Історія статуї Свободи

Статуя Свободи

Маючи вік 129 років, статуя Свободи — дещо більше, ніж статечна літня жінка. Це втілення свободи, сили і вічної юності було джерелом надії для незліченних поколінь емігрантів та гордощів для всіх американців. Але статуя, яку ще ніжно називають “Міс Свобода”, щедрий дар Франції Сполученим Штатам на відзначення сторіччя Декларації незалежності, є також символом франко-американської дружби. Нарешті, ця “залізна леді” є найбільшою статуєю у світі — 46 метрів від стіп до найвищої точки, 93 метри разом із постаментом.

Ідея створити статую Свободи народилася одного вечора 1865 року в Парижі, у модному салоні історика Едуарда Лефевра де Лабулая. Саме він підказав подарувати Сполученим Штатам цей монумент на честь святкування сторіччя з дня проголошення Декларації незалежності в 1876 році. Символ франко-американської дружби, Свобода, що освітлює світ, мала стати також виразом ліберальних прагнень французької інтелігенції, яка стогнала під тиском самовладного правління Наполеона III.

Серед гостей у Лабулая того вечора був молодий талановитий скульптор Фредерік-Огюст Бартольді, який тоді мав 31 рік. Захоплений ідеєю, він зголосився здійснити цей проект, ще не знаючи, що присвятить йому понад 20 років свого життя.

Щоб звершити цей гігантський задум, Бартольді в пошуках натхнення звертається до єгипетських та італійських скульптур, а також до реконструкцій колоса Родоського. Зробивши креслення макету, він заходився коло створення гіпсової моделі заввишки 11 метрів, яка стала прообразом самої статуї.

У паризькій майстерні скульптора на Монпарнасі десятки робітників під його керівництвом заходилися споруджувати велетку. Інженер Гюстав Ейфель, який ще не створив своєї знаменитої вежі, допоміг Бартольді розробити металеву арматуру цього витвору.

Статую в її натуральну величину споруджувалось з блоків, які відтворювали пропорції оригінальної моделі. Ці гіпсові частини було покрито дерев’яною обшивкою, де потім плакували й склепували мідні листи, які разом утворювали оболонку, або “шкіру” статуї. Потрібні кошти, еквівалент суми, що перевищує 7 мільйонів сучасних євро, було зібрано завдяки лотереям та національній кампанії для збору коштів, в яких взяло участь понад 100000 душ. Тим часом сам Бартольді сподівався на всілякі офіційні замовлення, в тому числі й від знаменитого Белфортського Лева. Але з огляду на фінансові труднощі треба було чекати аж 1884 року, коли приголомшені сусіди скульптора змогли побачити, як мало-помалу статуя зводиться над дахами Парижа.

Статуя Свободи

Але ще належало спорудити для “Міс Свободи” постамент, а, отже, знайти для цього 250 000 доларів. У Сполучених Штатах розпочалася кампанія збору коштів. Поетка Емма Лазарус запропонувала рукопис сонета про свободу, який продано на аукціоні за 1500 доларів і одну строфу з якого викарбувало на таблиці, прикріпленій до монумента: “Дайте мені оці виснажені, знедолені, залякані маси, що прагнуть вільно дихати”. Але треба було, щоб ще й магнат нью-йоркської преси Джозеф Пулітцер, сам емігрант угорського походження, виступив у “Нью-Йорк Уорлд” і присоромив своїх співвітчизників за те, що вони приймають такий дар, не визначивши гідного місця для монумента. Лише після цього потрібні кошти було зібрано.

Місцевістю, вибраною для монумента, став Бедлоу-Айленд, острівець у Нью-Йоркській затоці поблизу Елліс-Айленд, де містилася служба прийому іммігрантів. Під час своєї подорожі до Нью-Йорка 1871 року Бартольді відзначив, що саме там іммігранти “вперше бачили Новий Світ”.

Тільки-но постамент було зведено, статую розібрали і частинами переправили через Атлантику в 214 величезних ящиках. Монумент офіційно відкрито через чотири місяці після прибуття останнього ящика, 28 жовтня 1886 року. Незважаючи на мряку і туман, атмосфера була святкова: парадом проходили регати, гриміла гарматна яса, мажоретки вимахували прапорцями, і лише кілька “привілейованих” осіб змогли почути уривки з урочистої промови американського президента Гровера Клівленда.

Статуя Свободи

Відтоді статуя стала всесвітньовідомим символом, але це не врятувало її від негоди, морської солі та занечищення. На початку 80-х років минулого століття комісія експертів виявила, що монумент ушкоджено і рекомендувала провести реставраційні роботи. Вони розпочалися в 1984 році, коли статую Свободи було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і проводилися під наглядом американських експертів, яким допомагали десять французьких фахівців. Потрібна сума в 31 мільйон доларів була зібрана завдяки доброчинним внескам від підприємств та асоціацій, більшість із яких об’єдналися під егідою фундації “Статуя Свободи — Елліс-Айленд”. Було також багато індивідуальних внесків; мільйони школярів зібрали близько 3 мільйонів доларів, заробляючи їх миттям машин та продажем квітів.

Реставрація вимагала величезної роботи для антикорозійного захисту, особливо на 1800 металевих пластинах статуї. Прибулі з Франції робітники-металісти привезли з собою дві тонни інструментів, в тому числі сотню спеціальних молотків, і місяцями виковували нові огрядні шати для статуї та відновлювали корону, факел і полум’я, не звертаючи уваги на страйкові пікети своїх нью-йоркських колег, що протестували проти чужоземної конкуренції.

Протягом двох років, поки проводилися роботи для відновлення статуї, вона стояла в будівельних риштованнях. Зроблено за цей час і деякі вдосконалення: встановлено скляний двоповерховий ліфт, нові сходи й систему обігрівання та кондиціювання повітря. Отже, оновлена статуя може витримати натиск вітру до 200 кілометрів на годину, і експерти твердять, що вона здатна простояти, принаймні, пів тисячоліття. Монумент, якому повернули всю його колишню красу, було заново відкрито для огляду, коли святкували сторіччя з дня його встановлення. Ця урочистість привабила сотні тисяч відвідувачів та безліч продавців сувенірів.

З бігом років статуя стала універсальним символом свободи: американські бойскаути встановили понад 200 копій монумента по всій територій Сполучених Штатів. Її копії красуються в парку Бельграно в Буенос-Айресі, поблизу Ріо-де-Жанейро, в Бангкоку та в багатьох містах Японії. (Своя копія статуї Свободи є й у старовинному українському місті Львові, хоча ця кам’яна львівська панянка лишень схожа на неї, насправді ж вона є символом Фортуни. Примітка редактора)

Статуя Свободи у Львові

У Франції Люксембурзький сад прикрашає репродукція статуї Свободи заввишки 2,75 метра. У Барантені, поблизу Руана, в музеї скульптур просто неба розміщена модель із скловолокна, що має цікаву історію. її було використано як декорацію в фільмі, де грав французький актор Жан-Поль Бельмондо: порожня всередині статуя служила за схованку для контрабандних товарів. Після закінчення знімань на вимогу французької митної служби статую мали знищити, і тільки втручання скульптора Поля Бельмондо, батька актора, врятувало її.

Але найвизначнішою з всіх французьких копій статуї Свободи є модель заввишки 16 метрів, яка вітає пасажирів річкового трамвайчика, що курсує вздовж Пон-де-Гренель поблизу Лебединого Острова. Цю статую поставили у 1885 році на знак вдячності французам американці, які проживали в Парижі. Через сто років французький уряд виділив кілька мільйонів франків на її реставрацію, і їх використали, щоб вилікувати плече статуї, ушкоджене снарядом під час другої світової війни.

Статуя Свободи

У 1989 році з нагоди двохсотріччя Французької революції щоденна американська газета “Інтернешнл Геральд Трібюн” асигнувала кошти на спорудження неподалік від площі Альма копії в натуральну величину золотавого полум’я нью-йоркської “Міс Свободи”.

Підсумовуючи сказане, можна відзначити таке. Популярність статуї віддзеркалює силу враження, яке вона справила на людей всього світу, і, без сумніву, таке саме незабутнє враження лишає вона в душах поколінь відвідувачів, що вперше відкривають для себе Новий Світ: “Я ніколи не забуду, як вперше відкрилася моєму поглядові Міс Свобода, коли наш корабель входив у нью-йоркський порт сорок років тому, — свідчить, наприклад, Марсель Ерга, французька громадянка, чиє життя поділене між Францією та Сполученими Штатами. — Я і вся моя родина встали на світанку, щоб побачити її, і для нас після війни це було дивовижне відчуття — побачити цей живий символ свободи, а також процвітання, бо для нас це ще означало й те, що ми наїмося досхочу після всіх недоїдань воєнної пори”.

Автор: Сюзанн Паттерсон.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *