Французька жінка 18-го століття. Її зовнішній вигляд.
У спадщині попередніх часів жінка дістала мушки, пудри і малюючись цими засобами вона з властивим собі кокетством намагається викликати враження перемоги над сильною статтю. Мушки ведуть своє походження з досить прозаїчних обставин. Замість пластиру, що мав прикрити небажаний прищик, або інший недолік на лиці, красуні звичайно вживали кусника чорної тафти чи оксамиту. Контраст білої шкіри лиця і чорної плямки подобався модницям. Фантазія запрацювала: мушки вирізують у вигляді зірок, півмісяця, навіть звірят і наліплюють на різних місцях обличчя, — немов замало мух сідало їм на носі. — думали тодішні моралісти. Оця чудернацька мода, що проіснувала 100 років, виробила цілу складну систему для вживання мушок.
Мушки вміли розмовляти і часто злітали з одного місця на друге, щоб символічно передати різні відтінки думок і почуттів своєї пані. Мушка біля ока називалася — пристрасною; біля уст — любила цілунки; на устах була — кокеткою; на носі клали мушку дуже сміливі; на чолі клали величаві дами; по середині лиця була вона у чепурухи, і так далі.
Вміння дотепно користуватись мушками було нелегким; жінка і тут мала нагоду проявити свою зручність і талановитість, а зрештою не раз брала вона і платні лекції з цього предмету. Ніхто не знає природного лиця розмальованої красуні; вона завжди як на маскараді ховається під маскою з пудри, косметики і мушок. Косметика настільки завоювала собі право в ту епоху, що без неї в Парижі вважали непристойним виходити на вулицю. Навіть покійників у домовині розмальовували згідно з вимогами моди. Одна стара чепуруха говорила на смертному одрі так: — ,,І рум’ян веліть мені подати, бо не хочу я і мертвою лякати чоловіків”.
Коли уявити собі, що брови вимагали своєї лінії, лице сніжної білини, уста і щічки багряного відтінку. Краса вимагала багато коштів, праці і таланту. Туалетний столик тогочасної жінки був заставлений мистецькими дрібничками: коробочками, вазочками, баночками з севрської чи саксонської порцеляни, кришталевими, дорогоцінними, густо золоченими пляшечками. В кожному випадку жодна поважаюча себе чепуруха не насмілилась би вийти із дому без гарненької коробочки з мушками. Вживання пудри у XVIII столітті хворобливо поширюється. Чоловіки і жінки густо пудрують не тільки обличчя, але й волосся. Особливо смішно виглядали величезні львині голови у хмарах пудри, при чому пудра розсипалася на плечах одіяння. Прості люди порівнювали тих чепурунів з ослами, що вийшли з млину.
З огляду на таку непрактичність зменшилися великі перуки або й зникли цілком, так, що на повних сто років запанувала мода на пудроване волосся. При пудруванні накладали на одяг спеціальні загортки або використовували спеціальне покривало. Біле волосся рівняло всі голови, молоді і старі. Старші жінки дуже дорожили цією модою, що помагала їм приховувати свої літа. Окрім того вважали, що молода дівчина з напудрованим волоссям виглядає наче неземна істота. Мільйони міхів муки вживали щорічно в Європі при виробництві пудри, щоб задовольнити божевільну моду, а через те населенню бракувало нужденного шматка хліба. Треба було аж великої французької революції дійти, щоб одним ударом припинити оте безглузде нищення поживи.
У погоні за виразом обличчя жінка не вдовольняється природними фарбами свого лиця, — вона густо накладає пудру і косметику. На грудях красуня ховала в малесеньких посудинках із слонової кістки різні східні пахощі, що пробуджували у чоловіків любовний настрій. Під маскою пудру, білил і румун, певно, що ховався справжній вік жінки; старості не було, жінка могла продовжувати свою весну так довго, як бажала. А жінка XVIII століття палала великим бажанням життя, не оглядаючись на довгий шлях за собою. — „Кілько літ хотіли б Ви мати цього року”? питали звичайно при новорічних бажаннях. Жінки в літах не спішили записуватись до числа поважних матрон, приймали близьку та живу участь у світському житті, зрівноважені досвідом і розумом, чарували по своєму та були навіть окрасою й привабою салонів.
Пані Дю Деффан до самої смерті, на 84-ому році життя, була душею свого салону. Стара, сліпа, але одухотворена, молода духом як дівчина, вона в 73-ому році життя запалала коханням до 50-літнього англійця. І хоч це спізнене кохання смішило англійського джентльмена, все ж таки зуміла пробудити в його душі вдячність і глибоку сердечну дружбу. І цікавий прояв часу: ця дама, скептична, не менше самого Вольтера, заповітом своїм каже передати після своєї смерті милому свого улюбленого песика.
У першій половині XVIII століття після довгого панування величавої зачіски «фонтанж» жінка переходить до скромної майже гладкої зачіски „a la berger” (пастушка). Сільська ідилія сентиментально настроює поетів, художників, митців і жінок. Сцени пастухів з пастушками на зеленій траві переплітаються з міфологічними, класичними картинами і скрізь лукавий Амур своїми стрілами завдає солодкі рани. Модна пастушка тісно зашнурована в корсет, сильно декольтована, вбрала на себе пишну, круглу спідницю з фіжмами, як то було у XVI столітті. Знову повторилися форми бочки, дзвону, яйця… Знову сягнули по китовий вус, дроти, обручі зі старих, розсохлих бочок і т. п… Знову клопіт з малими карстами, вузькими дверима і коридорами.
Нарешті перемогла овальна форма спідниці, як найбільш практична «бо дозволяла хоча би боком перейти настіж відчиненими дверима». Все ж таки дамі і в такій «практичній» спідниці годі було поміститись на одному стільці, вона потребувала щонайменше двох, а це часто викликало обурення у тих, що могли б задовольнятися одним стільцем, а не мали його.
Духовенство, ясна річ, виступало проти нової моди з моральних мотивів. Широка спідниця давала можливість сховати наслідки легкодушної поведінки. Жінка XVIII століття поверталась у фіжмах з більшою грацією і легкістю, як жінка сто років тому. Тим більше, що вона вперше тепер насмілилась показати світові свою маленьку ніжку в легкому атласному черевичку. Сукня була по старому подвійна і розходилася спереду, як у часах Ренесансу. Спідниця прикрашалаcь складаною матерією у формі хвилястої лінії гірлянд і виглядала як велика будівля, рясно покрита фестонами і кокардами. Це була сукня для виходу.
Продовження буде.
Автор: А. Свенцицка.