З історії хімії – біля витоків хімічної технології

Крохмаль

Люди рано навчились користуватись рослинною сировиною для хімічних цілей. Одну з найвідоміших органічних сполук – крохмаль – описував Катон ще в II столітті до нашої ери, причому до нас дійшов докладний опис процесу виготовлення крохмалю. Пшеницю довго розм’якшували у воді, потім топтали ногами і пропускали через сито, щоб видалити лушпиння. Суспензію крохмалю відстоювали і висушували на гарячому камінні. Вживали крохмаль в медицині і як клей.

Споживання крохмалю значно зросло в середні віки, коли в моду ввійшла пудра і великі стоячі коміри, які без крохмалення не трималися. Першим монополістом на виробництво крохмалю стала Голландія. Але в 1580 році одна голландка продала секрет виробництва крохмалю Англії. Вона ж запропонувала і підсинювати білизну. Рецепт синьки зберігався в найсуворішій таємниці; довгий час накрохмалену і підсинену білизну носила тільки королева.

Через двісті років вперше почали робити крохмаль з картоплі. Сучасні способи відрізняються від древніх хіба лише технологічним обладнанням – суть процесу не змінилася.

Лимонна кислота

Лимонну кислоту з лимонного соку вперше отримав знаменитий хімік XVIII століття Шеєле. Незабаром після цього почалося її промислове виробництво. Основна кількість лимонної кислоти витрачалася на фарбування тканин і дублення шкір. Оцінили переваги нової кислоти і кулінари і постачальники лимонаду.

У лимонному соці близько 6% лимонної кислоти. Є рослини, в яких її набагато більше. Тепер лимонну кислоту одержують або з листя махорки, де її зміст доходить до 14%, або зброджуванням цукрової патоки особливими грибками. Існують і синтетичні способи отримання цієї кислоти.

Поташ

Поташ вміли виготовляти ще древні греки. Але вони не відрізняли його від соди. Минуло майже дві тисячі років, перш ніж люди виявили різницю між вуглекислим калієм – поташом – і вуглекислим натрієм – содою. Обидві речовини отримували з золи рослин.

Росія з її величезними лісовими багатствами в середні віки була основним експортером поташу в європейські країни. Без цієї цінної солі було немислимо в той час ні фарбування сукон, ні виробництво скла, ні миловаріння. У XIX столітті з’єднання калію стали отримувати з кам’яної солі. Зараз поташ готують з їдкого калію, пропускаючи через нього вуглекислий газ.

Автор: О. Лібкін.