Історія носового кільця

носове кільце

Чого тільки не винаходять! Це відноситься і до прикраси носа. Про використання індійськими жінками декоративних кілець для носа писав такий собі службовець ост-індійської компанії лейтенант Едуард Мур ще в 1700 році. На хінді така прикраса називається «натх». На її придбання завжди витрачалося чимало грошей.

Сьогодні носове кільце – знак подружнього щастя і суттєва деталь прикраси нареченої. Але що цікаво: виявляється, воно не є індійським винаходом. В індійській літературі не згадується жодна жінка стародавньої Індії, яка носила б в носі кільце. Так тривало до приходу мусульман. І жінки, і чоловіки стали вживати кільця як носові прикраси тільки в VIII-IX століттях нової ери. Дуже швидко вони завоювали популярність у наречених. А ось мусульмани з часом від них відмовилися. Використовували носові кільця в якості прикраси і стародавні євреї.

Але хто ж його все-таки винайшов? Вважають, стародавні бедуїни. Кільце в носі було поширене і серед жінок нижчих верств населення в Єгипті аж до 19-го сторіччя. А найдавнішу згадку про нього в Індії можна знайти в одній із старих книг «Білхуана Вікраманкадевачаріта», що відноситься приблизно до 1000 року нової ери.

Сьогодні носове кільце надягають через ліву ніздрю. Складається воно з золотого дроту завтовшки з вязальну спицю з нанизаними на неї гранатами, перлинами та рубінами. Число каменів – від одного до семи і більше. Камені відокремлюються один від одного золотою платівкою. Діаметр кільця коливається від одного до трьох дюймів, тобто від 2.5 до 7,6 сантиметра. Іноді від кільця до волосся простягають прикрашену перлинами та камінням золоту нитку, яку прикріплюють до них шпилькою. Зрозуміло, у різних народностей Індії свої особливості в оформленні носових прикрас. За останню тисячу років носова прикраса спокушає молодь постійно. В Індії його не носять щодня, але майже завжди використовують під час обряду одруження.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *