Археологія сьогодні
За останні два-три десятиліття характер археології – науки, що вивчає історію суспільства за матеріальними залишками життя і діяльності людей, зазнав глибокі зміни. Свого часу на неї дивилися як на спосіб поглиблення та підтвердження історичних знань, почерпнутих з письмових джерел. По відношенню до епох, що залишили нам писемні пам’ятки, вона виглядала корисним доповненням, чимось на зразок нехитрої ілюстрації до розповіді літописця. Що ж стосується доісторичного періоду, коли писемності ще не було, то тут археологія, виступаючи в ролі такого собі грубого сурогату достовірних історичних свідчень, давала можливість хоча б смутно уявити собі минуле.
У наш час археологія несподівано стала набувати вельми актуальне міжнародне значення. Кожен континент володіє багатим археологічним потенціалом, не залежним від наявності на його території писемних пам’яток. Сьогодні ми знаємо, що події, що відбувалися два-три тисячоліття тому в Америці чи, скажімо, Африці, настільки ж важливі для нашого розуміння історії людства, як і події в Європі чи Азії, де збереглися стародавні письмові джерела.
Цілий ряд подій сприяв усвідомленню того факту, що археологія в усіх регіонах (включаючи Австралію і країни басейну Тихого океану) – це частина всесвітньої археології, свідоцтво історії, літопис рухів всього людства, частина нашого спільної культурної спадщини.
Перш за все, поява нових методів датування, особливо радіовуглецевого аналізу, дозволила точно визначати вік археологічних знахідок у всіх частинах світу, не вдаючись до письмових джерел. Застосування інших наукових методів і більш досконалої методики ведення розкопок надає археологам багаті можливості для вивчення господарської діяльності людини, розвитку техніки, ранніх суспільних систем.
По-друге, з розвитком так званої «нової археології» по-іншому стали формулюватися завдання, що стоять перед наукою. Простої реконструкції минулого, описів колишніх подій сьогодні вже недостатньо. Сучасні дослідники прагнуть зрозуміти причини тих чи інших змін, фактори, що змусили історичний процес йти саме так, а не інакше. Для цього необхідна більш чітка теоретична база, розробка якої вимагає перегляду старих уявлень. А оскільки наша мета – зрозуміти, як і чому відбуваються ті чи інші зміни, то вивчення певних процесів в одному регіоні світу може виявитися дуже корисним для розуміння подій, що відбуваються в інших частинах світу. «Нова археологія» не сумісна з етноцентризмом, вона всіма силами намагається позбутися від нього.
По-третє, зростаючі темпи економічного розвитку в різних районах світу, зростання міст, механізація та інтенсифікація сільського господарства створюють загрозу багатьом археологічним цінностям. Усвідомлення цієї небезпеки призвело до виникнення «рятувальної археології», яка в багатьох країнах зведена в ранг державної політики і в деяких регіонах вона відома під назвою контролю за збереженням культурних ресурсів. Вона передбачає як зусилля по охороні важливих історичних місць, так і визнання необхідності здійснення систематичних розкопок там, де запобігти руйнуванню неможливо, щоб поповнити багаж науки археологічними цінностями, які в іншому випадку будуть знищені.
Поряд зі зростанням державних відрахувань на «рятувальну археологію» зростає і розуміння значущості історії кожного народу для затвердження його самобутності. Воістину велика роль нашого минулого, бо воно – найважливіша частина нашого сьогодення. І єдиний шлях до пізнання наших найдавніших коренів лежить через археологію.
З цієї статті ми відкриваємо невеликий цикл публікацій на археологічну тему.
Автор: Колін Ренфрю.