Історія годинника

годинник

Мабуть не має сьогодні у цілому світі такого чоловіка, який міг би обходитись без годинника. Навіть у найглухішому людському закутку, у місцях ще не порчених сучасною цивілізацією, скажімо десь у цнотливих лісах Амазонки, чи далеких африканських селах, у яких і сьогодні живуть так само (чи майже так само) як жили тисячі років тому, у місцях де ще й досі мало хто вміє читати (не вже кажучи про інші речі), навіть там частенько виникає потреба зробити щось в означений час (впіймати крокодила, який йде на нерест?). Звісно у таких людей свій час, а у нас свій, але в будь-якому разі стрілочки годинника невблаганно роблять тік-так будь-де і будь-коли, складаючи секунди у хвилини, хвилини в години, години в дні, дні в місяці, місця в роки, роки в століття… Але ж яка історія цього такого необхідного всім пристрою для виміру його величності часу – годинника. Які були перші годинники та як людство «докотилось» до того, щоб точно міряти час?

Найдавнішим годинником було — сонце. Це був дуже дешевий (точніше безкоштовний) годинник, і кожний міг ним користуватись, скільки хотів. Люди вставали разом зі сходом сонця, а з заходом лягали спати. Вони бачили, що саме полуднє сонце стоїть найвище на небі і тоді кидає найкоротшу тінь, а рано або над вечір, коли сонце низько, тіні бувають дуже довгі. Щоб мати точнішу міру часу, хтось з наших винахідливих пращурів здогадався вбивати в землю палицю і приглядались до неї; коли тінь була найкоротша, знали, що є полудень (час обіду), і робили на землі знак в тому місці, де падала та найкоротша тінь. Потім дивилися, де впаде найперша тінь рано вранці і остання перед заходом, і там знову робили відповідні позначки. Врешті ділили відступи поміж тими трьома значками — ранішнім, полудневим і вечірнім — на 12 частин. Дивлячись, де впаде тінь, вони відраховували, яке число там написане, і тоді вже знали, котра година.

годинник

У давнину сонячні годинники були надзвичайно популярні (адже інших варіантів ще не було) — їх робили не тільки на землі, але також на стінах – особливо на святинях, переважно всіляких храмах присвячених сонячним богам (відповідальним за хід сонця, а значить і за хід часу). Врешті, подекуди, зводили велетенські мури, які кидали тінь, і після неї точно взнавали час. Такий велетенський сонячний годинник до сих пір знаходиться у Індії, в місті Джайпурі (на сьогодні перебуває під особливою охороною ЮНЕСКО).

годинник

Сонячний годинник у Джайпурі, по середині є мармурові сходи, заввишки 18 м., а по обох їх боках камінні луки з поділкою. До якого з них сягала тінь, така була година.

Однак такі сонячні годинники мають і свої суттєві недоліки. Вони не працюють у ночі, а також у хмарні дні. Хоча серед ночі ще якось можна було дати собі раду спробами визначити час по зірках, а от у хмарні дні всі волею неволею «випадали з часу». Врешті, точність сонячних годинників теж заставляла бажати кращого, адже в зимові короткі дні, тінь від сонечка зовсім не така, як у літні. Це хіба десь у країнах наближених до екватору (тій же Індії) все більш менш однаково, а хмарки – явище рідке, а от на наших теренах на сонячні годинники особливо розраховувати не варто.

Щоб тому зарадити, люди придумували інші способи до виміру часу. Скажімо ще у глибокій давнині поруч з сонячним годинником, почали використовувати водяні та пісочні. Годинник виглядав так: була це дерев’яна (або яка інша) посудина у вигляді лійки з маленьким отвором внизу, у неї наливали воду до означеної висоти і дивились, скільки її вилито, скільки часу ще лишилось. Коли посудина випорожнювалась, то окремий сторож негайно оповіщав про це і одразу наставляв (наливав) новий годинник. Через це був окремий чоловік (володар часу), у чиї обов’язки тільки і входило, що наставляти годинники. Згодом такі годинники стали робити настільки великі, що води в них вистарчило на цілу добу. В лійці було пороблено позначки, і по них визначалась точна годину.

годинник

Годинники ці — звані по грецьке „клепсидрами” — використовувались у різних народів, та у різний спосіб. Римляни, наприклад, використовували водяні годинники у своїх судах, а особливо на засіданнях славетного римського Сенату. Адже серед давньоримських сенаторів (зрештою, як і серед сучасних українських депутатів) траплялись унікуми, які добре вміли та любили талапати язиком, могли годинами говорити свої довгі предовгі промови, що аж дехто на задніх рядах тихенько під це похропував. Врешті для того щоб покласти край цьому словоблуддю (яке в античні часи шанобливо називалось «ораторською майстерністю») було встановлено говорити сенаторам тільки наперед означений час. Цьому і служили окремі клепсидри, з яких вода починала витікати з початком промови, а коли вся вода викапала, то сенатор хоч-не-хоч, а мусів завершувати.

І ось щойно у тисячних роках після Різдва Христового почали робити годинники з колісцями, які впроваджувались у рух тягарцями (але ще без маятників). У 1200 – 1500 роках такі годинники розходились ледь не по цілій Європі та інших краях. Однак вони були дуже не точними, що деякі люди навіть воліли повертатись до давніх годинників, у яких переливалась вода, пісок, олива або ще якась рідина.

Врешті у 1500—1510 роках один німецький механік та слюсар Петер Генляйн з міста Норимбергу, винайшов перший кишеньковий годинник, який довгі часи називали — невідомо чого — „норимберським яйцем”, хоча він зовсім не мав подоби яйця. Про винахід того годинника розказують таке: Майстер Генляйн жив з того, що вироблював добрі вежові годинники. Від якогось часу почав він сторонитись людей і замикався в своїй майстерні, пильно над чимось працюючи. Його дружина почала побоюватись за нього, чи він часом не зійшов з розуму. Вона підглянула, що він працює над чимось маленьким, кругленьким, і все його замикає, як кудись виходить (Ох же ті цікаві жінки). Раз вдерлась вона до його майстерні, відчинила скриньку і побачила, що з малої круглої пушочки видобувались якісь звуки. Вона налякалась, подумала що її чоловік якийсь чародій і розбила його роботу на кавалки.

Прийшов бідний Генляйн до хати і аж за голову вхопився, побачивши таке. З розпуки хотів собі відібрати життя, але згодом придумав дещо інше. Пішов у ратушу до бургомістра і каже йому: „Ви мене замкніть до ратушевої в’язниці разом з моїми приладами, і тримайте мене там так довго, доки не попрошу вас, щоб мене випустили на волю”. Бургомістр, ясна річ, сприйняв його за зовсім божевільного, але побоюючись, щоб він вернувшись додому не дістав яких нападів і не наробив халепи, виконав його волю. Так пересидів Генляйн як добровільний в’язень на ратуші кілька місяців, аж врешті казав попросити до себе бургомістра і показав йому плід своєї роботи — перший кишеньковий годинник. Виглядав він, як згадано, не як яйце, тільки немов малий бубон і мав тільки одну стрілку, що показувала лише цілі години. Годинник йшов за допомогою пружини. Незадовго потім Генляйн змайстрував другий годинник, який раз натягнений йшов 40 годин і вибивав години. — За його прикладом пішли інші майстри, які стали придумували різні покращення та вдосконалення для таких годинників.

годинник

Перші кишенькові годинники були незвичайно дорогі, так що їх могли носити тільки дуже багаті та заможні люди. Один такий годинник мав між іншими, французький король Людовик XI. Чимало цих старовинних годинників збереглося по різним музеям. Окрім кишенькових годинників активно продовжували вироблятися і баштові годинники, часом вони показували не тільки години, але й день і місяць, стан сонця, місяця та інших зірок і були справжнім витвором мистецтва.

годинник

Найкращий баштовий годинник з того часу і по сьогодні знаходиться на міській ратуші у Празі, де збирає біля себе натовпи туристів з усього світу. По вибиттю кожної години відкриваються маленькі дверцята і по малій галерейці виходять фігури, що представляють 12 апостолів і смерть з косою в кінці.

Однак старовині годинники були не зовсім точними, пружина, як тільки її натягнути, йде зразу дуже сильно, а пізніше її хід слабне; а у тягарцевих годинниках все навпаки: вони падуть тим скоріше, чим ближче землі тягарець. Щоб їх хід зрівноважити, придумували різні «регулятори», але всі вони не давали очікуваного ефекту – точної міри часу.

Врешті у 1636 р. прийшло найважливіше покращення у вигляді маятника, якому мусімо завдячити відомому італійському вченому, фізику, астроному (а по сумісництву і єретику) Галілео Галілею. Це в його світлу голову прийшла ідея використати маятник до годинника, та на жаль Галілей на старість осліп і втілити цю ідею у життя довелось іншим.

Перший годинник з маятником зробив у 1657 р. голландський фізик Гейнхес; його винахід був незвичайно важливим, адже витвір Гейнхеха ходив значно точніше, ніж всі годинники до того.

годинник

Рівночасно з винаходом Гейхенса англієць Гук впровадив важливе покращення до кишенькових годинників, а саме так званий „волос”, себто таку маленьку пружинку, яка служить для корекції правильного ходу головної, сталевої пружини. До того часу маленькі кишенькові годинники мали тільки одну стрілку, яка показувала години. Лишень у XVIII столітті було додано ще й другу стрілку, хвилину. Врешті введено ще третю стрілку, секундну. Останнім важливим покращенням кишенькових годинників було те, що усунено ключик до натягання пружини, а цю задачу перекладено на головку годинника, яка служить рівночасно до наставляння стрілок.

Ось така історія годинника: від найпростішого сонячного, який складався з одної тільки палиці, що кидала тінь, дійшли люди протягом століть до тих маленьких інструментиків, що чикають немов живі, а ходять так точно, що добрий годинник цілими місяцями не відбігає від правильного часу! І врешті електроні годинники, які з’явились у другій половині 20-го століття прожили недовгий час, їх витіснили мобільні телефони, які для багатьох людей нашої планети замінили функції годинника (та й далеко не тільки). А може ще хтось і далі носить на руці дорогий вишуканий кишеньковий годинник?

годинник

P. S. Старинные летописи рассказывают: Вот такая она, история часов, порой даже кажется, что в наш компьютерный век время часов подходит к концу, ведь часы присутствуют в компьютерах, телефонах. Но таки нет, часы (в том числе и часы в Киеве) продолжают пользоваться спросом, особенно среди людей, которые ценят старину.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *