Новгородське «диво»

давній Новгород

Літописи розповідають про цю подію досить скупо. Справи давно минулих днів… Тих днів, коли «Пан Великий Новгород» був самостійною державою на руській землі. На чолі ради, яка управляла міськими справами, стояв один час єпископ Іоанн. І хоча був він особою духовною, серед новгородців ходили чутки, що правитель «був вельми не байдужий до жіночої статі». Стверджували, що в покоях Іоанна не раз знаходили речі, що мають пряме відношення до цієї статті: буси, моністи.

А тут як на зло стихійне лихо, засуха. Пекуче сонце спалювало на полях все живе, в місто прийшов цар-голод. І тоді новгородці вже зі злістю заговорили про свого єпископа. Не хто інший, як він, «погрузлий в гріхах», накликав на них «гнів Господній»!

Розбурхані, голодні люди вирішили покінчити зі своїм блудливим духовним батьком, втопити його у Волхові. Однак в останній момент, передумали – було вирішено просто вигнати Іоанна з міста. Його посадили на пліт і пустили за течією. Тут-то і сталося небачене, яке вразило всіх: пліт, виведений на середину річки, поплив… проти течії!

Приголомшені, забобонні люди, що стояли на березі, вирішили, що сталося чудо – Бог заступився за єпископа і щоб показати це, змінив течію річки. Народ впав на коліна і голосно благав Іоанна про прощення. Що ж відбулося насправді?

Звичайне, саме природне явище. Випадки, коли річка раптом починає текти назад, не так вже й рідкісні. Так буває, наприклад, на деяких рівнинних річках у дні весняного водопілля, коли одна з багатоводних приток розкривається раніше: хлинулі води піднімають рівень у річці настільки, що від місця впадання припливу річка починає текти назад. Подібне явище багато разів спостерігали на Сухоні та Прип’яті.

Можливо й таке: в повінь велика річка несе в своїх берегах величезні маси талої води, – зустрічаючись з притоками, ця вода спрямовується по них вгору: притоки повертаються назад і течуть до своїх верхів’їв.

А там, де річки впадають в океан і де береги відвідують морські припливи і відливи, людей зовсім не дивує подібне « диво». Кожен день в певні години приливна хвиля входить в гирлі річки і жене її води назад на десятки кілометрів.

Деколи для цього досить навіть сильного вітру. Коли у Фінській затоці з моря починає дути штормовий вітер, течія Неви сповільнюється, а то й зовсім змінюється. Річка не може подолати напору морських хвиль. Ну а що ж стало причиною новгородського «дива»? Адже море і весна тут не причому. Стояли спекотні літні дні, і річка сильно обміліла.

Розгадка, однак, була настільки ж проста. Русло Волхова має зовсім невеликий ухил. І якщо в нижньому його перебігу випадають рясні дощі, а в верхів’ях в цей час стоїть посушлива погода, то течія річки може змінитись – вода починає текти туди, звідки вона бере свій початок – в озеро Ільмень. Новгородське «диво», про яке розповіли літописі, знайшло своє природне пояснення.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.