Щасливого плавання – історія морської традиції розбивання пляшки
На одній з німецьких верфей закінчено будівництво човна «Дрезден». Починається церемонія спуску на воду. Після урочистих промов об свіжопофарбований борт розбивають пляшку шампанського. Тисячі літрів шампанського проливається, таким чином, щорічно у всьому світі. Однак цей напій переміг далеко не скрізь. Коли спускали на воду океанський лайнер для Індії, розповідають німецькі суднобудівники, то розбивали об борт величезну пляшку з кокосовим молоком. Бразильці брали корабель лише після того, як обіллють палубу апельсиновим соком, іранці – мінеральною водою зі своїх рідних гір, а турки – дощовою. Танкер для Саудівської Аравії окропляли водою, привезеною з Мекки… Як же виник цей звичай? Народився він, мабуть, разом з першим морським кораблем.
Достовірно відомо, що існував він у критян, етрусків, шумерів, стародавніх єгиптян, ассирійців. Як тільки теслі закінчували роботу, запрошувався представник бога на землі – жрець найвищого рангу, співав гімни і стежив, щоб жертви приносилися рясно і за всіма правилами. Жертви призначалися богу моря, щоб нові кораблі не гинули в бурю, не сідали на мілину і не потрапляли в руки розбійників. Ахейські греки бризкали на борт корабля свіжу кров барана.
Римляни обливали свої торгові кораблі кров’ю полонених піратів. Фінікійці заколювали красивих рабинь. Такі ж криваві звичаї побутували у багатьох народів стародавнього Сходу, а також у войовничих норманів.
Лише в ранньому Середньовіччі кораблебудівники знову перейшли на кров жертовних тварин, а потім замінили її червоним вином, яке щедро виливали на палубу з великих бочок.
У Голландії та Англії в XV столітті вино лили з срібних кубків. Порожній посуд обов’язково викидали в море. У цей момент потрібно було палити з гармат. Розбивати пляшки об борт в Європі почали приблизно з 1700 року. Виконували цей обов’язок тільки чоловіки – капітани або власники верфей. Лише з 1811 року стали запрошувати на верфі жінок, в основному шляхетних дам. Тільки з кінця XIX століття традиція затвердила їх на «постійну роботу». Раніше вважалося, що вони можуть «наврочити» новий корабель. Тепер суднобудівники вірять, що їх рука приносить щастя.
Спуск на воду нового човна в Японії нагадує театралізовану виставу. Сучасну сталеву громадину з автоматикою прикрашають паперовими ліхтариками і гірляндами. На палубі проходять музичні конкурси в дусі старих часів. Споруджується шовковий намет і в нього поміщають найкрасивішу дівчину. Вся майбутня команда корабля приходить її вітати. Спершу їй присуджується титул «пані свята», а потім – «мати нового корабля».
Коли човен торкається води, вона кидає в першу хвилю жмені кольорових папірців і зерен рису. В її обов’язки входить також випускати в небо білих голубів і давати команду для феєрверку.
У деяких країнах встановлений тепер звичай, за яким об борт танкера розбивають пляшку з гасом, транспорту для перевезення фруктів – бутель з ананасовим соком, криголама – бутель з водою Льодовитого океану, а траулера – пляшечку з риб’ячим жиром.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.