Хто такі бояри?

бояри

Руського середньовічного боярина легко уявить собі будь-який читач: огрядний, в незграбній парчевій шубі (навіть якщо в кімнаті жарко натоплено або на дворі літо), у високій хутряній шапці, несамовито сперечається про місце за столом, вставляє в свою мову то «дондеже», то «іже», то щось на кшталт « повинно-ть так, надежа- осударь»… Скільки таких бояр ми бачили на теле- і кіноекранах і театральних підмостках! Куди гірше знає бояр фахівець. Ми досі не можемо достовірно сказати навіть, що означає цей … загадковий термін «бояри».

Існує не одна гіпотеза про його походження. Шукали слов’янські корені – то від «бій» (тоді виходить, що боярин – воїн), то від «болій», себто великий, адже у південних слов’ян слово звучить як «болярин». Припускали коріння тюркські і скандинавські. Жодна з гіпотез не доведена, але жодна повністю і не спростована. Але ж відомо: чим гіпотез більше, тим менше вірогідності, що хоч одна з них справедлива. Ясно тільки, що слово це не спільнослов’янське: зустрічається у південних і східних слов’ян, але його немає у західних.

На Русі бояр вперше згадує договір князя Олега з Візантією, укладений близько 911 року. Але потім про бояр не чути приблизно півтора-два століття. У чому справа? Давно висловлено припущення, що «бояри» – слово болгарське, а переклад візантійсько-руського договору на слов’янську мову робив болгарин і вжив звичне слово. Тільки в XII столітті в статтях Великої Руської правди ми зустрічаємо окремі непрямі згадки бояр: до кодексу потрапили боярські холопи, боярські рядовичі (дрібні слуги – адміністратори), боярські тіуни (управителі).

На жаль, не тільки походження терміна «бояри», але і його сенс не можна визначити однозначно: адже в різний час і на різних територіях так називали часом вельми несхожі суспільні групи. Багаті і шляхетні вельможі в середньовічній Русі – бояри; в Молдові в XVII столітті – всі феодали, дрібні і великі; у великому князівстві Литовському панцирними і порожніми боярами називали навіть військових слуг, які займали проміжне положення між шляхтою і селянами. Але… повернімося до Русі.

Перш ніж рушити углиб століть, звернемося до єдиної держави, до XV- XVI століть. І відразу переконаємося, що бояри – і тут термін багатозначний. У вузькому сенсі слова це високопоставлений служилий чоловік, який отримав чин боярина, засідає в Боярській думі. Бояри були не тільки в Думі великого князя (а потім царя), були свої бояри і у удільних князів, у митрополита, у деяких архієпископів. Зрозуміло, і суспільна вага їх була неоднакова. Після ліквідації удільного князівства левова частка боярин зазвичай вже не входила до загальноросійської Думи, втрачаючи «боярство». У загальноросійській Думі крім бояр засідали і окольнічі (ранг нижче), а з середини – другої половини XVI століття – «думні дворяни». До них до всіх деколи також застосовували назву «бояри». Як встановив А. А. Зімін, коли в ту пору говорили, що рішення ухвалили «всі бояри», мали на увазі і окольничих, і думних дворян.

Скільки ж було цих «всіх бояр»? Загалом, не так вже багато. У князівські часи думи складалися з трьох-чотирьох чоловік. Невелика була спочатку і Дума єдиної держави. Коли в 1505 році на престол сів Василь III, йому від батька залишилося п’ять бояр і п’ять окольничих. Правда, на початку шістдесятих років XVI століття Боярська дума на недовгий термін неймовірно розрослася – до 40 бояр і 16-18 окольничих, але до кінця царювання Івана Грозного в ній всього два з половиною десятки людей – 12 бояр, 6 окольничих і 7 думних дворян. Втім, в XVII столітті Дума постійно росла. Наприклад, в 1678 році в ній значилося 42 боярина, 27 окольничих і 19 думних дворян.

Крім цього вузького значення слова, існувало й інше, ширше. Відкриємо Судебник 1497 року, перший звід законів єдиної Російської держави. У статті «Про землі суд» читаємо: «А вони шукали боярин на боярина…». В аналогічній статті Судебника 1550 року – те ж формулювання. У судових справах, суперечках з сусідніми землевласниками, чорносошні селяни часто скаржаться, що сусід хоче «ту твою государеву землю обоярити». Отже, вимальовується ще одне значення загадкового терміна – всякий землевласник – вотчинник. Причому аж ніяк не тільки великий. Ми знаємо за джерелами безліч вотчин, розміри яких незначні: одна – два села, а в селі по два-три, а то й по одному двору. Саме цей зміст слова «боярин» привів, зрештою, до того, що всякого і вотчинника, і поміщика стали називати паном, тобто тим же боярином.

Так про які ж бояри йде мова в цій статті? Про бояри в науковому значенні цього слова, про великих землевласників, що походили з тих родів, які часто «бували в боярах», займали боярські посади – намісників у великих повітах і містах, воєвод, послів і посланників і т. д.

Але відразу ж ми натрапляємо на одне істотне розходження вже всередині самої Русі. Нам добре відомі новгородські бояри. Це спадкова замкнута каста. Новгородським боярином потрібно було народитися, їм не можна було стати.

Чи характерна така спадковість боярства для інших руських земель? Звернемо увагу на те, що новгородські бояри (ймовірно, в якійсь мірі ще й полоцькі) були незалежні від князівської влади, хоча і залежали (принаймні, новгородські) від віча. Зустрічається навіть термін «земські бояри»: вони згадані у Новгородському літописі під 1344 роком. В інших же землях Русі бояри – завжди верхівка княжої дружини, блискуче оточення князя, ті, з ким князь «думає» про «лад земний», тобто про справи країни. Не випадково в руському весільному обряді нареченого і наречену називають князем і княгинею, а гостей – боярами. «Бояри» і тут виступають не самі по собі, а як оточення «князя». Особливості ж новгородського боярства, ймовірно, пов’язані зі специфікою новгородського політичного устрою – республіканського.

Боярське весілля

Бояри-дружинники не відразу стали землевласниками. Спочатку цей верхній шар військових слуг князя жив за рахунок воєнної здобичі та збору данини. Коли ж … боярські села з’явилися на Русі?

Більшість вчених відносять зародження боярської вотчини в Придніпров’ї та Новгородській землі до XI-XII століть. Та ж частина Руської землі, де згодом склалася Російська держава, територія Волго-Окського межиріччя, в XI і навіть у XII столітті була ще далекою периферією країни. Але з середини XII століття і тут, в Північно-Східній Русі – в Ростовській, Суздальській, Володимирській землях, починають згадуватися в літописах боярські села.

Страшна Батиєва навала в тридцятих роках XIII століття була лихом для всієї країни, у тому числі для феодалів. Бояри-дружинники гинули разом з князями в кровопролитних битвах, при облозі міст: адже вони були професійними воїнами. За родоводом московських боярських родин XV-XVI століть легко помітити: більшість із них сягає своїм корінням не глибше кордону XIII-XIV століть. Ті ж бояри, які знають своїх предків, що жили до Батиєвої навали, – прибульці з інших земель Русі, найчастіше з Новгорода, куди не дійшли війська Батия.

Ймовірно, вороже нашестя штучно перервало в тридцятих роках XIII століття процес складання боярських вотчин – перші феодали були просто винищені. Але в другій половині XIII століття цей процес почався заново, а до XIV століття можна вже віднести розквіт боярського землеволодіння на північному сході Русі. Боярські вотчини були спочатку невеликі – своєрідні невеликі підсобні господарства для княжих васалів і слуг. Адже в країні панувало натуральне господарство, і тому не потрібно було виробляти сільськогосподарські продукти на ринок, зате необхідно мати своє село, яке рятувало б від закупівель зерна і м’яса, масла і молока. Купувати на стороні доводилося тільки заморські делікатеси і виноградні вина. І вотчина більш велика була спочатку просто не потрібна.

Як бояри стали землевласниками? Як «нічия», «божа» земля, перетворилася на приватну власність окремих осіб? На це питання ми ніколи не зможемо відповісти остаточно, точно. І на те є об’єктивна причина: ми дізнаємося з джерел про земельну власність тоді, коли вона вже склалася, коли землі, належать феодалам, продаються, купуються, коли їх заповідають спадкоємцям або дарують.

І все ж деякі підстави для припущень у нас є. Ми знаємо, як складалася земельна власність в Новгороді, де бояри отримували свої землі як дарування від віча або купували їх у громад. Ми знаємо, як утворювалися володіння монастирів: їх дарували князі. Є згадки в деяких родоводів про те, що князі шанували землі і боярам. Ймовірно, більшість вотчин Північно-Східної Русі – результат княжих роздач. Саме «зверху» виникало боярського землеволодіння.

І, можливо, тому-то руський боярин був куди тісніше пов’язаний зі своїм государем, ніж західноєвропейський барон, і значно менше такого барона пов’язаний зі своїми земельними володіннями. Цей факт відбився навіть в характері прізвищ знаті: прізвища французьких і німецьких дворян походять, як правило, від назв їх замків (за допомогою прийменників «де» і «фон»); більшість же прізвищ руських нетитулованих бояр походить від імен чи прізвиськ їх предків.

Багато чого було вже ніби запрограмовано тим, що своїм існуванням боярські вотчини зобов’язані великокнязівській влади: порівняно раннє виникнення єдиної держави, суворість, підчас більша деспотичність, ніж в інших країнах Європи, великокнязівської, а потім і царської влади.

Автор: В. Кобрин.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *