Два століття Михайлівського замку. Частина друга.

Михайлівський замок

Історія кам’яного оздоблення Михайлівського замку драматична і безглузда. Цей унікальний музей російського каменерізного мистецтва, волею долі, дуже скоро перетворився на гігантську каменоломню. За бажанням Марії Федорівни, незабаром після смерті Павла, багато елементів мармурової обробки перемістилися звідси до Павловська. Інженерне училище, що розмістилося в стінах замку з 1822 року постаралося якомога швидше позбутися духу імператорської резиденції, замінивши його стилем казарми. Серед архівних документів збереглися реєстри кам’яних деталей з інтер’єрів тепер уже Інженерного замку, призначених для продажу.

Спочатку високі ціни швидко скорочувалися вдвічі і втричі, зводилися до мінімуму. Мармурові облицювання стін замінялися дешевим полотном. В архівних матеріалах є відомості про передачу фрагментів мармурового облицювання Михайлівського замку в 1825 році в дар принцу Оранському. Ще раз увагу Миколи I було звернуто до багатостраждального будинку в 1837 році, коли архітектор В.П.Стасов відібрав тут безліч різноманітних мармурових деталей для відновлення після пожежі Зимового палацу. Ще десять років по тому будівельники Нового Ермітажу вивезли звідси близько семисот деталей «зеленого і жовтого античного, сірого сибірського, зеленого смугастого» та інших сортів мармуру, що практично завершило розорення пам’ятника. Чотири колони «прекрасного жовтого італійського мармуру» опинилися в Залі Камей, а чотири біломармурові колони – в Залі Медалей «імператорського музеума». Зараз в інтер’єрах палацу збереглися лише відлуння колишньої мармурової пишноти.

Михайлівський замок

Вінченцо Бренна в 1802 році, покидаючи Росію назавжди, повіз із собою колекцію архітектурної графіки, що належала йому та частково розпродав її в Європі. У складі його зборів знаходилися і проектні креслення оздоблення інтер’єрів Михайлівського замку. У реставраторів майже немає надії відтворити його, навіть в разі відкриття невідомої нині архітектурної графіки.

Михайлівський замок

Проте зберігся літературний опис А. Коцебу та архітектурні описи замку початку XIX століття дозволяють подумки відтворити художній простір, в якому Павло провів свої останні дні на кінець зими 1801 року. Імператор задумав свій новий палац не тільки як житлову резиденцію, а й як своєрідний музей художніх колекцій, що увібрав в себе всі кращі досягнення європейської культури. Він повинен був відрізнятися від традиційних в Європі «кунсткамер» і картинних залів. За задумом Павла, уздовж периметра внутрішнього двору розташовувалася ціла система довгих вузьких галерей, які переходили одна в іншу. Принцип експонування колекцій був тематичним, програмним: твори мистецтва, живопис і скульптура були часто об’єднані спільною ідеєю.

Михайлівський замок

Назви галерей говорили самі за себе. В двох «антікових залах» знайшло втілення поширене в кінці XVIII захоплення класичним мистецтвом давнини. Галерея Рафаеля була прикрашена серією з чотирьох шпалер, виконаних на відомі сюжети фресок Ватикану – «Костянтин Великий виголошує промову своїм військам в день битви з Максенцієм», «Вигнання Еліодора», «Парнас» і «Афінська школа». У розписі Галереї Арабесок був використаний поширений по Європі в XVIII столітті мотив гротескних орнаментів Лоджій Рафаеля у Ватикані, добре відомий Павлу по роботах французьких архітекторів Л. Клеріссо і К. Леду і використаний Катериною II в Новому Ермітажі. У центрі Галереї Лаокоона розташовувалася копія знаменитої античної скульптурної групи.

Михайлівський замок

Оздоблення внутрішніх галерей доповнювали парадні і житлові апартаменти, що розташовувалися по зовнішній анфіладі. Поруч з величним Воскресенським залом розташовувався Тронний зал імператора, оббитий зеленим сукном із золотим шиттям. Під вогненно-червоним балдахіном стояв імператорський трон, на мармурових стільницях були представлені найкращі предмети декоративного оздоблення, серед яких особливо виділялася чудова колекція французької золоченій бронзи. Цікава історія плафонів Тронного залу. Свого часу вони були бічними фрагментами мальовничого плафона Великого залу Катерининського палацу в Царському Селі і були написані в 1750-х роках за ескізами Джузеппе Валеріані. У 1785 році плафон був знятий у зв’язку з ремонтом перекриттів Великого залу і після закінчення робіт на місце не встановлений.

Чи не найбільш значним в художньому відношенні інтер’єром Михайлівського замку була вже згадана церква архангела Михаїла, що розташовувалася в західній частині будівлі. Два струнких ряди монолітних гранітних колон підтримували хори, на які з особистих покоїв імператора виходили члени сім’ї та його найближче оточення. У церкві зберігся балкон з позолоченою балюстрадою, на якому стояв під час богослужінь сам імператор, – романтик, який мріяв про злиття світових релігій …

Михайлівський замок

Царські ворота церкви були відлиті зі срібла петербурзьким майстром Бухом, а незабаром після смерті Павла були замінені точно такими ж, але виконаними з червоного дерева і посрібленими. Колись їх прикрашали живописні медальйони із зображеннями Богоматері, Іоанна Предтечі та чотирьох євангелістів. Початкові ворота були згодом за наказом Олександра I перелиті у весільний сервіз для великої княжни Анни Павлівни. Після загибелі Павла звідси швидко зникли золота і срібна начиння, вази і канделябри, а в 1822 році церква перейшла з придворного відомства в єпархіальне та її прихожанами стали вихованці Інженерного училища і чини Інженерного департаменту.

Сумно знаменита спальня імператора, де він любив проводити час на самоті і де обірвалося його життя в березні 1801 року: велика, оброблена дерев’яними панелями, пофарбованими в білий колір – вражала своєю скромністю. В центрі її стояло вузьке похідне ліжко, уздовж стін розміщувалися крісла та стільці. Особливо виділявся лише стіл червоного дерева з точеними прикрасами зі слонової кістки, у виготовленні яких, за переказами, брала участь сама імператриця Марія Федорівна, яка володіла навичками токарного мистецтва.

Трагічні події назавжди надали цій кімнаті особливий ореол: довгий час її не переробляли, зберігаючи тут своєрідний меморіал. До страшного місця в Інженерному училище існувало особливе ставлення, і до середини століття у царської сім’ї виникло бажання змінити стан речей. У 1857 році на місці спальні і Овального будуара, що примикав до покоїв Марії Федорівни, за проектом архітектора К.А.Ухтомского була споруджена нова церква святих апостолів Петра і Павла, інтер’єр якої, оброблений дубовими різьбленими панелями і мармуровими дошками з іменами загиблих у війнах вихованців , в значній мірі зберігся.

Михайлівський замок

У Державному Архіві Російської Федерації зберігається маленький зошит, обтягнутий строкатим ситцем, де містяться цікаві записки про Михайлівський замок, залишені істориком-аматором Олександром Степановим, камердинером Марії Федорівни, дружини імператора Олександра III. Писарська копія цих записок була піднесена автором в подарунок П. К. Бенкендорфу, племіннику знаменитого шефа жандармів, в особистому фонді якого вона і зберігалася. Одне з місць цих записок відноситься до колишніх покоїв Павла I.

«Михайлівський замок! – Вигукує Степанов. – Таємниче місце, жахливе за спогадами! .. – Його камені говорять! .. І з мимовільним трепетом подорожній йде повз стін його, в темну чи зимову ніч, або в осінню місячну.

Минуло вісімдесят років від дня смерті імператора Павла Петровича. Днями в неділю 14 лютого був перший раз в Михайлівському замку і з важким серцем прослухав обідню в історичних кімнатах Павла I: обидві вони в другому поверсі замку в північно-західному куті і майже над так званими Різдвяними воротами … У першій кімнаті поставлена Свята Плащаниця до стіни уздовж Михайлівського саду, і над нею на стіні поміщений мальовничий образ Спасителя в терновому вінці. Під цим самим чином з зворушливими всепрощаючими словами в кутку відбулася мученицька кончина Павла Петровича, і на цьому самому місці поставлена Свята Плащаниця – символ спокути. Напроти цього місця до образу Спасителя вставлений у стіну прекрасний барельєф Спасителя рабів з короткою написом «Пам’яті Імператора Олександра II, засновника Храму.» – Дух захоплює від щемливого почуття … І Дід! … І Онук! – Слова зайві … »

Михайлівський замок

Так, з дев’ятнадцятого століття озираючись в століття вісімнадцяте, автор, розмірковує про хід історії, з гіркотою відзначає марність її уроків … У Михайлівському замку збереглися фрагменти оздоблення колись чудових апартаментів Марії Федорівни, кімнат великих князів Олександра та Костянтина. В основному тут вціліла первісна ліпна обробка перекриттів, мальовничі плафони яких повсюдно втрачені. Майже нічого не залишилося від декору кімнат верхніх поверхів, де повинні були розміститися дочки імператора і численна прислуга. До того ж багато приміщень, що призначалися для спадкоємців, були ще не повністю готові до моменту переїзду в замок імператорської родини.

Автор: Олена Кальницька.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Подумалось, в наше время в старинном Михайловском замке, во что бы то ни стало нужно сохранять его родную атмосферу 18-го века. Скажем, современные компьютерные столы (вот такие), электрическое освещение и прочие современные прибаутки выглядят в этом старом здании как то чужеродно, странно, не естественно, тем более на лицо явный исторический анахронизм. Так и хочется воззвать к современной администрации Михайловского замка – «даешь историческую правду и реконструкцию прошлых эпох!»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *