Китайське книгодрукування – за 400 років до Гутенберга
Першим європейським друкарем був, як відомо, Йоганн Гуттенберг. Однак книгодрукування з різьблених дерев’яних дощок було відомо в Західній Європі задовго до Гуттенберга. Він тільки вдосконалив цей добре відомий йому спосіб друкування книг, замінивши дерев’яні дошки з вирізаним на них текстом складальними літерами. Це сталося в 40-х роках XV століття. У Китаї ж на складальні літери перейшли ще в XI столітті, тобто за 400 років до Гуттенберга.
У той час Китай значно випередив Європу в культурному розвитку. Тут на багато століть раніше навчилися виготовляти шовк, фарфор, папір, компас, порох. У середньовічному Китаї були численні і багатолюдні міста, існували Академія вчених, Академія живопису, Музична палата. За тисячу років до Європи тут почали застосовувати найбільш зручний і доступний матеріал для письма – папір.
Спочатку китайці писали на довгих смугах паперу і згортали свої рукописи у формі сувою або складали подібно ширм. Пізніше набули поширення чотирикутні книги з окремих листів.
Перші друковані тексти з’явилися в Китаї ще до нашої ери і представляли собою відбитки зі штемпелів і печаток. Потім довгі літературні тексти стали висікати на камені і відтискувати на папері. З VIІ-VIII століть почали друкувати книги з різьблених дерев’яних дощок. Текст писали тушшю на папері, після чого притискали папір до гладкої дерев’яної дошки, щоб отримати на ній зворотне, дзеркальне зображення тексту. Потім на покритій тушшю поверхні дощок вирізали спеціальними ножами, в результаті чого текст виділявся рельєфно. На цю рельєфну поверхню наносили туш і накладали аркуші паперу, на яких виходив прямий (не дзеркальний) відбиток.
Слідом за Китаєм спосіб друкування з різьблених дерев’яних дощок набув поширення і в інших азіатських країнах – Кореї, Японії та Середній Азії. Він став також відомий арабам, а вже через них, скоріше за все, і потрапив в Західну Європу. У всякому разі, в Європі цей спосіб друку набув поширення лише до початку XV століття.
Деякі китайські друкарські видання мали виключно великі тиражі – до мільйона примірників – і величезний обсяг. Так, наприклад, в X столітті була надрукована антологія китайських письменників-класиків. Видання це складалося з багатьох сотень томів. Ще більший обсяг мав складений в Китаї в першій половині XV століття енциклопедичний словник Юнло, що є найбільшим у світі виданням. Він складався з 11 тисяч томів. З VIII століття в Китаї випускали перший в світі періодичний друкований урядовий бюлетень. Бюлетень цей складався, головним чином з державних указів і палацової хроніки, друкувався з різьблених дерев’яних дощок і називався спочатку «Ді чао» – «Палацові копії», а потім «Цзіь-бао» – «Столичний вісник».
Таке значне поширення видавничої діяльності в середньовічному Китаї, мабуть, і зумовило те, що саме тут був зроблений наступний крок – винайдений спосіб друкування книг за допомогою рухливих складальних літер. Детально розповідається про цей винахід в роботі китайською історика Шепь Ко, який жив в XI столітті. Згідно з його повідомленням, це сталося в 40-х роках XI століття, а винахідником був китайський коваль Бі Шен.
Широкого застосування винахід Бі Шена в середньовічному Китаї не отримав. Пояснювалося це кількома причинами. Перш за все, не дивлячись на розвиток культури, в Китаї того часу, мабуть, ще не повністю дозріли необхідні суспільні передумови для поширення друкарства в його технічно найбільш передовій і масовій формі – з рухливих складальних літер. Негативно вплинула на долю винаходу Бі Шена також недосконалість обраного ним матеріалу для літер – глини, яка відрізнялася крихкістю і неміцністю; складним було і виготовлення літер. Адже кожну доводилося ліпити вручну і наносити на неї рельєф не ієрогліфа, а його дзеркального зображення. Ця складність посилювалася тим, що в китайському письмі налічувалося кілька десятків тисяч різних ієрогліфів. Китайцям здавалося простіше вирізати весь текст на дерев’яній дошці, ніж ліпити з глини незліченну кількість літер і потім дуже повільно (через величезне їх число) набирати текст.
Проте, друкування з набраних літер застосовувалося в Китаї і після Бі Шена. При цьому технологія виготовлення літер поступово удосконалювалася. Ліпні глиняні літери з початку XIV століття поступилися місцем різьбленим дерев’яним, а до початку XV століття – металевим, виплавленим з бронзи.
З Китаю друкування з набраних літер поширилося в Корею, Японію і Середню Азію – до уйгурів. Можливо, що через венеціанського мандрівника Марко Поло, який відвідав Китай у XIII столітті, звістки про друкування складальними літерами проникли в Європу і підказали Гуттенбергу його винахід. Не виключена можливість, що через уйгурів друк з рухомих літер став відомим і на території сучасного Таджикистану та Узбекистану.
Технологія виготовлення складальних літер, запропонована Гуттенбергом і застосована в усьому світі до останнього часу, полягає в наступному. З твердого металу, наприклад зі сталі, виготовляють рельєфний пуансон. За допомогою цього пуансона штампують в м’якому металі, наприклад міді, поглиблені форми і потім відливають у них будь-яку кількість набраних літер. Для відливання літер застосовується легкоплавкий метал. Спочатку це було олово, а потім сплав зі свинцю, олова і сурми.
Винахід китайського коваля, першодрукаря Бі Шена відокремлений від нас цілим тисячоліттям. За цей час примітивне ремесло перетворилося в одну з найважливіших галузей промисловості, без якої немислимі були б всі грандіозні досягнення науки, техніки і культури наших днів. Скромний друкарський верстат змінили складні, потужні поліграфічні машини, які роблять все «самостійно», без допомоги людини.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.