Історія картографії

старовинна карта

Карти були завжди, або, радше, завжди в людській свідомості жило прагнення межувати простір. Таке сприйняття довкілля разом з розробкою абстрактних структур для його інтерпретації притаманне суспільному життю з давніх-давен, збереглось воно й до наших днів. Однак історія картографії починається від першого автентичного свідчення про картографічне зображення (тобто про факт креслення карти на першому ліпшому матеріалі), коли абстрактне прагнення втілюється в конкретний витвір.

Підмінюючи реальний простір простором аналогічним (у цьому — сама суть картографії), люди здобули над Всесвітом інтелектуальну владу з безліччю наслідків, що звідси випливали. У багатьох суспільствах карти передували писемності та арифметиці, однак лише в XIX столітті вони здобули статус сучасних дисциплін, сукупність яких і утворює картографію. Що, зрештою, не перешкоджає картам попередньої епохи стояти біля самісіньких витоків нашої культури.

Найдавніша автентична карта датується приблизно VI тисячоліттям до нашої ери. На цій карті, знайденій під час археологічних розкопок у Чатал-Гойюку в центральній Туреччині, відтворено план міста доби неоліту. Креслення вулиць та будинків відповідає розміщенню відкритих під час розкопів решток, на другому плані — розбурханий вулкан Хасан-Даг. Та хоч ця карта трохи скидається на план сучасного міста, призначення її було зовсім інше. Накреслене на мурі міста чи святого місця, це зображення було часткою якогось ритуалу й не призначалося для практичного й тривалого вжитку.

ПОМИЛКА ПЕРСПЕКТИВИ

Лише протягом кількох останніх років дослідники почали вивчати карти — подібні до знайденої в Чатал-Гойюку чи до її відповідників у вигляді насічок або малюнків настінного мистецтва в цілому світі — пам’ятки того, що можна назвати передісторією картографії. Таке запізнення пояснюється не лише труднощами в ідентифікації картографічних зображень у зниклих цивілізаціях, а й усталеною тенденцією фахівців до суворого визначення чинних у цій галузі норм.

Справді, з XIX століття історики розглядали картографію як майже виключно західну традицію (навіть якщо її витоки — в близькосхідній, єгипетській та греко-римській Античності), що поволі розвивалася, аж поки не розквітла на європейському ґрунті, тобто в сьогоднішньому розвиненому світі. Попри перерву в добу Середньовіччя й численні відступи та струси, історія картографії сприймалася як послідовна еволюція від простих до найскладніших форм.

Так карти стали визначними віхами в історії цивілізації. Звичайно, такий підхід спричинився до відмови від будь-якого серйозного вивчення карт, які не засвідчували цього невпинного поступу до ідеалу об’єктивності. Навіть найдавніші європейські карти світу, успадковані від середньовічного християнства, вважалися позбавленими наукового інтересу. Тож Чарлз Реймонд Бізлі ще на початку минулого століття писав: «Карти кінця Середньовіччя, позбавлені наукової бази, настільки фантастичні, що досить згадки про карти Херефорда та Ебсторфа (дві найвідоміші тогочасні мапи), аби переконатися в їхній беззмістовності».

Само собою, якщо карти не вписуються в європейську традицію, то зацікавлення ними ще менше. Скажімо, традиційний підхід до історії ісламської картографії добре передає уявлення європейських фахівців про «культурну пуповину»: вени розглядають ісламські карти переважно як спадщину давніх греків, а це змушує їх заплющувати очі, приміром, на те, наскільки винахідливо арабські перекладачі Птолемеєвого «Альмагеста» зуміли пристосувати карти до специфічних потреб релігії та культури ісламу. Арабські карти, зокрема мапи школи Балха (X ст.), оцінювали за птолемеївськими критеріями, замість розглядати їх як витвір багатьох традицій (в них стільки ж перського впливу, скільки й грецького).

Західні історики надають «екзотичним» картам ваги лише тоді, коли ті певною мірою збігаються з їхньою власною традицією. Отже, для них важить не так специфічність інших традицій, як подібність до європейської традиції. В цьому зв’язку прикметне твердження одного відомого фахівця, що китайська картографія, чия багата традиція засвідчена ще в IV столітті до нашої ери, використовує «такий самий науковий підхід», як і європейська.

У такій порівняльній картографії наголошують насамперед на певних математичних аспектах, системах методологічних засад на зразок тих, що їх проголосив «батько китайської картографії» Пей Сю (223 — 271), а також на появі технічних новацій (сітка, масштаб, символіка), які, по суті, відповідали західним картографічним ідеалам. Саме цим пояснюється, чому китайські та європейські фахівці могли з однаковим правом посилатися на карти, знайдені в гробниці хана Чангші в Хунані, як на свідчення давності наукової традиції в картографії. Бо ж ідеться про прямих «предків» сучасних карт.

Та коли таки спромоглися вшанувати наукову традицію китайської картографії, а також її японський та корейський пагони, не так сталося з культурами, чиї традиції асимілювати вельми не просто. Наприклад, історики картографії дуже довго замовчували помітно стилізовані й повні незрозумілих позначок карти Індії доколоніальної епохи. Точніше, їх не вважали за карти, розглядали щонайбільше як етнографічні цікавинки поміж багатьох інших. Одначе з раціонального погляду «примітивні» карти неписьменних народів поза Європою поставали як геть не варті уваги. Все — і малюнки австралійських аборигенів, і карти американських індіанців, і межові знаки тубільців Маршалових островів, і накреслені на землі плани битв воїнів маорі в Новій Зеландії — все це «серйозні» історики картографії мали за дитячий белькіт. Оскільки цим документам бракувало вказівок щодо орієнтації чи масштабу, оскільки вони не зважали на Евклідову геометрію сучасних карт, то ніхто й не завдав собі клопоту розшифрувати їхню систему зображення, вони так і лишились осторонь картографічного виробництва Заходу.

Іншими словами, історія картографії стала бранцем теоретичних категорій та визначень. А годилося б зважати на розмаїття просторових уявлень у мозаїці різних культур на різних етапах світової історії.

УНІВЕРСАЛЬНА МОВА

Виходячи з переконання, що кожне давнє чи сучасне суспільство природно виробляє свої власні засоби сприйняття та зображення простору, ми визначили карти просто як «графічні зображення, покликані полегшити просторове розуміння предметів, концепцій, умов, процесів та подій, пов’язаних з людським середовищем». Це широке визначення має ту перевагу, що воно охоплює всі карти всіх часів і народів, а не лише карти сучасної епохи. Крім того, воно дозволяє написати не таку звужену історію, трактуючи картографію як універсальну форму знань, а не як просте втілення технології, здавна розробленої в Європі.

Так вимальовується нова історія картографії, де кожна культура зможе виявити своєрідність. Це обіцяє подвійну вигоду: насамперед, стає видно, що візуальна мова карт набагато давніша і, попри брак документації, набагато універсальніша, аніж раніше вважалося. Йдучи на ризик міжкультурних порівнянь і розширюючи визначення картографії аж до включення в неї космологічних зображень та небесних карт, ми починаємо заповнювати білі плями в історії цієї галузі науки. Розвиток картографії в Індії дає добрий приклад такої зміни в підходах.

Хоча б який вагомий був внесок Індії в математику, у нас збереглося дуже мало карт доколоніальної епохи, тоді як архіви мають досить багате зібрання космологічних зображень, успадкованих від трьох провідних релігій класичної Індії: індуїзму, буддизму та ісламу. У центрі деяких карт Всесвіту міститься гора Меру (або Сумеру), яку вважають за вісь світу. Інші карти пропонують стратифіковану по вертикалі версію світобудови, коли світи й сфери навзаєм нашаровуються, і в них блукають душі.

Гора Меру

Гора Меру.

Зображення природи можуть супроводжуватися перебільшеннями або ж дивовижними викривленнями: скажімо, згідно з буддійською традицією, індійський світ виступає під назвою Джамбудвіпа, острова у формі плоду дерева Джаму, що росте посеред цього острова. Підходити до індійських карт із поглядом реалістичної та раціональної традиції Заходу означало б геть спотворити світогляд індійців і відмовитися від позаєвропейских просторово-часових понять, відбитих у цих документах.

Отже, вторгнення нової маси космологічних карт дивовижно розширило обрії істориків картографії, збагатило їхнє бачення східними концепціями. Ми також мусили глянути свіжим оком на карти, що репрезентують інші культури: південно-східна Азія, Тибет, доколоніальна Африка, доколумбова Америка й тропічні цивілізації протиставляють нам власні картографічні традиції, які, не маючи нічого спільного з європейськими, становлять не меншу цінність.

Нам довелося переглянути усталені ідеї про роль карт в історії людства і відповідно переглянути наші теорії. Саме в цьому друга перевага нового підходу: тепер ми набагато краще розуміємо, для чого людина взялася креслити карти. Справді, майже немає таких видів людської діяльності, в тому числі й розумової, якої б не стосувалася картографія. Чим глибше ми вивчаємо тематику карт великих світових культур, то більше дивуємося розмаїттю сфер їх прикладання — від щонайбуденніших клопотів і аж до найабстрактніших теорій.

Так, наприклад, добре відомо, що карти давнього Китаю були неабияким знаряддям владарювання в усіх його виявах (землемірство, кадастр, архівна справа, податкова система, а також дипломатична та воєнна документація). Китайські карти відігравали також культурну роль, а працю картографа прирівнювали як до праці краснописця чи художника, так і до праці вченого: карти служили історикам для відтворення географії минулого. Вирізьблені на камені в громадських місцях, вони засвідчували тривалість цивілізації. Їхня ритуальна роль потверджується тим, що вони прикрашають гробниці, та водночас їх використовували і як знаряддя обожнення, як захист від невидимих сил, а також для астрологічних передбачень.

МЕНТАЛЬНІ ОБРАЗИ

Майже скрізь на Сході, як і на Заході, картографія схильна змішувати об’єктивне й суб’єктивне, оцінки й факти, казку й дійсність, точність і приблизність. Та коли історики-традиціоналісти у своєму євроцентристському підході злегковажили міфічними, суб’єктивними та символічними аспектами картографії й віддали перевагу конкретиці, то це віддзеркалює не так історичну реальність, як нашу невідчепну науковість.

Адже вивчення традицій та практики інших народів відкриває перед нами напрямки, корисні для історії картографії на світовому рівні. Що більше ми вивчаємо місцеві традиції, то важче замовчати їхній внесок: наприклад, в Америці стає дедалі очевиднішим, що колоніальні карти, опубліковані в Європі у XVI — XIX століттях, значною мірою спираються на географічні знання, нагромаджені тубільними народами.

Крім того, в багатьох випадках у конфліктних ситуаціях карти виступають як засіб культурного спілкування попри мовні перепони. А ще — вони дозволяють гнобленим боротися проти конфіскації їхньої землі та руйнації їхньої культури.

Для глибшого потвердження таких інтуїтивних здогадів фахівці мусили звернутися до гуманітарних та соціальних наук. Відтепер, наприклад, вже немає певності ні в нав’язуваній перевазі нумеричної системи зображення світу, ні в об’єктивності геополітичних розрахунків у процесі створення ультрамодерних карт на базі комп’ютерів та спостережень з супутників серії «Лендсат». Чудеса сучасної технології є плодами того чи того суспільства, так само, як і індійські чи ацтекські зображення Всесвіту. Ми починаємо помічати, що картографія — це плід глобальної дискусії, прояв взаємозв’язку понять «могти» і «знати» в контексті великих світових струсів, взаємозв’язку, використовуваного елітою для виразу ідеологічного бачення світу.

Карти завжди були ментальними образами. Сьогодні ми розглядаємо їх як спосіб «побачити», в кращому розумінні цього слова. Ми не розглядаємо карти як дзеркало світу, відтепер ми знаємо, що вони — його подоба.

Автор: Кетрін Делано-Сміт.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А вообще история картографии настолько обширна и интересно, что по этой теме даже можно написать целую курсовую работу. Или хотя бы оформить курсовую на заказ (сделать это можно с помощью сайта http://zakazat-kursovuyu.ru), и уж точна подобная тема курсовой будет весьма оригинальной.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *