Історія газети

Історія газети

Ви заплатили монетку – і тепер повновладний господар, відповідно до української загадки, поля білого, маком засіяного. Ось і збирайте на здоров’я урожай інформації, чи то пак читайте газету. І купа новин цих, як і чотириста років тому, дісталася вам всього лише за газету, дрібну венеціанську монету, п’ять сьомих Байокко. На «решці» монетки – правосуддя з шпагою і вагами. «Орел» срібного гроша прикрашений читаючим левом.

Тих, хто писав і поширював рукописні листки новин, у Венеції називали менанті, що дослівно тлумачиться як «підриваючий авторитет». Називали цих осіб також і газеттанті, а їх продукцію – Газетта. Однак, до слова, назва газети може походити і від латинського «газу» – збирати плітки та новини. Крім того, шкатулка для коштовностей звалася «газетум». Іноді протягають нитку зв’язку і до назви крикливої птиці сороки і до давньоєврейського слова «ізгард».

Європейські журналісти вважають своєю предтечею героя марафонського бігу – гінця, який повідомив Афінам про перемогу над персами. А їх японські колеги першим репортером називають імператорського віце-радника XI століття Мінамотоно-Тікакуні. Віце-радник запрошував до себе на обід мандрівників, сановників, хороших оповідачів, таємно записував їх повідомлення, а згодом опублікував цю своєрідну хроніку.

Перша у світі друкована (з гравюри на дереві) газета вийшла в Китаї в VIII столітті нашої ери. Називалася вона «Ді чао» і містила копії урядових декретів, постанов, доповідні записки провінційної влади, прізвища чиновників, які постачають інформацію, придворну хроніку тощо. Газета представляла собою зшиті паперовою тасьмою 10-12 коричневих листків. З 713 року аж до початку XIX століття «Ді чао» було єдиним в Китаї періодичним виданням.

Зачатками сучасних газет можна вважати римські «акту сенатус» і «акту діурну». Це були покриті гіпсом дерев’яні дошки з написами чорною фарбою, вони повідомляли населення про міські події та роботу сенату. Їх вивішували в найбільш людних місцях. Щоденне оприлюднення політичних та суспільних подій ведеться у нас з легкої руки Юлія Цезаря.

Але подібні повідомлення були в основному офіційно сухими і зовсім не претендували на ту ретельність, за яку так ратував римський оратор Квінтілліан, висуваючи сім обов’язкових умов для повноти судження: хто, що зробив, де, як, коли, для чого, у який спосіб.

Історія газети

По суті справи римські «акту діурну» і «акту сенатус» своїм змістом мало чим відрізнялися не тільки від рукописних листків і «реляцій», поширених в середньовічній Європі, але навіть і від перших друкованих газет.

Щотижневий лейпцігський листок «Газети, що поступили», появу якого відносять до 1590 року, бельгійський «Ньюве тійдінген», що виник в 1605 році, видаваний в Німеччині 1609 року «Авізо» та «Редяціон» разом із французькою «Ла газетт» (1631 рік) – всі вони сліпою версткою та форматом були схожі на книги, відрізняючись від останніх хіба що великою кількістю друкованих помилок, меншою технічною досконалістю, ну, і гіршою якістю паперу. А матеріал, без найменшого натяку на хронологічний, тематичний, географічний або інший розподіл, представляв собою суцільний вінегрет, підсолений, однак, редакційними примітками, наприклад, такого змісту: «Всі відомості надруковані в тому вигляді, в якому і доставлені». Це повідомлення видавців Страсбурзької газети слідує після заголовка, що цілком відповідає загальній літературній нестравності газети: «Відомості про всі видатні та гідні уваги події, які відбулися у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Валахії, Молдавії і Туреччини в нинішньому 1609 році».

Такими були газети в минулому.

Автор: Г. Сележінскій.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *