Каспійський похід Степана Разіна

Похід Разіна

На початку березня 1668 року, як тільки узбережжя очистилося від льоду, флотилія Степана Разіна вийшла на простори Каспію. Перед цим з кріпосних стін Яїцького містечка були зняті і завантажені на човни всі легкі гармати, а важкі гармати – втоплені. З великим занепокоєнням залишав Разін єдину базу свого флоту. Але треба було шукати притулок подалі від кордонів Московської держави.

Козацькі струги мали порівняно велику довжину і ширину, але малу посадку. Це забезпечувало їм хорошу прохідність на мілководді і можливість майже впритул підходити до берега. За словами очевидця, козаки «захищали свої кораблі, огортаючи борти валиками, набитими травою (очевидно очеретом), що робило їх легше, допомагало стійко триматися на хвилях». Кожен струг, озброєний двома легкими гарматами, мав вітрило і весла. Таких стругів, після приєднання до Разінового загону Сергія Кривого, налічувалося понад сорок. На них розміщувалося 2000 донських мореплавців.

Зробивши зупинку на острові Чечень, флотилія рушила вздовж західного узбережжя на південь. Разінці роблять набіги на володіння перського шаха: спочатку на головний невільничий ринок Каспію місто Дербент, потім розорили селища Нізабат, Шерван, Мордовію, Такуз. Скрізь козаки брали багату здобич і полонених.

Дії Разіна набували все більшого розмаху. Зухвалість загону дійшла до того, що козаки вирішують напасти на головне місто гилянських провінції шаха – Решт. Увійшовши в гилянську затоку, «вони висадилися безшумно вночі в Решт, – пише секретар шведського посольства в Персії Е. Кемпфер, – несподівано пограбували ринок і базар, деякі були вбиті в сутичці, а потім вони повернулися на свої кораблі, добре забезпечені продуктами».

Будан-шах, правитель Гиляна, злякався і вступив з Разіним в переговори, обіцяв постачати його козаків одягом і продовольством і слізно просив більше не чіпати його володінь. Разін погодився.

Але наскільки боягузливий, настільки ж і віроломний був Будан-шах. Оговтавшись від першого переляку і отримавши від шаха Аббаса військове підкріплення, він раптово напав на разінський загін. Козаки не очікували цього, бій був важким. Втративши під Рештом 400 осіб, Разін покинув гилянську затоку. Знову треба було шукати новий притулок на чужих берегах. Козаки втомилися від тривалих морських походів і важких битв, над ними нависла похмура невідомість зими.

Безвихідне становище флотилії змушує Степана Тимофійовича піти на крайній захід. Він посилає від свого імені спеціальне посольство з шести чоловік до самого Аббаса II, в його столицю Ісфагане. Посли повинні були переконати шаха дозволити козакам заснувати поселення на його землі, в гирлі річки Кури.

Шах спочатку не знав на що зважитися. Він не був впевнений в тому, що дії разінців не узгоджені з Московським государем. Край сумнівам поклало прибуле в Ісфагане Московське посольство. Його глава Томас Брейн вручив Аббасу II послання Олексія Михайловича. Стало ясно, що козаки Разіна діють на свій страх і ризик, а гріхів перед перським шахом у них нітрохи не менше, ніж перед царем московським. Участь послів отамана була вирішена: їх ув’язнили і незабаром стратили.

Коли звістки про це дійшли до разінського загону, відчай бунтівників змінився люттю проти Аббаса II і його слуг за поразку під Рештом, за загибель товаришів. Степан Тимофійович направляється до східних берегів Каспію і здійснює набіги на перські міста Фарабат і Астрабат. Напад на Фарабат було скоєно раптово, вдень, в самий розпал торгівлі на міському ринку, коли там був великий збіг покупців і продавців. Разін легко впорався з перським військовим загоном, який охороняв місто. Козаки захопили з собою все, «що там було виставлено і викладено для продажу», а також багато полонених. Не було зроблено винятку і для майна, що належить особисто шахові. Приміські розкішні палаци Аббаса II Разін зруйнував, а всі дорогі речі, зброю, начиння зробив своєю здобиччю.

Довгий час флотилія Степана Тимофійовича безроздільно панувала на морі. Але невідворотно насувалася зима 1668-1669 року. Козаки з тугою згадували торішню спокійну зимівлю в Яїцькому містечку, їх лякала невідомість близького майбутнього.

Побоювання Разіна не були марними. Аббас II вирішив якомога швидше покінчити з його військом. Активно допомагав йому в цьому московський цар Олексій Михайлович. Він надіслав шотландського полковника Пальмарія, який знаходився на російській службі, він очолив у шахському уряді будівництво флоту і мобілізацію перського війська проти Разіна.

Після тривалого плавання разінська флотилія вибрала для зимівлі півострів Міян-Кале, який далеко видавався в море зі сходу на захід і закінчувався вузькою піщаною косою. Містечко своє козаки побудували і обнесли земляним валом в найбільш зручній східній частині півострова в заповідному шахському лісі. Але протриматися тут довго їм не вдалося. Сильні перські загони безперервно нападали на російський табір, не вистачало продовольства, люди Разіна гинули в боях, від недоїдання, хвороб і ран. Щоб піти від противника, який атакував загін з східного берега, Разін переводить людей і човни на західну, піщану частину коси. Тут умови для життя козаків стають ще більш нетерпимими.

Дізнавшись про тяжке становище козаків, Аббас II вирішує покінчити з ними, але тепер вже з моря. Перси зібрали сильний загін кораблів з гарматами і підійшли до разінського табору на косі. Як не змучені були козаки важкою зимівлею, але їх струги і гармати були напоготові, та й самі вони стали більш досвідченими моряками, ніж перси: адже майже все море вздовж і поперек пройшли з боями. Гідно зустріла разінська флотилія персів, вщент розбила загін ворога, а збережені човни змусила втікати.

До весни 1669 року перси під керівництвом Пальмарія побудували великий військовий флот, який налічував більше 50 кораблів. Та й військо чимале зуміли зібрати і навчити. Тепер вже, строго дотримуючись наказів Аббаса II, перські воєначальники не втікали від Степана Разіна, а самі шукали з ним зустрічей.

Все далі на південний схід, до напівпустельних туркменських берегів вів свою поріділу флотилію Степан Тимофійович. Але і тут не було козакам спокою. В одній з численних сутичок загинув найближчий соратник Разіна Сергій Кривий. Останнім притулком разінців на Каспії став безлюдний острів Свинячий, біля Баку. Ось тут-то і вирішив перський шах завершити ліквідацію загону. Але вийшло не так. Не Аббас II, а Степан Разін дав генеральний морський бій, знищивши шахський флот майже повністю. Ось як це було.

У червні перський шах направив проти Разіна до Свинячого острову флот з 50 човнів з військом в 3700 чоловік під командуванням Менед-хана. Козачі струги вийшли йому назустріч, однак від зближення ухилялися, а вдали, що намагаються піти в море, що заохотило персів «переслідувати їх з громом труб і барабанів. Хан особисто був з ними і підняв прапор на своїй бусі». Командувач персів наказав з’єднати всі свої човни ланцюгами, «сподіваючись захопити ворога як би в мережі, щоб ніхто не втік». Ось який «хитромудрий» – маневр придумав Менед-хан. Це його і згубило. Перський флот одразу втратив швидкість і маневреність. Повернувши на зворотний курс, легкі козацькі струги швидко зблизилися з противником на гарматний постріл, і Разін наказав відкрити вогонь. Пушкар з корабля Степана Тимофійовича першим же ядром влучив прямо в порохову камеру перського флагмана. Оглушливий вибух прокотився над морем. Факелом спалахнув корабель Менед-хана і швидко став занурюватися, захоплюючи за собою сусідів, пов’язаних з ним ланцюгами. Сам адмірал персів ледве встиг перебратися на інший човен. Паніку, що піднялася серед його війська, вже нічим не можна було зупинити.

Разінські струги один за одним підходили впритул до човнів противника, брали їх на абордаж і переможно закінчували бої жорстокою рукопашною сутичкою. Тільки трьом кораблям Манеда-хана вдалося врятуватися втечею. Решта були знищені козаками. Син Манеда-хана потрапив в полон. Мабуть, далеко не всім флотоводцям вдалося здобути таку блискучу морську перемогу. Та не довго тішила вона козаків. Вони знали, що попереду чекають нові важкі бої. Шах не заспокоїться, поки разінці гуляють в його володіннях. Тануть козачі ряди з кожним днем, змучені і озлоблені бійці Разіна.

Остогидла чужа шахська земля, обридли солоні хвилі моря, безпритульне напівголодне життя без притулку, з вічним очікуванням біди. Смертельно тужать козаки за своїми станицях, залишеним сім’ям, Дону. І хоча всі знають, чим загрожує їм повернення туди за всі їх «прогрішеня», приймається одне рішення: йти з усіма пересторогами на Дон. В кінці липня 1669 року зануривши на човни всю захоплену в Персії здобич і полонених, флотилія Разіна залишає Свинячий острів.

До гирла Волги підійшли до кінця серпня, зробивши без зупинки важкий, багатокілометровий шлях за 10 днів. Караван зробив зупинку в гирлі, у острова Чотирьох Бугров. Трохи не доходячи до цього острова, зустріли два човни перських купців з товарами і стрілецькою охороною. На одному з них везли подарунки від перського шаха російському царю. Разінці не тільки захопили всі товари, включаючи і шахські подарунки, а й взяли в полон перського купця, який супроводжував караван. Стоянку у Чотирьох Бугров Разін використовував для відпочинку та розвідки гирла Волги.

Дійшли відомості про разінський загін до Астраханського воєводи. Він поспішно спорядив більш ніж трьохтисячне військо, посадив їх на 50 гребних човнів, поставив на чолі свого найближчого помічника князя Львова і, благословивши, відправив проти разінців. Коли Разін побачив численний загін князя, він, не бажаючи вплутуватися з ним в бій і втрачати людей, став відводити козацьку флотилію в море. Раз на Волгу шлях закритий – отаман вирішив йти до Тереку. Не знав Степан Тимофійович, що князь Львов віз для нього і його війська «милостиво царську грамоту». До неї Олексій Михайлович змушений був вдатися, побоюючись з прибуттям Разіна погіршення і без того важкого становища в Московській державі: селянські хвилювання, бродіння голоти на Дону, порушення торгівлі з Персією, антиурядові виступи гетьмана Брюховецького в Україні. Небажана була присутність в центрі Росії такої грізної військової сили, як бунтівники Разіна, що однаково добре володіли зброєю на воді і на суші.

Цар обіцяв козакам «милостиво» відпустити їх усіх «з пожитками на Дон», де б вони продовжували вірно служити йому. Умов для цього в грамоті було поставлено багато: в Астрахані здати всі гармати, відпустити служивих царських людей, а в Царицині залишити воєводі всі «струги й стругові припаси». Отримавши з гінцями князя Львова цю «милостиву грамоту» абсолютно несподівану для нього, Разін прийняв всі умови і повернув флотилію до Астрахані. Зрозумів отаман свою силу, зрозумів, що побоюються його вільних людей бояри і воєводи, та й сам цар хоче все вирішити миром.

22 серпня 1669 року флотилія Степана Тимофійовича в супроводі човнів Львова урочисто підходила до Астрахані. Палили з гармат і пищалей, салютувавши астраханському люду багато прикрашені прапорами і перськими килимами козацькі струги. Два тижні гостювали разінці в Астрахані. Відпочивали і гуляли козаки після важких походів. На ринковій площі і пристані розгорнулися торги взятої у перського шаха здобичі: коштовності, килими, шовки, тканини наповнили місто. А у Степана Разіна вже зрів інший задум.

4 вересня 1669 року на 9 стругах, озброєних 20 гарматами, разінський загін відплив з Астрахані на Дон. Не помирила їх «милостива царська грамота» з його воєводами й боярами. Як і раніше здобиччю козаків ставали багаті купецькі і царські струги.

Нарешті, після більш ніж дворічного плавання досвідченими мореплавцями повернулися козаки на рідній Дон. Каспійський похід Разіна зіграв велику роль в розгорнутій згодом в країні великій селянській війні.

Автор: Ю. Степанов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers