З історії одягу. Навіщо люди одягаються?

історія одягу

До сих пір не припинилися суперечки про те, як і чому з’явився перший одяг. Одні вчені говорять, що головною причиною відмови людини від наготи була сором’язливість. Інші відстоюють роль холоду, що змусив навіть нашого загартованого предка накинути на себе шкуру. Треті вважають сором’язливість не причиною появи одягу, а наслідком цього, що ж стосується холоду, то вони нагадують ось про що. Аборигени Вогненної Землі куди менш обтяжені одягом, ніж мешканці ряду місць Полінезії або Індонезії. Тим часом годі й говорити, наскільки на Вогненній Землі прохолодніше.

Я не буду зараз глибоко вдаватися в теорії і гіпотези. Дозволю собі лише навести ще кілька фактів, які начебто говорять самі за себе. У одного з африканських племен в XIX столітті чоловіки носили на поясі два довгастих шматка тканини – спереду і ззаду, жінки ж ходили абсолютно голими. На землях цього племені воїни племені макололів, які обходилися одним фартухом, що супроводжували великого мандрівника Лівінгстона, піддавалися злим глузуванням абсолютно голих жінок – ті приймалися шалено реготати, ледь бідні воїни поверталися до них спиною.

Як бачите, уявлення про сором’язливість і пристойність може бути дуже своєрідним. І сором’язливість тут, очевидно, більше наслідок, ніж причина появи одягу. Куди ближче до нас і в часі і в просторі інші приклади, на які можна натрапити вже не тільки у звітах про подорожі, але і в романах, а часом в газетних замітках.

На сході сотні років мільйони жінок ховали (та й часом все ще ховають) обличчя під паранджею. Показати обличчя відкритим соромно.

За часів Пушкіна світські дами по всій Європі демонстрували на балах сукні з вирізом, який сьогодні здається диким і зовсім непристойним. Мало того. Один прусський король віддав суворий наказ, згідно з яким на вистави берлінської опери допускалися лише жінки з максимально глибоким декольте. Спеціально приставлені особи не пропускали жінок, які намагалися хоч трохи закрити верхню частину грудей. І жалісливі гардеробники за помірну ціну постачали нещасним скромницям ножиці, виріз робили ширше, тут же відрізаючи «зайве».

Зате будь-яка з красунь XIX століття була б донезмоги шокована сьогоднішньою сукнею, що відкриває ноги вище колін.

На підставі таких народжених часом змін в одязі була висунута навіть теорія «зміни ерогенних зон».

Ця система поглядів пояснює зміни в моді чисто психологічними і навіть біологічними причинами. Але можна не сумніватися в тому, що економічні причини мають тут аж ніяк не менше значення. Безліч дивних – і не тільки на перший погляд зв’язків було виявлено між економікою і модою. Візьмемо ту ж довжину суконь. За дослідженнями англійських вчених, вона виявилася в строгій залежності, від економічної кон’юнктури.

Коли остання піднімається – спідниці стають коротшими, коли падає – вони подовжуються. І часом це відбувається всупереч закликам жерців і законодавців мод з найбільших західних салонів, яким текстильні фабриканти чимало платять за такі заклики. Не можна забувати, кажучи про моду, і про настільки важливу деталь, як необхідність для більшості сучасних жінок працювати і – практично для всіх – їздити в автобусах і автомобілях, бувати в сучасних магазинах і обідати в сучасних столових і кафе.

Повернімося знову до моменту появи одягу. Поговоримо про третю точку зору, що виводить генеалогію одягу з прикрас. (Нагадую, дві інші точки зору говорять про сором і холод.)

Звичайно, дивно звучить звернення до того, що можна назвати кокетством і марнославством, на противагу високої моралі і життєвої необхідності. Я і не збираюся цілком приймати цю точку зору і ставати її популяризатором. Але, на Землі в XIX столітті було чимало племен і народів, що обходилися без одягу постійно або досить часто.

Зате не було жодного народу чи племені, навіть дрібної етнічної групи людей, які б обходилися без прикрас. Папуаси доглядали за своєю зачіскою (на очах Миклухи-Маклая) так, що рідкісна європейська модниця могла б з ними зрівнятися по витраченим зусиллям і часу. Словом, може бути, Необхідність прийняла тут естафету від Краси.

Далі буде.

Автор: Р. Подольний.