Зерно, яке не знає кордонів. Історія кави.
Стара кав’ярня в центрі Львова… (з одної пісні).
«Арабському вину» – каві знадобилося 500 років, щоб завоювати всю планету і стати чи не популярнішим безалкогольним напоєм в світі.
Венеція, 1615 рік. На набережну la Serenissime були вивантажені Перші мішки таємничого товару з іноземним назвою «кава». Мішки ці, завантажені в порту Мока, в Ємені, повільно перетнули Червоне море. В районі Суеца їх вивантажили з трюмів і завантажили на спини верблюдів. Довгий шлях через пустелю, і, нарешті, цінний вантаж потрапляє до Палацу Дожів. У той час жоден італієць не пригубив навіть ковтка еспресо або капучіно. Про каву освічені європейці хіба могли прочитати в дорожніх щоденниках відомих мандрівників і мореплавців, які побували в Мецці або Адені.
Спочатку каву використовували тільки в медичних цілях, не беручи до уваги її дивовижні смакові якості.
З Венеції кава потрапляє в Марсель, де тутешні любителі екзотики пригощають своїх гостей «арабським вином». На батьківщині кави, в Ефіопії, в ті часи каву не заварювали, а підсмажували і жували, розтирали з жиром та пекли з нею хліб та солоні коржі. Кому ж першому прийшла в голову геніальна ідея заварити собі чашку кави? Легенда приписує цю честь єменського пастуху Кальді, він простежив за своїми козами, які скуштували гілок зеленого кавового зерна та в ейфорії танцювали під місяцем, і вирушив поділитись своїми спостереженнями до місцевого імама. Відомо, що після дегустації чудесної рослини імам був бадьорий, сповнений сил і не засинав під час багатогодинних молитов. Він-то і порекомендував своїм «колегам» панацею від втоми та сонливості. До речі приблизно в цей час з’являється і перший магазин кофемолок.
В Ємені побутує й інша легенда. За часів Соломона йому підпорядковувалися джини, люди, тварини і птахи. Соломон попросив Бога дати таке дерево, плоди якого зцілювали б людей від сонливості, божевілля і холоду. Бог велів Соломонові послати джинів в білу країну між двома полюсами, і вони принесли звідти дерева – каву.
Араби намагалися зберегти за собою монополію на торгівлю кави. Проте не зуміли. І виною тому стали пілігрими – паломники в Мекку, які, повертаючись на батьківщину, як дорогоцінний сувенір, під полою свого лахміття проносили зерна кави. Таким чином, в 1554 році кава потрапляє в Істамбул (Константинополь), який став потім її другою батьківщиною. Вже через 50 років по всій Туреччині було відкрито понад 500 кав’ярень. Успіх завезеного сувеніру був повним. У XVII столітті в монополії арабів пролом пробили індуси. Індійський прочанин Баба проніс жменю кавових зерен через кордони і успішно доставив їх в рідну провінцію Майсор. Але широкої популярності ця культура не отримала аж до колонізації Індії англійцями в кінці XVIII століття.
Кав’ярня у Палестині, 1900 рік.
Оттоманська імперія швидко усвідомила всю вигоду цього бізнесу і продавала каву до Франції за надзвичайною ціною, що робило її доступною лише для обраних.
В кінці правління Людовика XIV туркам вдалося захопити практично весь ринок збуту кави у Франції. У 1669 році послом в Версаль був призначений Сулейман Ага, який оселився в Парижі, знявши в якості резиденції палац, гідний казок 1001 ночі, де влаштовував приватні прийоми для аристократії і королівського двору. Серед інших вишуканих страв гостей частували чашечками найтоншого фарфору, наповненими густим, запашним напоєм. «Кава» стає предметом моди і престижу. У 1670 році цю «туркоманію» висміяв у своїй комедії «Міщанин у дворянстві» великий Мольєр.
У 1762 році підприємливий вірменин Паскаль відкриває на місці нинішнього ринку Сен-Жермен перше паризьке кафе «Дом Каова». На вулицях з’являються торговці гарячою кавою врознос. Розкішне кафе «У Прокопа» було відкрито навпроти театру «Комеді Франсез» і стало дуже відвідуваним в XVIII столітті. Тут чашечку кави можна було спробувати, заплативши за неї «кругленьку суму». Сьогодні кафе можна знайти в Парижі на його колишньому місці, на вулиці Ансьен Комеді, його нові власники намагаються відновити і зберегти його вигляд з усіма «турецькими штучками».
Потрапивши на імператорський стіл до Петра I, кава стала неодмінним атрибутом придворного побуту.
Палкою любителькою кави була Катерина II. Вранці їй варили каву з розрахунку фунт зерен на п’ять чашок, уточнимо, що російський фунт дорівнював 409 грам. Після неї каву для себе переварювали лакеї, а потім ще й опалювачі. У незвичної до такої міцної кави людини відразу наступало серцебиття. В останні роки лікарі заборонили їй каву, але вона продовжувала її пити. В день удару, напередодні смерті, замість однієї чашки випила дві… Олександр I і Микола I також пили каву. Микола I пив каву між 9 і 10 годинами ранку на половині імператриці в колі сім’ї.
Імператриця Марія Федорівна, дружина Павла I, була суворою хранителькою палацового етикету. Одна з її фрейлін згадувала: «Вранці вставала вона в 7:00, а влітку в 6:00, обливалася холодною водою з голови до ніг і після молитви сідала за свою каву, яку пила завжди дуже міцною. Одного разу, коли, на її думку, камердинер погано приготував каву, вона довела його до сліз. Потім, коли «відійшла», покликала його і сказала: «Вибач мені за мою запальність. Ти знаєш, як німкені люблять каву: нічим не можна засмутити їх більше, ніж зробити каву не до смаку».
При всіх нюансах Петербург можна назвати «кавовою столицею» Росії, а Москву – чайною. Пояснювалося це і більш тісними його контактами з Європою і великою кількістю німців і фінів, які проживали в Петербурзі. Багато було поляків, французів і представників інших народів, що віддавали перевагу каві.
На сторінках «Санкт-Петербурзьких відомостей» в 1732 році згадується «голландський кавовий дім». На Англійській набережній, де знаходилося англійське посольство і проживали англійці, була своя кав’ярня.
У 1690 році бургомістр Амстердама відправляє групу командос в порт Мока, де ті буквально викрадають розсаду кавових кущів, які потім перевозять в Індонезію, де розбиваються кавові плантації, що існують і донині.
Перші ж поставки кави в Амстердам були настільки великими, що відразу ж зробили голландців основними постачальниками цього продукту в Європі. На честь підписання Утрехтської Унії між Голландією і Францією королю-сонцю Французькому було подаровано кілька кавових кущів. Вони були посаджені в королівському ботанічному саду, і придворні ботаніки називали їх «арабський жасмин». Голландцям приписують честь поширення кави в Південній і Центральній Америці. З голландської Гвіани чудові зерна за допомогою військових дезертирів потрапили в Гвіану французьку, потім – до Бразилії за участю дружини губернатора Кайени, коханцем якої був бразильський офіцер. Так, історія кави часом не тільки кривава, але і повна романтики.
У 1727 році каву починають виробляти Куба, Пуерто-Ріко, Гватемала, Мексика, Венесуела, Колумбія. Видобуток гігантських плантацій вимагав припливу дешевої робочої сили, що призвело до небувалого розмаху работоргівлі. Мільйони чорних рабів помруть в ім’я чорного зерна. Нарешті до 1780 року європейці зрозуміють, що набагато дешевше розбити кавові плантації в Африці, ніж перевозити звідти рабів, які тисячами гинуть під час депортації. Почалася колонізація Берега Слонової Кістки.
Кавові плантації.
У Колумбії – основному постачальнику кави, культура ця поширилася широко тільки до XIX століття, хоча на узбережжі голландці здавна мали великі кавові плантації. Розповідають, як один католицький священик – падре Франциско Ромеро, великий шанувальник кави, закликав одного разу своїх прихожан після кожної сповіді висаджувати перед його церквою по кущикові кави, а оскільки парафіяни не відрізнялися особливою чеснотою і частенько потребували відпущення гріхів, посадки скоро перетворилися на квітучі плантації.
Родоначальники наркоклану Пуйа були колись дрібними торговцями тютюном і солом’яними капелюхами. Але, оперативно оцінивши вигоду торгівлі новим товаром, швидко переорієнтувалися, і, коли в 1906 році Давид Пуйа Фігуерроа помер, виявилося, що його «кавові» статки зробило його одним з найбагатших людей країни.
Новий бізнес успішно розвивався, і в 1927 році дрібні виробники об’єдналися в Національну Федерацію виробників кави. Сьогодні її президент сидить в Раді Міністрів по праву руку від Прем’єра. Річний оборот країн-імпортерів кави – 15 млрд. доларів. Невичерпний ринок має тенденцію до збільшення. Якщо в 1830 році в світі збирали 2,5 млн. мішків зеленої кави (1 мішок – 60 кг), в 1930 – 30 млн., сьогодні – понад 100 млн. Європа споживає 55 відсотків усієї виробленої кави. Потім йдуть США і Азія.
«Кавові війни» між країнами-виробниками не затихають і понині, а від їх результату залежить життя і достаток 20 млн. чоловік, що працюють у цій галузі. За останніми статистичними даними, людство випиває приблизно 46 мільярдів чашок кави на рік.
У багатьох місцях можна скоштувати ароматну смачну каву, але є особливі «кавові» місця, серед яких і моє рідне місто Львів, яке славиться не тільки багатою історією (і не менш багатою архітектурою) але і своєю кавою, ще якось напишу про історію кави у Львові.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.