Коли людина заселила північну Євразію

первісні люди

Палеоліт, або давній кам’яний вік, – перший і найтриваліший період в історії людського суспільства. Вченим, що займаються проблемами цього періоду, мабуть, частіше за інших доводиться відповідати на питання, коли і де вимовляти слова «перший» і «вперше» – перше житло, перша сокира, перша прикраса, перший малюнок і перша Венера. І, нарешті, головне: їх завдання відтворити на основі небагатьох збережених до нас предметів і споруд життя людей, подолати бар’єр часу. Коли і де вперше з’явилася людина на території нашої країни? Який був вигляд її культури? У якому зв’язку перебувала вона з іншими осередками палеолітичної культури, розташованими в країнах Європи, Сходу та Північної Америки?

Ще зовсім недавно здавалося, що питання про кордони розселення первісної людини абсолютно ясні. Людина з’явилася на півночі Європи після закінчення льодовикового періоду, менше двадцяти тисяч років тому. Відомий антрополог Г. Ф. Дебец, який довгий час займався цією проблемою, писав: «Людина безперервно живе на півночі Сибірської рівнини і в східній Прибалтиці тільки починаючи з мезоліту. Можна вважати цей висновок абсолютно твердо встановленим».

Підставою для такої заяви служили дані двоякого роду; археологічні та геологічні, які стверджували, що північ Східної Європи перебувала під товщею льоду і тому північніше гирла річки Чусової люди навряд чи проникали. Незадовго перед другою світовою війною погляди археологів на межі розселення людства були сформульовані археологом В. І. Равдонікасом: «Протягом верхнього палеоліту північна частина території Європи перебувала під потужним льодовиковим покривом і була недоступна для людини. Найбільш північні мадленські пам’ятники відомі поблизу Пермі (відкриті в 1938 р.), на Оці (Карачарово), на Десні (Тімоновка, Супонева та ін.), в Північній Німеччині (Тіда, Баумансхеле та ін., Ганновер, Гамбург), по нижньому перебігу Рейну (Мартінсхеле та ін.) Якщо з’єднати ці місцезнаходження лінією, то вона пройде дещо південніше кордону вюрмського заледеніння. Територію, що знаходиться на північ від цієї лінії, людина стала освоювати по мірі відступу останнього льодовика – в пізньо і післяльодовиковий час».

В останні роки археологи внесли досить істотні корективи у вирішення цієї проблеми для території Сибірської рівнини. Зовсім по-новому довелося глянути й на заселення крайнього північного Сходу Європи та Східної Сибіру.

У Середній Росії на північ від давно відомого Карачарова у м. Мурома було досліджено кілька нових пізньопалеолітичних стоянок. Найбільш великою з них є стоянка Сунгірь у Володимирі. Люди жили тут в умовах суворого клімату, полювали на мамонтів, північних оленів, песців та інших тварин. Тут знайдено чудове поховання кроманьйонця, покладеного в могилу в багато розшитому намистом хутряному одязі. Цьому похованню близько 30-25 тисяч років.

полювання на мамонта

Вражають відкриття палеолітичних стоянок на Північно-Сході, в Передураллі, в басейнах Ками і Печори. Втім, можливість цих відкриттів передбачали раніше: адже льоди вюрмського обледеніння сюди не поширювалися, залишаючи вільним весь Північний Схід. На цій території раніше знаходили кістки мамонтів та інших тварин того ж часу.

У 1960 році була відкрита і досліджена верхня палеолітична стоянка в Ведмежій печері на Середній Печорі, а в 1961 році ще північніше – верхня палеолітична стоянка під відкритим небом у села Бизов, всього в 1,5 південніше Полярного кола. Шість років по тому послідували ще більш дивовижні знахідки: на Печорі знайшли пам’ятники середнього палеолітичного часу мустьерського типу. Один з них – Крута Гора поблизу Бизов – перебував на два кілометри північніше Бизовскої верхньої палеолітичної стоянки. Для подальших досліджень палеоліту на крайньому північному Сході Європи цей двошаровий археологічний пам’ятник на Крутій Горі має ключове значення, бо він розташовується вище 65 північної широти – інакше кажучи, тепер це найпівнічніший палеолітичний пам’ятник Європи, крайня точка розселення людства в Європі.

Якщо поглянути на карту, то неважко переконатися, що середньопалеолітичні пам’ятники Печори як би укладають ланцюг поселень кам’яного віку починаючи від Волгограда (через Волгокамье в Передуралля і далі на північ). На північ від давно відомого Печерного Лога на річці Чусовій в останні роки зроблені нові знахідки архаїчних з техніки палеолітичних кременів на Камі, у села Слудкі, в гирлі Обви і у Гремячево, недалеко від гирла Вішери. Наведений перелік мустьерських місцезнаходжень позначає шлях, по якому найдавніші люди, мабуть, ще неандертальці, поступово розселялися все далі на Крайню Північ і, без сумніву, досягали берегів Льодовитого океану. Цілком ймовірно, це розселення відбулося не менше 40 тисяч років тому.

Цікаво, що на північному заході ми маємо зовсім іншу картину: тут північніше мустьерского місцезнаходження у Хотилева, Брянської області, на річці Десні середньо палеолітичні пам’ятники відсутні. Це й зрозуміло, адже просуванню палеолітичної людини на північ у цьому районі заважали Вюрмські материкові льоди.

Ми вправі очікувати відкриття стоянок палеолітичної людини далеко на півночі Сибіру тому, що Сибіру, як і Приураллю, притаманний континентальний клімат, і материкові заледеніння не мали там широкого розвитку. Поки ж самими північними сибірськими стоянками льодовикового періоду вважаються стоянки на річці Ангарі, Дюктайска печера на Алданові і Ушковська стоянка на Камчатці. Всі вони відносяться до епохи пізнього палеоліту і становлять істотний інтерес для вирішення проблеми, первісного заселення Америки.

Багатьом відома гіпотеза про те, що людина прийшла в Новий Світ з Азії, найімовірніше, через вузький перешийок Берингової протоки. До речі, новітні археологічні відкриття в Північній Америці встановили присутність там стоянок людей епохи палеоліту. Але, щоб перейти через Берингову з Азії до Америки, людина повинна була в епоху палеоліту розселитися в Північно-Східній Азії за Полярним колом. Коли? Можна припускати, що це сталося в рисс-вюрмський між льодовий час. Ця думка ще потребує доказів. Залишається ще не цілком ясним, звідки йшло розселення, які найдавніші вихідні центри, з яких відбувалося заселення Північної Євразії людиною.

Автор: О. Бадер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *