Футбол через століття

Достеменно відомо, що батьківщина футболу – Англія. Це так само вірогідно, як те, що папір придумали єгиптяни, а порох виник у Китаї. Проте, самі ж англійці висловлюють припущення, що гра була до них на острів завезена. І не ким іншим, як древніми римлянами. Історики стверджують, що в давні часи римляни грали у футбол, вірніше в те, з чого, може бути, народився футбол. Гра ця носила назву «харнастум». Дві команди розташовувались по двох сторонах прямокутного майданчика, прагнули занести маленький твердий м’яч за лицьову лінію. Правил ніяких не існувало. Перенести м’яч за лицьову лінію будь-якими засобами – і все тут. Те, що в засобах войовничі жителі Риму не соромилися, доводять численні нещасні випадки. Але чи був саме він найдавнішим предком футболу?

Виявляється, коріння футболу йдуть ще глибше. Першим досі відомим футбольним репортером був, напевно, один із драматургів Стародавньої Еллади – Антісфен. В його працях знайдено опис гри, настільки подібної з футболом, що навіть термінологія однакова. У всякому разі, звіт давньогрецького автора містив такі загальноприйняті терміни, як «пас» і «відповідь пас».

Отже, цивілізація Стародавньої Греції – потім Римська імперія – потім Британські острови. Такий шлях стародавнього футболу. Правда, це не більше ніж здогадка. Можна припустити, як це робить англійський історик Янг, також і те, що англійські аборигени могли споконвіку розвивати свою власну версію гри в м’яч. Так, наприклад, було з індіанцями в Америці, куди англійські колоністи експортували футбол у XVIII столітті.

Але ми дещо відволіклися. Як же йшли англійські футбольні справи, незалежно від того, вплинули – на них віяння з Риму чи ні? Красномовно за все про це скаже витяг з хроніки лондонського життя, що відноситься до 1175 року.

«… Спочатку був бій півнів. Потім, опівдні, вся молодь вирушила за місто, щоб взяти участь у чудовій грі в м’яч. Там, за містом, знаходилась дуже рівна ділянка землі. Літні люди, а також люди заможні, вирушили туди ж верхи, щоб подивитися змагання. Всі глядачі стали ніби «співучасниками гри», настільки вони були зворушені видовищем бурхливих розваг молоді … » Схоже, що це найдавніше і, може бути, найбільш близьке до істини визначення стану, в якому перебувають футбольні вболівальники, чи не так?

Подальша історія футболу дала тому чимало прикладів, а в 1314 році англійський король Едуард II навіть намірився з цієї причини футбол заборонити. В один далеко не прекрасний для охоплених футбольною пристрастю мешканців Лондона дня вулицями міста вирушили глашатаї, щоб довести до загального відома королівський указ такого змісту:

«… Останнім часом у Лондоні дуже шумно через звалища і бійки навколо великих м’ячів. Ці сутички стали джерелом злих почуттів, противних Богові. Ми суворо забороняємо будь-кому грати в цю гру надалі. Всіх винних у порушенні цього указу чекає тюремне ув’язнення … »

Нам невідомо, яким великим було число лондонців, що потрапили за грати за свою пристрасть до футболу, але треба думати, що нещасних було дуже багато, якщо тільки король залишився вірний своєму слову: лондонці не в силах були забути футбол. Можливо, король вважав за благо не помічати свавілля своїх підданих, щоб не посадити у в’язницю все королівство! Прямий нащадок Едуарда II, король Едуард III, у всякому разі, не зважився вдатися до суворих заходів, хоч і скаржився на те, що у нього зовсім недостатньо лучників, аби успішно воювати з Францією. Причину порідіння війська монарх бачив виключно в пристрасті до футболу, яка відвернула серця чоловіків від такого захоплюючого заняття, як війна.