ж Ізяслав був вигнаний з Києва своїми молодшими братами, князями Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським, печерський ігумен взявся вельми суворо засуджувати узурпаторів. Один з викривальних листів Феодосія, надісланий ним Святославу, був настільки різким, що князь, прочитавши його, «разгневася зело і яко лев рікнув на праведьнааго, і вдаривши тою (епістолія, тобто листом) об землю». Феодосій же після цього з ще більшою ретельністю викривав князя, «окадааше бо зело, еже поточені бити» (тобто всією душею бажаючи опинитися в ув’язненні). І навіть коли відносини князя і ігумена налагодилися, Феодосій не припинив докоряти своєму світському опоненту в неправедності його дій.

Під час першого дружнього візиту князя в монастир у них з ігуменом відбулася вельми цікава розмова, що має, по-моєму, безпосереднє відношення до нашої теми. На зауваження Святослава, що він не наважувався перш відвідати Печерську обитель, оскільки боявся гніву Феодосія, ігумен відповів: «чьто бо, благий владико, чи встигне гнів нашь еже на дерьжаву твою. Але се нам подобаеть облічіті і промовляти вам еже на порятунок душі. І вам гарно є послушаті того». ( «Що може, благий владика, гнів наш проти влади твоєї? Але личить нам викривати вас і повчати про спасіння душі. А вам належить вислуховувати це.») Нагадаю, саме при Никоні і Феодосії закладалися традиції давньоруського літописання.

Чи не правда, подібні факти, навіть якщо зробити знижку на деяку ідеалізацію ситуації і героїзацію печерських подвижників, навряд чи можуть підкріпити уявлення про лебезящого перед князем літописця, який намагається вловити найменшу зміну в настрої свого світського «господаря»? Та й у відсутності моральних принципів і літописцю, і настоятелю монастиря, під контролем якого той працює, дорікнути важко. Як, втім, і в байдужості.

Не цілком збігається це і з визначенням А. А. Шахматова монастирів як «політичних канцелярій князя». Показово і те, що на думку самого дослідника, князі при зміні політичної ситуації змушені були передавати ведення літопису до іншого монастиря, більш лояльного до нього в даний момент. Мабуть, простого окрику або навіть погрози «інтересам рідної обителі (літописця) і чернечого стада, що її населяло», було недостатньо, щоб змінити «політичну» орієнтацію в літописі.

Отже, принаймні, перші покоління руських літописців, мабуть, були мало схожі на образи, що склалися в поданні читачів літописів в XIX-XX століттях. Але як дізнатися, якими були автори найдавніших руських літописів насправді? Адже не про кожного з їх «колег» збереглися подібні яскраві розповіді.

Далі буде.

Автор: І. Д.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers