Бактрійське місто Тахтім-Сангин
Більше ста років тому, в 1878 р., троє бухарських купців, прямуючи до Індії, зробили зупинку в Кобадіанському оазисі (на півдні сучасного Таджикистану). Тут вони скупили безліч золотих і срібних речей і таких же монет, знайдених у «старій фортеці» на мисі біля злиття двох річок. Речі і монети потрапили в руки індійських ювелірів, а потім – англійських колекціонерів, і нарешті ці скарби, що отримали назву «скарб Окса», опинилися в Британському музеї.
Вироби, що входять до складу цього скарбу, відрізняються виключно високою художньою досконалістю. Стало ясно, що землі Бактрії – стародавньої країни, що включала райони південного Таджикистану і Узбекистану, а також Північного Афганістану, зберігають незліченні історичні та мистецькі скарби. Разом з тим знахідки підтвердили правдивість коротких і уривчастих повідомлень древніх авторів, які писали про багатство і могутність давньобактрійського царства.
Багато деталей вказують, що в повідомленнях про знахідку скарбу Окса мова йде про городище, розташоване в місці впадання річки Вахш в річку Пяндж (Амудар’ю). Паралельно західному березі Вахша, на дуже невеликій відстані від неї, тягнеться хребет Тешік-Тага. По вузькій долині проходив древній караванний шлях. Археологічні експедиції, що не раз працювали в цьому районі, виявили, що тут знаходяться два городища: Тахтім-Кувада («Трон Кувада») і в 5 км. на північ від нього Тахтім-Санпш («Кам’яний трон»), розкопки якого ні в 1928, ні в 1956 р. цікавих результатів не дали.
Південно-таджикістанська експедиція, проведена Інститутом сходознавства вирішила повторити розкопки на Тахтім-Сангині. Звичайно, ми не ставили за мету знайти те місце, де був виявлений скарб. Положення городища на древній караванній дорозі, його потужні укріплення, кам’яні бази і стовбури античних колон, розкидані просто на поверхні, – все це живило археологічну інтуїцію; на старих руїнах знову закипіло життя – тут з’явилися намети і будиночки експедиції, в якій працювали і десятки таджикістанських студентів.
Центральна частина древнього міста, його цитадель, мала прямокутну форму (165×237 м). Вона була оточена стіною 6-метрової висоти з могутніми вежами по кутах і глибоким ровом. Межі міста утворювали дві стіни від хребта до заплави річки; одна перебувала в півкілометра на північ від цитаделі, інша – на такій же відстані на південь.
На одному з пагорбів в західній частині цитаделі вдалося розкопати монументальну споруду, яка, майже безсумнівно, була стародавнім храмом, судячи по кам’яному вівтарю з присвятою Оксу. У центрі його знаходився величезний чотириколонний Білий зал, з трьох боків оточений двома рядами коридорів. На сході, де був головний вхід, до залу примикав багатоколонний портик.
Розкопана споруда – ми її назвали храм Окса – надзвичайно монументальна. Стіни залу мали товщину 3 м. Судячи по особливості архітектури, це споруда могла бути зведена наприкінці 4-3 ст. до н. е. План її нагадує плани іранських храмів вогню, будівельні матеріали – місцеві, а колони, пілястри, вівтарі та інші кам’яні деталі – елліністичні.
У храм приносилися різні дари. Вони складалися в спеціально виритих ямах, а також в інших ємностях. Після того як був видалений 5-метровий грунт заповнення, учасникам експедиції з’явилися сотні творів невідомого донині греко-бактрійського мистецтва: темною зеленню виділялися бронзові вироби, білизною – алебастрова скульптура, всюди блищало золото. Дуже багато було виробів зі слонової кістки, прикрашеної рельєфними і гравірованими зображеннями.
Близько 5000 предметів було видобуто з комор храму Окса і відреставровано за 10 розкопочних сезонів. Найбільше було зброї, ганчевої і алебастрової скульптури, прикрас із золота і срібла, серед яких були і несподівані вироби – наприклад, найдавніша з збережених до нас антична парча із золотим шиттям, розшита орнаментом – меандром.
Особливо нас порадували твори мистецтва ахеменідського періоду 6-4 ст. до н. е., що перегукуються зі скарбом Окса. Великою художньою виразністю виділялися піхви акинака – короткого меча, вирізані із слонового бивня. З лицьового боку їх прикрашає рельєфна фігура лева, який у витягнутих передніх лапах тримає оленя. За формою і за розмірами (276 м) вони абсолютно ідентичні піхвам акинака зі скарбу Окса.
У храмі Окса вперше були відкриті й інші твори столичного ахеменідського мистецтва, близькі за характером виконання речам зі скарбу Окса: ритон (посудина для вина) зі скульптурним наголів’ям у вигляді лежачого лева і рукоять кавалерійського меча з наголів’ям у вигляді голови грифона. Крім того, в храмі знайдено більше 50 золотих пластин.
Другу хронологічну групу (кінець 4-2 ст. до н. е.) представляють предмети, що відкривають найцікавіший, до недавнього часу не відомий період еллінізму культури Бактрії. Ці знахідки аналогічні за часом і місцем виробництва (Мала Азія, Бактрія, скіфський степовий світ) виробам з скарбу Окса. До абсолютно елліністичних творів мистецтва належать глиняні та алебастрові скульптури, висхідні до прототипів пластичних шкіл Малої Азії. Поряд з цілою галереєю портретів грецьких і східних правителів, що носять царські пов’язки-діадеми, в коридорах храму були відкриті скульптури дівчат, передані в стрімкому русі, і фігура Аполлона («Аполлон Тахтісангінський»).
Особливе місце серед цих знахідок займає мініатюрний бюст Олександра Македонського, вирізаний зі слонової кістки. Він доповнює збережені до нас в невеликій кількості елліністичні зображення полководця, якого ліпили видатні скульптори: Лісіпп, Леохар та інші.
Очевидно, і штемпеля на монетах передають не збережену до нас монументальну скульптуру Лісіппа, що зображає Олександра в шоломі – масці лева, з лапами, зав’язаними на грудях в Геракла у вузол. Іконографія тахтісангінського портрета на слоновій кістці, що передає полководця у фас, сходить до цього ж зразка. А існуючі відмінності з монетними зображеннями, де Олександр зазвичай переданий в профіль, роблять цей портрет унікальним.
Перед нами безумовний «маскарад» з присвоєнням атрибута, що характеризує Олександра Македонського як носія рис непереможного героя – Геракла. Значення цієї знахідки, зробленої в глибинах Середньої Азії, визначається ще й тим, що образ Олександра відіграв значну роль у складанні мистецтва не тільки Греко-Бактрії, а й Гандхари і буддійського мистецтва.
Інший першокласний художній твір, що прикрашає парадний грецький меч, – це незвичайне по композиції і сюжету зображення сцени боротьби Геракла із Силеном. Його цінність – в рідкості подібного сюжету в образотворчому мистецтві античності.
З багатьох рельєфів, що прикрашають піхви грецьких мечів, слід згадати ще про зображення фантастичної жіночої істоти із зміїно-риб’ячим хвостом, кінськими ногами і крилами птаха. Можливо, грецьке морське божество трансформувалося в німфу – супутницю бога річки Окса. Це зображення, датоване періодом падіння Греко-Бактрійського царства (2 ст. до н. е.), свідчить про еллінізацію культури Бактрії і про значущість античних елементів у греко-бактрійському мистецтві.
Мабуть, до цього ж періоду відноситься і опукла напівсферична золота бляха, з рельєфним зображенням по колу трьох пантер, кожна з яких кусає попередню. «Хоровод пантер» – це яскравий твір «звіриного стилю», що входить в коло скіфо-сибірського мистецтва.
Велика кількість виробів зі слонової кістки, цього рідкісного і дорогого матеріалу, свідчить про тісні торгово-економічні зв’язки з Індією. Про це ж говорять і рідкісні овальні і прямокутні монети з надчеканками – клеймами, що чеканились в правління Нандів і династії Маур’їв в Індії з 5 по 2 ст. до н. е. Окремі знахідки зі слонової кістки належать, безсумнівно, до творів індо-гандхарського стилю.
Вчені неодноразово висловлювали гіпотезу про парфяно-бактрійські зв’язки в галузі культури і мистецтва. Тахтісангіанська скульптура і близько 70 монет зі срібла – наслідування драхмам парфянського царя Фраата IV (38-2 рр. до н. е.), підтверджують це припущення.
Окремі різночасові знахідки говорять про постійні зв’язки із Сако-скіфо-сибірським степовим світом. До них, крім згаданої золотої бляхи, відносяться бронзовий диск із зображенням сцени «скіф, що виводить двох коней», а також кілька тисяч бронзових і залізних наконечників стріл, принесених в храм, безсумнівно, в якості священного дару.
Таким чином, на прикладі відкритих в храмі Окса виробів абсолютно чітко виступають складові компоненти греко-бактрійського мистецтва: східний – початковий, еллінський – привнесений, гандхарський – виниклий на основі греко-індійського синтезу.
Основна маса знахідок має аналогії серед предметів скарбу Окса (у храмі Окса хронологічний діапазон навіть ширше) і в столичному мистецтві ахеменідського Ірану. Багато чого говорить за те, що скарб Окса органічно пов’язаний з храмом Окса, що цей скарб лише частина скарбниці храму Окса.
Тахтім-Сангин вивчається в тісному зв’язку з іншими пам’ятниками Бактрії. Так, французькі колеги відкрили на іншому, південному березі Амудар’ї, у впаданні в неї Кокчадарьі (Афганістан), ціле грецьке місто, руїни якого носять назву Ай-ханум. Комплекси знахідок на Ай-ханум і храму Окса доповнюють один одного, дозволяючи всебічно охарактеризувати культуру Греко-Бактрії, її витоки і спадщину.
На основі великого фактичного матеріалу більш рельєфно виявлено роль місцевої традиції у генезі елліністичної бактрійської культури. Вивчений комплекс дав нам відомості про різні аспекти взаємозв’язку стародавніх народів цього регіону з різними районами стародавніх цивілізацій (від Індії до Середземномор’я).
Обсяг і інтенсивність таких взаємозв’язків особливо яскраво підтверджується знайденими творами мистецтва, що увійшли до скарбниці світової культури. Синтез цих цивілізацій знаходить свій вияв не тільки в області матеріальної культури. На правобережжі Окса не тільки писали і говорили по-грецьки, там шанувалися грецькі божества, була створена єдина синкретична елліно-бактрійська культура, в Ай-ханум, наприклад, знайдений грецький театр, грецький гімназій та інші чисто еллінські архітектурні споруди.
Грецькі твори (літературні, наукові, філософські), мабуть, були широко поширені в Бактрії і в більш пізній час. Можливо, що якісь елементи цієї культури могли існувати і після падіння кушанської держави. Зрозуміло, це поки лише гіпотеза. Пошук додаткових матеріалів надзвичайно важливий, бо виявлення нехай навіть слабких слідів традиції античної культури, традицій, що збереглися аж до середньовіччя, пролило б нове світло на історію виникнення і розвитку науки і філософії на мусульманському Сході.
Автори: Борис Литвинський та Ігор Пічікян.