Як збирають прапори?

прапори

Дивне питання. Так само, як марки, листівки, монети… Не поспішайте з висновками! Я сам думав так само, поки не познайомився з архітектором Усачовим. До послуг філателіста, який розшукує бажану марку, – каталоги та довідники. Нумізматика вже давно переросла рамки захоплення і перетворилася на науку. Колекціонер прапорів не має жодних каталогів, хоча б тому, що їх просто ніхто не складав. Йому доводиться задовольнятися найрізноманітнішими (як правило, вельми випадковими) джерелами. Але зібрати разом малюнки із всіляких довідників не означає скласти колекцію. У кожного прапора своя історія, кожне полотнище говорить мовою символів кольору і малюнка. Розшифровка значення прапора вимагає знання історії географії, етнографії. І суть колекціонування не стільки в збиранні картинок, скільки у потребі дізнатися про кожен прапор все – коли і за яких обставин він з’явився, який сенс у нього вкладено.

Московський архітектор Усачов не зраджує своєму захопленню з хлоп’ячих років. Природно, що він міг би розповісти чимало різних історій. Але наш час аж ніяк не вічний, і розповідь обмежиться однією темою – прапори боротьби за свободу.

Одним з перших прапорів такого роду був прапор Спартака. Він виглядав незвично і найменше схоже на відомі нам прапори. Прапор Спартака був об’ємним. На його держаку майорів фрігійський ковпак – символ свободи, який надягали вільновідпущеники – раби, позбавившись від свого важкого ярма. Трохи нижче стояла бронзова кішка. Як стверджує легенда, кішка була єдиною домашньою твариною, яка виторгувала у богів право залишатися вільною і ходити куди їй хочеться.

Минуло п’ятнадцять століть. Інший символ прикрасив знамена боротьби за свободу. Замучені непосильними поборами та утисками феодалів як світських, так і духовних, повстали німецькі селяни. На їх прапорі красувався селянський черевик.

У 1789 році Париж підняв прапор Великої французької революції. З пістолетом і шпагою в руках закликав парижан до зброї невідомий до того журналіст Камілл Демуллен. Він зірвав з дерева лист і прикріпив його до капелюха. Але зелений колір не мав успіху і швидко поступився місцем червоному і синьому – кольорам міста Парижа.

революція

Двоколірні кокарди прикрашали капелюхи тих, хто взяв ненависну Бастилію. І тоді мер Парижа Байї запросив в ратушу Людовика XVI. Довелося підкоритися. У короля не було сил придушити революцію. Він не посмів відмовитися від запрошення мера. Не збереглося ні протоколів, ні тез промов, якими король обмінявся з переможцями. Але відомо інше – з’явившись в ратушу з білою кокардою (колір королівської сім’ї Бурбонів), король, як і всі парижани, отримав червоно-синю кокарду. І тоді був прийнятий компроміс. На знак «єднання короля з народом» кокарди стали червоно-синьо-білими. Національний прапор Франції теж став трибарвним. Втім, «єднання» не вийшло. Людовик XVI незабаром був страчений на гільйотині.

Ехо подій Великої французької революції розкотилося по всьому світу. Досягло воно і острова Гаїті, розташованого неподалік від берегів Америки. На чолі повсталих став колишній раб, негр Туссен-Лувертюр. Прозваний Чорним Спартаком, Туссен-Лувертюр з 1801 року став довічним правителем Гаїті. Але тривало його правління недовго. Через рік він був заарештований за наказом Наполеона, відвезений у Францію і помер в ув’язненні. Однак заарештувавши Туссена-Лувертюра, Наполеон не добився перемоги. Соратник Чорного Спартака Дессалін очолив нове повстання.

Про ці події нагадує прапор Гаїті. На тлі синьої і червоної смуг (по легенді Дессалін вирвав з французького прапора білу смугу, смугу королівського кольору) зображений герб острова: пальма з фрігійським ковпаком, знамена, рушниці з багнетами, гармати і барабан. Так послідовники Чорного Спартака підняли на свій прапор фрігійський ковпак, під знаком якого йшла боротьба за свободу ще в стародавньому Римі.

Минуло п’ятнадцять років після того, як в 1776 році Континентальний конгрес затвердив перший американський прапор. У Франції знову піднімаються червоні знамена. Але піднімають їх не революціонери. В ту пору червоний колір був знаком попередження про надзвичайні заходи. Його підняв командир національної гвардії генерал Лафайет. Лафайет підняв червоні прапори неспроста. Постріли в протестувальників послідували без зволікання…

Не відразу червоний колір став символом революційної боротьби. Ще в 1831 році ліонські ткачі повстали під чорними прапорами. На чорних полотнищах було виткане гасло «Жити працюючи і померти борючись». Три роки по тому ліонці замінили чорні полотнища на червоні. Це була свого роду відповідь. Мовою символів вона звучав так: ми теж сильні. Революційний 1848 рік, рік народження першого Комуністичного маніфесту, остаточно зробив червоний колір інтернаціональним кольором боротьби всіляких комуняк. І саме під червоними прапорами в 1917 році революційно налаштовані матроси та інші робочі натхненні промовами Леніна і Троцького про «свободу, рівність і братерство» залили ріками крові (теж червоними) одну шосту частину нашої планети. Але це вже інша історія…

Автор: М. Михайлов.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще флаги примерно со второй половины ХХ века стали активно использоваться и в корпоративной культуре, у многих больших корпораций стали появляться собственные флаги, которые со временем входили в брендбук компании – подробный и четкий свод правил по использованию всех разработанных ранее элементов фирменного стиля. А позже появилась услуга по разработке брендбука и чем брендбук стоимость имеет выше, тем успешнее считается компания.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *