Половці – степові кочовики

Половці

Зміст:

  • Походження половців

  • Історія половців: половці та Київська Русь

  • Пізніша історія половців

  • Культура і релігія половців. Половецькі баби.

    Половці, кипчаки, кумани (в західному варіанті), войовничий степовий народ, що жив по сусідству, в тому числі, з нашими предками – Київською Руссю. Сусідство це було дуже неспокійним і багато разів траплялися війни між половцями і Руссю, а часом руські князі і зовсім використовували їх у своїх князівських усобицях, часто половецькі хани видавали своїх дочок заміж за наших князів. Одним словом ставлення Київської Русі з половцями завжди було суперечливим від ворожнечі до дружби. В останній раз минулі нерозлучні вороги/друзі об’єдналися перед новим грізним ворогом – монголо-татарським нашестям, але на жаль, не встояли, Русь була зруйнована та пограбована дотла, половці ж частково знищені монголо-татарами, частково змішалися з ними, частково втекли на Захід, де оселилися на території Угорщини, вступивши на службу угорському королю.

    Походження половців

    Але з чого все починалося і взагалі звідки прийшли половці? Відповісти на ці питання не так вже й просто, враховуючи той момент, що самі половці письмових свідоцтв про себе не залишили, все що ми знаємо про цей народ – з розповідей руських і болгарських літописців, візантійських та угорських істориків.

    Вперше на сторінках історії половці спливають у 1055 році, коли Переяславльський князь Всеволод Ярославович, повертаючись з походу на торків, зустрівся з цим, досі не баченим кочовим племенем на чолі з ханом Болушем. Втім, перша зустріч пройшла мирно, нові кочівники отримали назву «половців», під якою вони і увійшли в нашу історію.

    Трохи пізніше, в 1064-1068 роках це ж кочове плем’я вже під ім’ям куманів або кунів починає згадуватися у візантійських та угорських історичних хроніках.

    Втім, жодне з наявних історичних джерел, так і не дає відповіді про достовірне походження половців, питання це й донині є предметом дискусій серед істориків. На цей рахунок є кілька версій. Згідно з однією з них батьківщиною половців є територія східного Алтаю і Тянь-шаню. Там приблизно в V столітті мешкали їхні предки, кочове плем’я сари, яке будучи розбитим китайцями пішло в степи сучасного східного Казахстану. Там вони отримали прізвисько «кипчаки», що означає «злощасні». Так поступово мігруючи на Захід, половці і опинилися на кордонах Київської Русі.

    Що ж стосується походження самої назви «половці», то за однією версією воно походить від давньоруського слова «половь», що означає «жовтий» і служить описом зовнішності цих кочівників. За іншою версією назва «половці» походить від звичного всім слова «поле», мовляв, у минулі часи всіх кочівників називали жителями полів – половцями, незалежно від їх племінної приналежності.

    Половці

    Як виглядали половці? Приблизно так.

    Історія половців: половці та Київська Русь

    Нові південні сусіди Київської Русі половці незабаром від добросусідства перейшли до відвертої ворожнечі, здійснюючи руйнівні набіги на міста і села Русі. Будучи чудовими вершниками, і влучними лучниками, вони раптово нападали, засипаючи ворога купою стріл. Грабуючи, вбиваючи, забираючи людей у полон, вони також швидко відступали назад у степ.

    Тим не менш, поки в Київській Русі існувала династична централізована влада, набіги половців були лише тимчасовим неприємним явищем, для захисту від них зводилися більш великі стіни, будувалися замки, посилювалися військові дружини.

    З іншого боку між половцями і Руссю велася інтенсивна торгівля і навіть зав’язувалися дипломатичні відносини, зміцнити які повинні були династичні шлюби – так половецькі хани часто віддавали своїх дочок заміж за руських князів. Але що цікаво, цей принцип працював тільки в одну сторону, оскільки самі руські князі своїх дочок заміж за половецьких ханів не віддавали. Цьому явищу є кілька причин, головна з яких у тому, що половці не були християнами, і якщо дочка половецького хана виходячи заміж за нашого князя, одночасно приймала християнство, значить в уявленні людей того часу відбувалася додаткова богоугодна справа. А от видати заміж хрещену доньку руського князя за «нехристя» вже не представлялося можливим.

    Половці

    Крихкий нейтралітет між половцями і Руссю затріщав по швах з настанням першої великої смути Київської Русі: сини Ярослава Мудрого: Ізяслав, Святослав і Всеволод, як це водиться, почали боротьбу за владу. Половці спершу, як сказали б в наш час «запаслися попкорном» спостерігаючи за князівськими міжусобицями зі своїх степів, поки такий собі князь Олег Святославович, племінник синів Ярослава Мудрого не запросив їх безпосередньо взяти участь у «веселощах». У своїй боротьбі за владу зі своїми дядьками він використовував половців як головну військову силу, заодно дозволяючи їм вдосталь пограбувати на землях Русі. За свій негідний вчинок Олег Святославович отримав прізвисько «Олег Гориславович».

    Незабаром традиція залучати половців у княжі міжусобиці стала шкідливою звичкою багатьох князів, поки перед ними не постала реальна небезпека втрати власних територій. Кінець князівському і половецькому неподобству зміг покласти лише Володимир Мономах, який, по-перше, зупинив князівські міжусобиці, а по-друге, завдав нищівної поразки вже самим половцям. Для боротьби з ними Володимир Мономах вибрав нову ефективну тактику – атакувати їх на їх же території, вперше виступивши в похід на половецькі степи.

    На відміну від половців, небезпечних своїми раптовими кінними набігами, руські воїни були сильнішими у відкритому бою, в результаті легка половецька кіннота розбилася об згуртований лад піших воїнів. Потім втікаючих половецьких вершників успішно добивали руські коники. Навіть час походу проти половців був обраний князем не випадково, ранньою весною, коли половецькі коні, охлялі за зиму на підніжному кормі, були не такими жвавими, що давало ще одну додаткову перевагу в боротьбі проти них.

    Битва з половцями

    Битва з половцями.

    Ще кілька додаткових походів князя Володимира Мономаха в половецькі степи надовго відбили у них бажання робити набіги на руські землі, правда, з часом, при його наступниках, вторгнення половців поновилися.

    В подальшому Ігор Святославович, князь сіверський зробив ще один знаменитий похід проти половців. Але як ми знаємо похід князя Ігоря на половців закінчився невдало і став основою для трагічного історичного епосу «Слово о полку Ігоревім».

    Всі конфлікти з половцями довелося забути, коли зі сходу прийшла нова страшна загроза, монголо-татарська орда. Землі половців перші опинилися під ударом, і ті звернулися за допомогою до руських князів. І ось вже об’єднані сили русичів та половців з одного боку, і монголо-татарська орда з іншого зійшлися в легендарній битві на річці Калці (сучасна Донецька область), результатом якої стала нищівна поразка для наших військ і половецьких союзників. Після цього половці відступили, частина їх втекла на захід, де оселилася на території Угорщини.

    Пізніша історія половців

    Втікши на територію Угорщини, колись могутній половецький хан Котян звернувся до угорського короля Бели IV з проханням надати половцям в якості земель східні околиці королівства взамін на вірну службу і військову допомогу. Знаючи про монголо-татарську загрозу, що насувалася зі Сходу, Бела погодився і навіть одружив свого сина і спадкоємця на угорському троні принца Стефана на одній з дочок Котяна. Щоправда, згодом Стефан стратив свого половецького тестя під приводом державної зради, що викликало повстання половецьких біженців.

    І хоча половці викликали чимало занепокоєнь і невдоволень, як угорської знаті, так і простих угорців, у тому числі з-за грабіжницьких набігів (давні кочові звички не так просто минаються), тим не менш, вони почали поступово асимілюватися з угорцями. Прискоренню асиміляції посприяло, врешті прийняття ними християнства в католицькому варіанті. Правда, тут теж не обійшлося без конфліктів, оскільки з угорських історичних хронік ми знаємо, що повної християнізації половців передувало кілька повстань кочівників, які не бажали приймати нову віру.

    Остання згадка про половців відноситься до часу правління угорського короля Сигізмунда Люксембурга, який використовував половецьких найманців у деяких своїх військових авантюрах.

    Половці

    Половці в історичній комп’ютерній грі Kingdom Come Deliverance.

    Культура і релігія половців. Половецькі баби.

    Культура половців, як і багатьох інших кочових народів, не може похвалитися своїм багатством та різноманіттям, але, тим не менш, вона залишила свої сліди – половецькі кам’яні баби. Ці баби, мабуть, єдиний культурний слід, залишений половцями в історії.

    Половецькі баби

    Вчені історики досі сперечаються про призначення половецьких баб, вважається, що згідно з половецькими віруваннями вони були покликані «вартувати» мертвих і захищати живих. Причому цікаво, що половецькі баби це не обов’язково кам’яні зображення жінки, серед них багато і чоловічих облич, та й взагалі в тюркській мові етимологія слова «баба» сходить до слова «бабал» – «пращур». Тобто половецькі баби являють собою не стільки шанування жінок, як шанування предків, і являють собою своєрідні охоронні обереги від душ померлих людей.

    Все це узгоджується з язичницькою релігією половців, яка представляла собою суміш шаманізму з тенгріанством (поклонінням небу). Душі мертвих в половецьких віруваннях наділялися особливою силою, здатною як допомагати, так і шкодити живим. Провідником і посередником між світом живих і світом мертвих був чоловік з особливими духовними здібностями – шаман, чиє значення в половецькому суспільстві було дуже велике.


  • Напишіть відгук

    Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *