Картографія та стародавні уявлення про світ

Земля на черепахе

В історії картографії велику роль зіграла уява. Задовго до того, як у V столітті до нашої ери грецькі математики відкрили, що Земля кругла, питання про форму нашої планети поставало перед всіма народами світу: ацтекам вона уявлялася як п’ять квадратів у шаховому порядку, інкам — як порожній куб, єгиптянам — як яйцеподібна сфера. Такої самої думки були й деякі з перших китайських філософів, які відкидали поширене тоді уявлення про плоску й квадратну Землю, що плаває в небесних сферах. До появи в Японії перших місіонерів-ієзуїтів, які привезли з собою знання про кулястість Землі, там існувала теорія, яка приписувала їй кубічну форму.

Такі різні уявлення здобули графічний вираз ще в доісторичну епоху. На думку фахівців, мальовані чи різьблені на стінах кола та квадрати, що їх знаходили у численних печерах від Скандинавії до Індії й від Азії до Америки, не що інше, як зображення світу. Квадратну землю, якою уявляв її собі кореєць Хуан Чін, знаходимо в манускрипті, датованому 1547 роком, а п’ять ацтекських квадратів світу прикрашають заставку святого рукопису «Фехерварі» ще доколумбової епохи.

У деяких давніх цивілізаціях дуже важливу роль грала симетрія. Греки, сучасники Гомера, уявляли собі світ як диск, поділений навпіл екватором приблизно там, де було Середземне море. Трохи пізніше філософи-географи класичної доби вигадали сферичний світ, поділений на паралельні зони під назвою climata, в яких день мав приблизно однакову тривалість. Це прагнення до симетрії похитнув Пліній, поділивши греко-римський світ на сім зон, всі на північ від екватора, причому три з них позначали terrae incognitae Крайньої Півночі.

В Індії мудреці-індуїсти вважали, що світ поділяється на чотири континенти відповідно до чотирьох сторін світу, і це попри те, що вони не знали про Америку. Римські географи описували лише три знані на той час континенти — Азію, Африку та Європу, але вже в І столітті нашої ери Страбон висунув гіпотезу про існування інших невідомих земель, можливо навіть четвертого континенту, і ця гіпотеза, схоже, надихнула декого з перших європейських картографів.

Однак лише наприкінці XV століття європейці, озброєні свідченнями перших дослідників, почали зображувати на своїх мапах Новий світ. Та свідчення не завжди були надійні. На карті Кантіно (1502) між двома Америками пролягає широка морська протока; на карті Коппо (1528) Північну Америку зображено як архіпелаг, а на карті Гастальд — як продовження Азії.

давня карта Америки

Інші карти XVI століття подають Північну Америку практично розколотою навпіл морем Веррасано, яке вигадав якийсь мандрівник сплутавши одну з заток східного узбережжя Америки з Тихим океаном. Так само й півострови Флориду та Юкатан, відкриті відповідно у 1513 та 1518 — 1519 роках, довгий час приймали за острови. Каліфорнію після розвідки, здійсненої експедицією Кортеса у 1540 році, цілком слушно вважали за острів, та на численних мапах ХVII-XVIII століть вона чомусь стала островом. Чіпким міфом виявився й вільний морський прохід на північному заході американського континенту, зручний для сполучення з Китаєм. Цей прохід виразно позначено на карті Ортеліуса (1564), а один грецький мандрівник через тридцять років навіть стверджував, що скористався ним. Протягом трьох століть європейські купці посилали одну за одною експедиції, сподіваючись відкрити цей шлях навпрошки до багатств Сходу.

ІСТОРИЧНІ ТА МІФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

На багатьох картах зафіксовані визначні події, чиє значення засвідчила історія (наприклад, недавні битви) або ж воно просто припускається. Зокрема, на деяких індійських картах XVIII та XIX століть вказується місце народження Крішни, а також святі місця індусів, причетних до цієї легенди. Інші карти подають можливі місця геть вигаданих подій. У XV та XVI століттях було чимало мап Атлантичного океану з зображенням Атлантиди та інших легендарних земель.

Інше джерело, що живило уяву картографів, — давні легенди про славетних осіб, таких, приміром, як Олександр Македонський. «Міфом Олександра» позначені азійські карти Птолемея, де Каспійську ущелину, якою пройшов герой, названо Олександровими стовпами. Та й багато пізніше на індійській карті світу кінця XVIII століття видно Олександра, який прийшов порятувати пригноблених людей від велетнів Гога і Магога і побудував мури, де ув’язнив цих велетнів. На християнській карті світу мур Гога і Магога також відтворено на північному сході Азії, він, мабуть, не що інше, як міфічне відлуння Великого китайського муру.

Вважали також, що саме в Азії проживає Отець Іван, міфічний герой, покликаний, на думку середньовічних християн, прийти на допомогу хрестоносцям у боротьбі проти мусульман, які загарбали святі місця. Та починаючи з середини XV століття Отець Іван став царем фантастичної Ефіопії, що буцімто простяглася на значних теренах Африки й Азії. Після 1488 року, коли португальські мореплавці обплили ріг Доброї Надії й піднялися верх над африканським узбережжям до Абіссінії, карти Африки засвідчили, що Отець Іван сидить на троні в палаці, а його сини — в горі, куди він їх замкнув, аж поки не настане їхня черга царювати.

Романтична та філософська література була ще одним джерелом натхнення для картографів уявного світу. Свідчення — карта Утопії, яку накреслив Ганс Гольбейн 1518 року для другого видання «Утопії» Томаса Мора, започаткувавши традицію, що триває й дотепер.

Карта Утопії

УЯВА І ВЛАДА

Деякі карти стали підставою для більш чи менш обґрунтованих політичних вимог щодо спірних територій чи підставою для сумнівних націоналістичних теорій (наприклад, карти доісторичної Європи, складені нацистськими археологами, які прагнули «довести» германізм Греції часів неоліту та Скандинавії бронзового віку).

Давні китайці часом зображували світ у формі концентричних зон навколо імператорського палацу, причому найвіддаленіші від нього зони відповідно позначали землі «дружніх варварів» та «темних дикунів». Коли місіонера-єзуїта Маттео Річчі вітали при імператорському дворі, він дуже швидко збагнув, що привезені ним мапи світу, де в центрі були Європа й Атлантика, не здобудуть схвалення на китайських широтах, тож хутко виготовив мапи, прив’язані до Тихого океану.

У картах віддзеркалюються також економічні інтереси, приховані за певними політичними ініціативами. Європейські карти колоніальної епохи часто приписували «незайманим землям» казкові мінеральні багатства, і все це для того, щоб заохотити фінансування експедицій дослідників.

В іншій легенді, причетній до Америки, мовилося про міфічне королівство золота — «Ельдорадо». Близько 1530 року конкістадори почули про це казкове королівство «володаря Маноа», нібито розташоване на берегах «озера Паріми», загубленого, згідно з їхніми відомостями, десь у басейні Оріноко. Ця ж таки легенда породила численні експедиції в глиб Гайяни, одну з них очолював англієць сер Уолтер Рейлі 1595 року. Зберігся ескіз карти цієї експедиції із зображенням «могутньої, багатої і чудової імперії Гвінеї… та великого золотого міста, яке іспанці назвали Ельдорадо, а індіанці — Маноа». У 1599 році француз Тьєррі де Брі й собі накреслив фантастичну карту знаменитого озера Паріми, де фігурують такі неймовірні істоти як безголові люди та войовничі жінки-амазонки античних легенд.

карта Ельдорадо

НОВІ ЗЕМЛІ НА ЗРАЗОК ЄВРОПИ

Ті самі зрозумілі нам інтереси спонукали європейських картографів зображувати Новий світ не надто відмінним від Старого світу, аби не налякати майбутніх колоністів: привітні зелені простори, де ростуть знайомі всім дуби чи буки, на кшталт любих серцю краєвидів Франції або Англії. Поселення колоністів прирівнювалося до європейських міст, тимчасом як поселення автохтонів позначалося куди скромніше. Зрештою, за тих часів вважалося, що менше мовиться про тубільців, то краще. Так зумисне створювався міф про європейську, а не індіанську Америку. Ця фікція живе й досі скрізь, де європейські назви витіснили з топонімії давні індіанські імена.

Однак європейські картографи були суб’єктивними й тоді, коли креслили карти власних країн; їхні симпатії чи антипатії вельми показові. У перших атласах XVIII століття, де чіткими лініями ретельно розмежовано по суті, порожні простори, відбився уявний світ, навмисне абстрагований від буденного життя й економічної та соціальної нерівності. Так само й наприкінці XVIII століття у планах міст для позначення як багатих, так і бідних кварталів використовували стандартну сіру барву, створюючи ілюзію соціальної гармонії.

ПОТОЙБІЧЧЯ ТА РАЙСЬКІ КУЩІ

Нарешті, з допомогою мап конкретизували релігійні погляди на світ. Подібно до опису форми Землі, будова Космосу в тій чи тій цивілізації теж варіюється залежно від міфів та релігійних доктрин.

Найчастіше карти Всесвіту схематичні й симетричні. У багатьох космологіях особливо в Азії, де височать Гімалаї, поширена ідея гори, крізь яку проходить простопадна вісь Космосу: гора Сумеру в буддистів, гора Меру в індуїстів. На мусульманських картах Мекка міститься в центрі світу, в ній віддзеркалюється центр неба.

Всіх віруючих тривожить думка про перенесення небіжчиків на той світ, тож допомагати покійникам мали спеціальні карти. Ще на початку минулого століття на Нових Гебрідських островах малювали лабіринти на піску, аби показати шлях у потойбіччя, і цей шлях належало добре запам’ятати. Складні малюнки на шаманських бубнах – від Австралії до Сибіру — це також своєрідна шпаргалка. У Стародавньому Єгипті на саркофагах фараонів малювали мапи разом з уривками з Книги мертвих — таке поєднання слів та зображень мало служити небіжчикові за перепустку.

Шаманський бубен

Ба навіть карти реального світу збагатилися, часом надмірно, релігійною символікою. У перших християн кожен континент Старого світу асоціювався з котримось із синів Ноя (Сем — Азія, Хам — Африка, Яфет — Європа). Від початку VIII століття їхні зображення чи імена часто траплялися в діаграмах, які, за римською традицією, використовувались в транскрипції давніх географічних позначень світу.

Земний рай, або ж Едемський сад, — ще один внесок християнської теології в картографію. У V столітті ірландський чернець Брендан вирушив морем на Захід, де й надибав те, що прийняв за Райські острови. Вони довго фігуруватимуть на середньовічних мапах, навіть тоді, коли, згідно з традицією, Едем розмістять на сході (карта Херефорда). Острови св. Брендана, які називали також Щасливими, часто плутатимуть з реальними островами в Атлантичному океані. Та загалом, посилаючись на Біблію, Едем розміщували на Сході, і він посідав почесне місце на краєчках середньовічних карт. Після реформації, зокрема, рахуючись з вимогами Жана Кальвіна поважати біблійні тексти, Едемський сад помістили між Тигром та Євфратом, двома з чотирьох річок, які омивали його за Біблією.

Однак зацікавлення земним Едемом серед багатьох побожних людей було таким палким, що збереглося до порівняно недавнього часу, попри успіхи картографії в зображенні світу. 1666 року Карвер опублікував твір, де на карті розмістив земний Рай у Вірменії, а 1882 року генерал Гордон заявив, що після Потопу рай перемістився у Праслін на Сейшельські острови.

У будь-якому разі не варто легковажити топографією уявного світу, навіть коли вона просто унаочнювала певні дивні сторони людської душі чи феномени світової історії. Хіба ми самі не бажаємо часом бачити чи показати іншим світ зовсім не таким, як він є? Безумовно, політичні карти сучасних держав ґрунтуються на наукових засадах, однак ми припускаємо, що їм бракує деяких стратегічних аспектів, а саме — військових баз, аеропортів чи всіляких науково-дослідних осередків. Чи не творяться й нині справжні картографічні міфи, коли похапцем, після звістки про катастрофу, з карт вилучаються назви міст чи коли змінюють назву міста або моря, щоб підготувати громадську думку до анексії чи до територіальних зазіхань? Навіть сьогодні карти постають як уявний простір, де так чи інакше процвітають міф та легенда.

Автор: Кетрін Делано-Сміт.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *