Ділки середньовічної Європи

середньовічний банкір

Про гроші зазвичай думають як про засіб визначення ціни та вартості товару, як про засіб платежу і згустку купівельної спроможності. Як еталон для вимірювання вартості товарів, що продаються і купуються, вони формують якийсь однорідний простір, в рамках якого кожна людина одержує загальну міру для оцінки своїх прибутків і боргів. В Європі XVI ст. подібні простори формуються кордонами національних держав, а за їх межами гроші стають свого роду прапором країни. Крім своєї звичайної ролі засобу платежу, вони забезпечували також обертання товарів, і тому вражаюче зростання продуктивних сил, розширення торгівлі в ту епоху зазвичай пов’язують саме зі збільшенням грошової маси, що виступала як у вигляді боргових зобов’язань (векселів), так і металевих грошей-монет, виготовленню яких сприяв приплив металу з Нового Світу.

І нарешті, як засіб акумулювання купівельної сили гроші породили навіть нове розуміння тлінності людського існування, що дозволяло в якійсь мірі обійти тяготи повсякденного життя. Час не належав тепер виключно одному Богу, він став опорою, на якій людина могла будувати свої плани. Сталося осмислення грошей як капіталу, про що свідчать дискусії про борговий відсоток, вексельні курси, про причини підвищення цін і навіть продаж індульгенцій.

Очевидно, гроші цілком успішно виконували свої функції, сприяючи зміцненню громадських зв’язків у Європі періоду Ренесансу. Однак у кожної монети є дві сторони; так і гроші викликали до життя руйнівні сили користолюбства і монополістичної замкнутості. Подвоєння чисельності народів Європи в епоху Відродження посилило ці тенденції.

НАПЕРЕКІР ДЕРЖАВНІЙ ВЛАДІ

Перші проблеми, пов’язані з грошима, були викликані самим їх випуском. У межах кожної країни карбування монет і контроль за їх повноцінністю здійснювався політичною владою – державою (цей принцип, незважаючи на численні відхилення від нього, зберігся з часів римського права). Однак монополія ця часто оскаржувалася, і, незважаючи на суворі покарання (іноді відступників живими кидали в киплячий котел), порушників було хоч відбавляй.

Серед них особливо виділялися ділки, які промишляли зіпсованими монетами, – так звані біллонери (від слова «білон», що означає неповноцінну монету, в якій дорогоцінного металу міститься менше, ніж годиться, але яка, тим не менш, має ходіння нарівні з повновагими монетами). У той час ходило безліч біллонів, оскільки примітивна техніка карбування не дозволяла виготовляти монети абсолютно однакові. Ось чому всякий знаючий торговець, міняла або навіть збиральник податків ретельно сортував металеві гроші, що потрапляли в його руки, вивуджуючи найважчі, а потім відправлявся в ювелірну крамницю і там збував їх за вагою за хорошу ціну, отримуючи, таким чином, бариш. Знаходилися також ділки, які спилювати «надлишок» металу в надії на те, що ніхто не буде перевіряти відповідність монет офіційно встановленому стандарту (звичайно, ризик виявлення такої вади не був, і в разі невдачі доводилося відшкодовувати його з власної кишені).

Пізніше для боротьби з такими видами шахрайства придумали робити насічки по обрізу монет і «гурчити» їх, тобто накочувати потовщення навколо зображень на лицьовій стороні; проте ці заходи не принесли скільки-небудь відчутного результату. В XVI ст. жодній з країн не вдалося значно вдосконалити виготовлення монет, оскільки їх машинне виробництво виявлялося занадто дорогим і до того ж йому противилися робочі монетних дворів, звиклі карбувати монети древнім ковальським способом. Правителям нічого не залишалося робити, як тільки ввести обов’язкове зважування монет при здійсненні угод: адже одна схожість вигравіруваних на монетах зображень не гарантувала їх автентичності. Небагато успішніше були їх дії з регулювання цін на дорогоцінні метали, які вільно встановлювалися торговцями і ювелірами. Про це свідчить величезна кількість всякого роду заборонних указів, виданих з цього приводу.

чеканка монет

Ще гостріша боротьба відбувалася між фальшивомонетниками і так званими антимонетниками. В XVI ст. основну масу фальшивих грошей (їх жартівливо називали «незаконнонародженими») становили підробки іспанських монет, головним чином дрібних, які було дешевше карбувати і важче виловити. У той же час і багато правителів не гребували підробкою монет інших держав, прагнучи забезпечити собі так званий монетний дохід (це стосувалося, насамперед, невеликих країн, які не мали власної монетної системи); вдавалися вони і до вилучення з обігу повновагової металевої монети, замінюючи її неповноцінними підробками.

Історія знає чимало прикладів широкомасштабного фальшивомонетництва. Так, у Франції прихильники папи римського років десять поспіль чеканили фальшиві гроші, прагнучи підірвати офіційний курс, встановлений королем-протестантом. А в Іспанії чималих збитків грошовій системі нанесли монети, виготовлені з розкрадених по дорозі до Європи дорогоцінних металів з Америки.

З часу відкриття Антильських островів, а пізніше Америки Іспанія почала систематичний вивіз дорогоцінних металів з цих регіонів. Каравани човнів два рази на рік прибували в супроводі військового ескорту до Севільї, де розташовувався іспанський монетний двір. Судячи зі збережених документів, надходження металу протягом XVI ст. були досить значними: близько 250 тонн золота і 200 тис. тонн срібла, що становило приблизно третину споконвічних запасів всієї Європи. А деякі історики стверджують, що на підпільні монетні двори за цей час надійшло, щонайменше, ще стільки ж контрабандного металу, не врахованого в портових документах.

Пов’язані з випуском монет зловживання бували, звичайно, і менш мудрими. Наприклад, група осіб могла домовитися між собою не звертати уваги на укази монарха про вилучення з обігу тієї чи іншої монети. Правителі періодично видавали такі укази, що оголошували монети недійсними внаслідок їх неповноцінності. Ці монети підлягали здачі в казначейство, де їх розрубували і потім продавали на вагу. Часто – особливо при нестачі грошей – траплялося так, що уваги на подібні укази не звертали, а забороненими монетами продовжували користуватися по взаємно узгодженому неофіційному курсу. Саме так трапилося, наприклад, з іспанськими дрібними монетами у Франції в другій половині XVI ст.

Ще популярнішою була практика використання при розрахунках монет офіційно дозволених, але за іншим курсом, відмінним від курсу, встановленого указом правителя. Протягом двох століть, починаючи саме з XVI ст., справжня ціна монет визначалася не зображеними на них назвами, а спеціальними декретами, які вивішувалися в людних місцях. Недовіра до офіційно оголошених курсів все більше зростала, ставала звичною, і часом в деяких районах місцевий курс монет удвічі перевищував офіційний. Такий стан серйозно обмежував спроможність грошей впорядковувати соціальні відносини.

Що стосується названих вище антимонетників, то їх можна розділити на дві групи. Це були, перш за все, ті, хто не бажав відмовлятися від мінової торгівлі. Незважаючи на розширення по всій Європі того часу грошової торгівлі, натуральний обмін все ще був дуже поширений, наприклад в незліченних сільських громадах. По-своєму антимонетниками були і ті, хто в якості мірила вартості використав дорогоцінні метали (або навіть сіль) на вагу, уникаючи тим самим втручання в свої угоди яких би то не було державних казначейських інститутів.

Способів тут було предостатньо. Наприклад, в укладеному договорі передбачалося, що оплата повинна проводитися певною кількістю дорогоцінного металу за вагою або певним числом монет незалежно від їх оголошеної вартості на даний момент. Така умова в договорах, пережиток римського права, існувала дуже довго. При розрахунку «готівкою» недовіра до існуючої грошової системи виражалася також в умові здійснити оплату «сирим золотом» за узгодженим між обома сторонами тарифом. В XVI ст. у Франції від чверті до третини всіх угод оплачувалося ювелірними виробами (кільця, посуд) або золотим піском, який видобувався в річках (старательство тоді практикувалося ще досить широко).

Далі буде.

Автор: Люсьєн Жійяр.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А вообще дельцы средневековой Европы уже отличное знали много современных финансовых премудростей, например то как улучшить кредитную историю, как правильно оформить вексель, как перевести деньги в другую страну (фактические у истоков денежных переводов стояли рыцари-тамплиеры) и прочая.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *