Історія руської азбуки
Коли ми ходили в школу і навчалися грамоті, нам і в голову не приходило запитати, звідки взялися букви, хто їх винайшов? А якби ми й задали таке питання, на нього нелегко було б відповісти. Той алфавіт, яким ми користуємося в даний час, існує з невеликими змінами 305 років. За наказом Петра I їм був замінений в 1708 році церковний шрифт – кирилиця, тобто абетка, складена за зразком грецького алфавіту. Свою назву ця абетка отримала на честь слов’янського просвітителя IX століття Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила.
Кирилицею друкувалися всі слов’янські книжки, починаючи з XVI століття. До винаходу друкарського верстата книги переписувались від руки тією ж кирилицею. Найдавнішою знахідкою кириличних літер визнають глиняний посуд з написом X століття, виявлений археологом Д. А. Авдусіном в могильнику біля Смоленська. Поряд з кирилицею в X столітті існувала й інша система слов’янських літер – глаголиця. Одні вчені вважали більш давньою азбукою кирилицю, інші – глаголицю.
Зразок кириллівського письма з Остромирового Євангелія 1057 року.
Коли з’явилася глаголиця, точно не встановлено. Рукописи, написані цим почерком, відносяться до X-XI і більш пізнім століттям. Взагалі древніх глаголичних списків знайдено дуже мало. У південних районах багато книг згоріло в XIII столітті – під час монголо-татарської навали. А в зарубіжних землях католицькі ченці винищували все, що було написано по-слов’янському. Папа Урбан VIII заохочував таке знищення, і ще на початку XVIII століття один з єзуїтів – Каньяш – похвалився тим, що він спалив 60 000 слов’янських книг.
Зразок глаголиці з так званих Київських листів (X століття).
Однак багато фактів доводять давність глаголиці. Наприклад, конструкція її літер дуже проста, багато знаків схожі один на одного і легко допускають перехід одного в інший: «іже» є перевернене «слово», «веди» – звернене «добро», а «люди» – «добро». «Іже», «слово», «веди», «добро», «люди», – назви слов’янських літер. У Болгарії поблизу Софії виявлений палімпсест (від грецьких слів «палин» – знову і «псао» – шкребти; палімпсест – пергамент, з якого зіскоблили раніше написане, щоб зробити його знову придатним для письма), на якому поверх стертих глаголичних слів написані кирилівські. До сих пір не знайдено жодного глаголичного пам’ятника, списаного з кирилівського рукопису, зворотні ж приклади є.
Англійський вчений Тейлор припускав, що глаголиця походить від грецького скоропису. Однак слов’янські вчені давно сумнівалися в правильності такого припущення. Дослідження ж пам’ятників, що дійшли до нас дозволяє спростувати думку Тейлора. Серед предметів, знайдених археологами в Криму і які відносяться до II-IV століть н. е. – до часу кримських скіфів, зустрічаються кам’яні плити, покрівельні черепиці, металеві вироби та глиняні посудини з окремими написами, монограмами і буквами, надзвичайно схожими на глаголичні. Близькі до них за своїм зображенням і загадкові, тобто непрочитані, написи на камені в печерах Північного Причорномор’я, на могильних пам’ятниках, статуях, зброї, в кам’яній кладці житлових будинків і укріплених стін.
Тут на малюнку дано порівняння «загадкових» знаків Причорномор’я з буквами глаголиці. Назви літер – аз, буки, веди, дієслово і т. д. – були однаковими і в глаголиці, і в кирилиці (з назв двох перших слов’янських літер – аз і буки – виникло слово «азбука», подібно до того, як з назв двох перших грецьких літер – альфа і віта або бета – виникло слово «алфавіт»).
Як бачимо, літери глаголиці дуже схожі на причорноморські знаки. Ці знаки на вісімсот – тисячу років старше грецького скоропису VIII-IX століть нашої ери, з яким порівнював глаголицю Тейлор. Тим самим знищується всяка доцільність порівнянь англійського вченого. До того ж і самі його порівняння були вкрай непереконливі – вони показували скоріше відмінність, чим схожість, між буквами глаголиці і грецького скоропису.
У причорноморських знаках можна насилу відшукати два-три накреслення, тотожні майбутнім кириличним буквах, а глаголичні варіанти майже всі, до найрідкісніших включно, зустрічаються удосталь. Це з усією очевидністю свідчить про значно більшу давнину глаголиці в порівнянні з кирилицею. Робиться ясним і подальший шлях поширення глаголиці: не з Балканських країн на Схід, як думали до цих пір, а зі Сходу на Захід і на Південь аж до Далмації.
Дуже важливі матеріали дали розкопки на території правобережної України. Ще в кінці кам’яного віку, майже 5000 років тому, в Придніпров’ї жили люди. Під шаром пізніших відкладень археологи знайшли в древніх землянках мотики, топірці, ножі, серпи з кременю, кістки і рога, уламки посуду. Велика кількість знахідок виявилася в околицях містечка Трипілля, чому вся знову відкрита культура і отримала назву Трипільської.
З трипільських знахідок для нас особливо цікаві посудини з написами. Посудини ці розписані по помаранчевому фону чорними або коричневими розлученнями. Між візерунками розпису залишені невеликі поля із загадковими знаками.
Посуд з Трипілля.
Вражає подібність цих знаків з виробами і знаками спочатку скіфської, а потім слов’янської культур. Це дозволяє простежити, поки ще, звичайно, імовірно, як розвивалися деякі знаки з найдавніших часів, поки не перетворилися на літери глаголиці.
На картинці зображений такий передбачуваний процес розвитку глаголичної літери «буки», починаючи від трипільського знака. Визначити точно час переходу одного знака в інший і, нарешті, появи глаголичної букви дуже важко, так як остання, ймовірно, існувала паралельно з деякими знаками протягом століть, і, мабуть, вони мали різні значення. У всякому разі, перехід знаків в літери стався, мабуть, раніше V століття н. е. Не слід дивуватися, що буква «буки» дещо відрізняється від неї ж на одному з минулих малюнків. Кожна літера стародавніх абеток, в особливості глаголиці, мала по кілька варіантів. З одного боку це ускладнює роботу дослідника, з іншого – порівняння ранніх і більш пізніх форм будь-якої букви нерідко полегшує пошуки її прообразу серед таємничих знаків далекого минулого.
Трипільські посудини із загадковими знаками були знайдені на правому березі Дніпра між Києвом і Россю. А річка Рось (притока Дніпра з правого боку) і впадаюча в неї Россава якраз рясно усіяні слов’янськими городищами – залишками древніх укріплених поселень. В одній Київщині їх більше чотирьохсот. Таким чином, на тих самих місцях, де були розкидані поселення Трипільської культури, в VIII-IX століттях н. е. жила частина східних слов’ян – поляни. При впаданні Росі в Дніпро стояло, як вказує літопис, місто Родня.
Історики вважають, що назва «Русь» є древнє прізвисько Київської землі. Наприклад, Б. А. Рибаков вважає, що «Повість временних літ», тобто перший з київських літописів, що дійшов до нас, дає право об’єднувати Київ, Чернігів і Переяслав в одне ціле – Русь, що замінило собою назву «поляни». Не менш знаменні спостереження академіка Н. М. Нікольського. Він виявив, що в Реймському Євангелії XIV століття «руським» письмом названа саме та частина книги, яка написана глаголицею. У деяких приписках до так званого «Панножського житія», тобто до біографії слов’янського «першовчителя» Костянтина Філософа (Кирила), грамота називається не «слов’янською» (як в літописі), а «руською».
У всіх 23 збережених списках цього «Житія», як руських, так і південнослов’янських, мається докладна розповідь про знахідку Кирилом у Корсуні (так колись називали Херсонес Таврійський, руїни якого дотепер існують поблизу Севастополя) Євангелія і Псалтиря руською мовою. А адже він побував там у IX столітті!
В одному з апокрифів, тобто древніх легендарних сказань, не прийнятих в число канонічних релігійних книг, розповідається про ходіння апостола Андрія в Корсунь, де нібито він заснував школу, в якій навчалися за книгами, писаними андріївським алфавітом. Цей міф, безсумнівно, є однією з спроб пояснити походження глаголичних букв, давнина яких навіть у дні створення апокрифа була очевидна. Ґрунтуючись на цій та інших легендах, археологам слід було б шукати найбільшу кількість давньослов’янських знаків в Херсонесі (Корсуні), де дійсно задовго до IX століття проживало чимало наших предків – східних слов’ян. Проте до недавнього часу таких даних не було.
Але ось в 1952 році була надрукована робота вченого А. Л. Якобсона, в якій описано і систематизовано багатий матеріал розкопок, проведених за останній час у Херсонесі. Для нас цікаві знайдені там ремісничі мітки на покрівельній черепиці з V по XIV століття.
У книзі дано близько 600 зразків міток з Херсонеса і близьких до нього місць. Серед цих міток, крім грецьких літер і малюнків, ми знаходимо близько 250 глаголичних букв. Тут стародавні легенди ніби то отримують підтвердження. Але цього мало. Багато міток на черепиці з Херсонеса схожі, з одного боку, на більш древні знаки, близькі до трипільських, з іншого – на більш пізні знаки, клейма, мітки, форма яких в подальшому також увійшла до складу накреслень слов’янських літер. Всі перераховані дані говорять про найдавніші джерела глаголиці і про її зв’язки з трипільською та близькими їй культурами.
У текстах стародавніх церковних служб Кирилу і його братові Мефодію, як і в «Початковому літописі», немає і натяку на винахід ними слов’янської азбуки. Один з «першовчителів» (Мефодій) названий «святим буквам обратніком». Цим терміном, треба думати, підкреслювалося значення перекладу грецьких книг на слов’янську мову і перетворення грецького алфавіту в слов’янський, тобто «складання» кирилиці. В інших письмових та усних джерелах говориться, що «Філософ» (тобто Кирило) не винайшов азбуку, як прийнято неправильно розуміти, а «склав» або «влаштував» її, інакше кажучи, привів в систему слов’янський алфавіт. Таким чином, можна вважати, що реформа Кирила полягала у наближенні слов’янських знаків до грецьких буквах, за винятком тих, які висловлювали чисто слов’янські звуки: ж, з, ч, ц, ш, щ та ін
Автор: Н. Константинов.