Історія олімпійських ігор та цікаві факти

Олімпійські ігри

Ігри в Олімпії існували, мабуть, вже в другій половині II тисячоліття до н. е., але потім припинились. Поновлення ігор грецька традиція відносить до IX ст. до н. е.. У цей час Пелопоннес спустошували безперервні війни, голод і хвороби. Цар міста Еліди Іфіт звернувся за порадою в Дельфи, де в храмі Аполлона жриця – піфія – пророкувала волю богів. Вона відповіла, що для встановлення миру необхідно відновити Олімпійські ігри. Тоді правителі трьох міст Пелопоннеса уклали договір про проведення ігор. Його текст вигравіювали на бронзовому диску, який зберігався в Олімпії.

Перші ігри, засвідчені стародавніми істориками, відбулися в 776 році до н. е.. У VIII столітті до н. е. в Олімпії стали виступати атлети з усіх міст Греції, а сторіччям пізніше до них приєдналися представники грецьких колоній.

Легенда розповідає, що величину бігової доріжки визначив сам Геракл. Її довжина склала шістсот ступнів героя. Розкопки показали, що постійна бігова доріжка в Олімпії з’явилась близько 540 року до н. е. Місце старту і фінішу відзначали кам’яні смуги, розділені дерев’яними стовпами на проміжки в 1,2 метра. Між стовпами в камені були прорізані дві паралельні борозенки, що позначали місце для постановки ніг бігуна. В Олімпії могли одночасно стартувати двадцять атлетів.

За всю багатовікову історію Олімпіад тільки одна жінка порушила заборону і з’явилась в Олімпії під час ігор. Її звали Ференіка, вона була дочкою знаменитого кулачного бійця й керувала тренуваннями свого сина. Коли юнак відправився в Олімпію, Ференіка, переодягнувшись в костюм вчителя гімнастики, послідувала за ним. Її син здобув перемогу в кулачному бою, і радісна мати, забувши про обережність, кинулась йому на шию. Всі зрозуміли, що перед ними перевдягнута жінка. Ференіці загрожувала страта, і тільки прохання глядачів врятували її. Судді помилували жінку, але тут же ухвалили, що надалі тренери, супроводжуючі атлетів, повинні під час ігор сидіти оголеними за особливою огорожею.

Для безпосереднього керівництва іграми громадяни Еллади обирали зі свого середовища, жеребком десять елланодіків (що значить «грецькі судді»). Колегія суддів ділилась на три групи: одна для п’ятиборства, інша для кінних змагань, третя для решти видів атлетики. Один з елланодіків призначався головним розпорядником ігор. Свої рішення судді приймали голосуванням, і заперечувати їм суворо заборонялось.

Атлети, які бажають виступити в Олімпії, завчасно повідомляли суддям свої імена і десять місяців до початку ігор наполегливо готувались до них. Їхня дієта в період тренування була проста: їсти якомога більше м’яса і не пити ні краплі вина. За місяць до змагань учасники разом з тренерами приїжджали в Еліду, де судді ретельно перевіряли їх готовність. За найменшу провину атлета карали батогом.

Олімпія

До наших днів збереглася брила вагою 143,5 кілограма, яку, судячи з напису на ній, підняв над головою однією рукою атлет Бібон. Неймовірною силою володів інший атлет – Евмаст. Він нібито відірвав від землі величезний блок, що важив 480 кілограмів.

Нагороду в гонках на колісницях отримував не візник, а власник коней, оскільки греки вважали, що гонку виграють коні.

Курйозна історія сталась в Олімпії з римським імператором Нероном, який брав участь у змаганнях колісниць з десятьма кіньми. Ледь від’їхавши від старту, невдалий візник впав з колісниці. Однак його суперники притримали своїх коней, а догідливі судді оголосили Нерона переможцем. Втім, цей епізод відноситься до часу занепаду ігор, в пору їхнього розквіту подібні випадки були б неможливі.

Список атлетів, які виступали в п’ятиборстві, виставлявся на стадіоні. Перед початком змагань судді влаштовували жеребкування. Учасники виймали з срібної вази бронзові жетони. На кожному з них була викарбувана одна буква. Згідно жеребу атлети розбивались на четвірки для бігу.

Сучасного низького старту греки не знали і бігуни стояли, витягнувши праву руку і злегка нахилившись вперед. Часом траплялося, що хтось завчасно зривався з місця. У греків на цей випадок існувало суворе правило. «Того, хто стартує дуже рано, б’ють», – говорили вони. Суддя карав порушника палицею, повертаючи його на колишнє місце.

Грецька атлетика на відміну від сучасного спорту, взагалі не знала поняття рекорду. Не збереглося жодного достовірного свідчення про швидкість стародавніх бігунів на коротку дистанцію. Навряд чи можна серйозно розцінювати розповідь про атлета, якого глядачі бачили тільки на старті і на фініші, а посередині не встигали помітити. Поетичним перебільшенням відрізняється повідомлення про бігуна, який, пробігаючи по доріжці, покритій піском, не залишав на ній слідів. Один із письменників приводить цікаву історію про пастуха Поліместора, переможця ігор в 632 році до н. е.. Цей юнак міг наздоганяти і ловити зайців. Якщо врахувати, що заєць біжить зі швидкістю 14 метрів в секунду, то нескладний розрахунок показує феноменальний результат: Поліместор пробігав 100 метрів за 7,2 секунди!

Практично грецький стрибок – це стрибок з місця. Тим більше разючий відомий нам результат юнака Хіона (VII ст. до н. е.) – 6,52 метра. Але справжня загадка – стрибок Фаілла, про який оповідають античні автори. Він перестрибнув всю яму для стрибків, приземлився за її межами і встановив фантастичний рекорд – 16,31 метра! Але цікаво, що сучасні Фаіллу письменники V століття до н. е., згадуючи перемоги атлета, нічого не говорять про його стрибок. Вперше про нього розповідають автори, які жили сім століть потому, у ІІ столітті н. е..

У музеях різних країн зберігається п’ятнадцять бронзових дисків, знайдених при розкопках. Найлегший з них відноситься до VI століття до н.е. і важить 1,2 кілограма, найважчий (ІІІ століття н. е..) – 5,7 кілограма. Припускають, що дорослі атлети кидали чотирикілограмові диски.

Міфічний герой Протесілай кидав диск, що важив мало не вісім кілограмів, за 45 метрів. Все той же знаменитий Фаілл показав результат 28,17 метра (вага диска, ймовірно, 4 кілограми), інший атлет – Флегій – перекидав диск з одного берега Алфея на інший, що становить 50 метрів.

Змагання в стрибках, метанні диска та списа йшли під звуки музики. Атлети, які зайняли перші три місця в чотирьох змаганнях, отримували право виступити в боротьбі. Жереб розбивав борців на пари, а саме змагання йшло за олімпійською системою; переможений вибував з подальшої боротьби. Правила п’ятиборства давали перевагу різносторонньо розвиненим атлетам, які в кожному виді спорту показували добрі результати. Для перемоги в п’ятиборстві достатньо було виграти три змагання. Бувало, що один атлет перемагав у бігу та стрибках, інший – в метанні диска і списа, а третій – в боротьбі. У цій ситуації перше місце визначало додаткове змагання по боротьбі між двома першими переможцями. Більш складний шлях обирали у випадку, якщо в кожному змаганні опинявся свій переможець, Тоді підраховували число других і третіх місць у кожного атлета, що дещо нагадує сучасну систему балів.

Безсмертною славою покрив себе афінський юнак Фідіппід. У 490 році до н. е.., в день перемоги греків над персами в битві при Марафоні, він пробіг 42 кілометри 195 метрів і, встигнувши крикнути: «Ми перемогли!» – впав замертво на міській площі Афін. В пам’ять про його подвиг в програму перших Олімпійських ігор нашого часу, в 1896 році, включили марафонський забіг.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще некоторые виды олимпийских игр, например, гонки на колесницах, дало рождения такому изобретению как тормозные накладки (вроде этих), которые применялись возницами античности для торможения колесниц. В наше же время они активно применяются уже для современных железных колесниц – автомобилей.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *