Бібліотеки в історії

Бібліотека

Бібліотеки вже існували у давньому Єгипті, Ассирії і Вавилоні, причому це було ще за кілька тисяч років перед винаходом друку. Книги старовинних народів були або у вигляді табличок, облитих воском, або цегли, або кам’яні таблиці, а то й навіть скелі, на яких гострим долотом або рильцем вибивались мудрі (та й не дуже мудрі) думки, щоб передати їх наступним поколінням, як культурну спадщину. Єгиптяни використовували для писання так званий „папірус”. В середніх віках застосовувались майстерно вироблені і вигладжені шкіри баранів, цей матеріал називався пергаментом, на ньому з великою терплячістю, артистизмом і замилуванням записували свої думки, результати спостережень, досліджень, навіть наукових міркувань всілякі вчені монахи-літописці (середньовічні блогери).

Але повернімося до бібліотек, першу відому історію публічну бібліотеку було урочисто відкрито у 2500 р. до н. е., в храмі Вавилонського міста Ніппур. В ній археологами була знайдена величезна кількість глиняних табличок (тогочасних книжок) самого різного спрямування, тут були і кодекси законів, і епічні поеми, і різні документи тих часів, які несуть неймовірну історичну цінність для вчених дослідників найдавнішої історії. Про більш рані бібліотеки історія нічого не знає.

У стародавньому Римі багаті патриції, вчені, адвокати громадили в своїх приватних збірнях тисячі рукописів. Найбагатша була бібліотека Цицерона, відомого римського сенатора, філософа, оратора, політика. Але саму гучну славу в античному світі мала Олександрівська бібліотека в Єгипті, заснована Птоломеєм Сотером в 3 столітті перед Христом у місті Олександрія. Обіймала вона понад 700 000 рукописів, глиняних табличок, папірусів з усіх віків, і з усіх ділянок тодішнього знання. Були там першорядні і цінні зразки літератури й філософії греків, римлян, єгиптян, вавилонців, та навіть індусів. Але нажаль Олександрійську бібліотеку, яка була справжнім бастіоном знань античного світу, спіткала дуже сумна доля. У 391 році її спалив натовп фанатичних християн, що вже тоді відзначились своєю жорстокістю та невіглаством, у Олександрійській бібліотеці ці християни-фанатики бачили передовсім розсадник язичництва. Сама настоятелька бібліотеки на той час – пані Гіпатія прийняла мученицьку смерть та стала однією з перших жертв християнського фанатизму, який буйним цвітом розцвів вже в часи середньовіччя (там інквізиція, хрестові походи). А поки з розвалом бібліотеки античний світ стрімку гинув, а з ним гинула його багата культура, просвітництво, і зокрема бібліотеки, наступав темний вік людської історії…

Олександрійська бібліотека

Олександрійська бібліотека, стилізована гравюра.

Ще трошки повертаючись до Олександіївської бібліотеки, яка мала просто фантастичні на той час кількість рукописів, табличок, папірусів, що навіть християнам не вдалось її спалити повністю, але те, що не встигли зробити християни, довершили мусульмани, які теж відзначились не аби якою фанатичністю. У 5-му столітті Олександрія була завойована арабами. Фанатичний арабський халіф Омар, який в 638 р. віддав наказ повністю спалити бібліотеку, свій варварський вчинок виправдовував такими словами: „Якщо книги містять погляди несуперечні з Кораном то вони непотрібні, бо все це вже є в Корані — тому треба їх спалити. Якщо натомість містять речі суперечні з Кораном, то вони небезпечні — тому тим більше треба їх спалити”. Отака проста залізобетонна логіка – спалити всі книжки крім Корану.

В західній Європі бібліотеки повстали щойно в другій половині восьмого століття. У Франції знаходилася найславніша бібліотека середньовіччя в абатстві Сент-Жермен, недалеко Парижа. В Німеччині були відомі бібліотеки в місті Фульда, Райхенав і Шпонгайм. В окупованій Іспанії араби мали в XII столітті аж 70 бібліотек, з яких бібліотека в Кордові мала 250 000 томів. (Як бачимо, араби теж були дуже різні, були затяті фанатики, на кшталт, вище згаданого халіфа Омара, а були й навпаки люди, які свої життя поклали задля розвитку культури, просвітництва). В Польщі була славно відома бібліотека Залуських у Варшаві.

По винаходу друку в XV столітті, число книжок почало зростати дуже швидко. Рукописи, писані на пергаменті, були доступні тільки для багатих та привілейованих людей. Завдяки винаходові Гутенберга, книжка стала доступна для кожного. Число читачів відразу збільшилось. Почали повставати нові, великі бібліотеки і публічні читальні, з тисячами і мільйонами томів. Наприклад, перша публічна бібліотека на Американському континенті була створена видатним чоловіком – Бенджаміном Франкліном (так, тим самим, який зображений на стодоларовій банкноті).

Сьогодні найбільші бібліотеки світу находяться в таких містах: Санкт-Петербург — 4 061 042 книжок; Париж — 4 050 010 ; Лондон — 3 000 010; Нью-Йорк —2 410 379; Варшава—2 326 224; Берлін — 1 500 000; Москва — 1 000 000, Відень — 1 000 000. Як бачите, з наведеної статистики найбільшу кількість книжок має бібліотека у Санкт-Петербурзі, дуже відома у бібліофільських колах під назвою «Ленінка». Ця колишня бібліотека імені Леніна, а яка зараз має назву РГБ (Российская государственная библиотека) була справді найбільшою бібліотекою у цілому Радянському союзі, де й понині зібрана проста фантастична кількість давніх рукописів, книжок, свитків, стародруків з усіх куточків колишнього СРСР і зокрема з України. (До слова, старовинні книги збиралися, а точніше просто відбиралися спеціальними командами НКВС, але це вже інша історія)…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *