Жарт Леонардо да Вінчі – перша пластична операція в історії
Леонардо стояв у стрілчастого вікна, дивився вниз, де на широких сходах собору Св. Петра повзали фігурки паломників. Вранці біля одного з цих жебраків він купив метрову ящірку, привезену з аравійських пісків. Тепер ящірка кректала і ворочалася у вузькому ящику з-під фарб.
А художник не міг звільнитися від неясного хвилювання, яке викликав її колишній власник. У нього був обрубаний ніс і глибокі шрами на щоках, сандалі з хрестоподібним прорізом видавали недавнього солдата папського війська. Але хіба мало таких же, знівечених в битвах солдатів папського війська валялося тепер на римських мостових, молячись куполам собору і випрошуючи милостиню?..
Леонардо подивився на свої руки. Колись і вони тримали меч, а тепер зморщилися, тремтять від слабкості. Він зітхнув. Ніщо не вічне на цій землі… Не посміється час і над тими страшними жертвами, які приносять люди в ім’я віри?..
Тонкий слух його вловив кроки за дверима. Леонардо взяв полотно з незакінченим малюнком і закрив їм ящик. Двері відчинилися без стуку. Високий, худий чернець, в білій одежі, з чорними чотками на довгих пальцях, мовчки кивнув головою, обвів поглядом майстерню, розкидані по підлозі пензлі, банки з фарбами і підійшов до полотна. Леонардо усміхнувся, помітивши, як затряслася сива борода радника отця папи Бенедикта: на полотні була зображена гола жінка. Чернець підвівся, бурмочучи крізь зуби, не то молитву, не то погрози,— він розтоптав би це, не накажи папа берегти малюнки,— штовхнув ногою лавочку, що попалася на шляху і зник за дверима. Леонардо чекав, поки важкі кроки затихли внизу. Ці візити псували йому настрій. Але що він міг зробити — під кінець життя хотілося мати якийсь кут і спокійно писати.
Відсунувши полотно, Леонардо схилився над ящиком, підняв кришку. Звідти висунулася велика голова ящірки, з загрозливо розкритою пащею. Художник провів долонею по холодній жорсткій шкірі, покритій липкими бородавками. «Дивно влаштований світ, — думав він. — Все нешкідливе намагається напустити на себе страшний вигляд, і, навпаки, те, чого варто побоюватися, виряджається під чесноти. Простакам важко жити на світі»…
Ця велика ящірка нагадувала біблійного змія, якого простромив списом архангел. Тільки у змія були ще крила і борода. І те, що слідом прийшло йому в голову, змусило завмерти з піднятою рукою. Він боявся втратити цю раптову думку, яка розсунула звичні рамки буття, намацувала щось у тумані невідомого. Те ж саме він відчував, коли писав «Таємну вечерю», прокладав канал до річки Арно, накидав креслення літального апарату…
Ця думка, мабуть, зріла давно. У молодості, вивчаючи будову м’язів, Леонардо порізав чимало трупів при облозі Мілана. Він лікував рани солдатів і дивувався здатності живих тканин швидко зростатися. Але остаточно склався задум лише зараз…
Витягнувши ящірку з ящика, художник прив’язав її до дошки, на якій розтирав фарби, розірвав на довгі смужки кілька полотен, замкнув двері. Коли він взяв у руки ніж, то немов знову знайшов колишню силу і спритність…
Через годину ящірка нагадувала єгипетську мумію. Хвіст її був туго прибинтований до спини. Вона лежала нерухомо, і тільки з-під шкірястих віків на плоскі щоки викочувались сльозинки.
«Якщо люди навчаться змінювати вид тварин,— міркував художник,— вони стануть поряд з Богом, що сотворив їх. І треба постаратися, щоб першим це побачив отець Бенедикт…» Отець Бенедикт акуратно відвідував художника в його келії і щоразу заставав Леонардо за мольбертом. Але коли за ченцем зачинялися двері, Леонардо відкидав кисті, висував на середину кімнати ящик. Бинти з ящірки він незабаром зняв і з хвоста, що приріс до її спини, викроїв шматок шкіри, що нагадував по виду крило. А коли ця рана затягнулася, вдруге проробив операцію — і у ящірки з’явилося друге «крило».
Залишалося найважче — приростити ящірці бороду. Ночами художник перевертався на своїй жорсткій постелі, обмірковуючи, як роздобути і провести у Ватиканський палац козла. За цей час він схуд, змарнів. М’ясо, яке приносили йому, з’їдала ящірка, він харчувався тільки фініками і вином. І йому не терпілося побачити, що ж вийде з усієї затії.
Одного разу відрізавши шматок власної бороди, він прив’язав його до морди ящірки. А коли випустив її з ящика, то навіть сам здригнувся — до того огидний був вид крилатого, покритого бородавками змія з сивою бородою. Художник скоріше знову загнав чудовисько в ящик і зачинив кришку…
…В цей день у Бенедикта зранку боліла поясниця. Чернець хотів раніше закінчити справи і лягти в ліжко. Підійшовши до сходів, що ведуть у майстерню художника, він почув нагорі підозрілий стукіт. Останнім часом колишній єретик вів себе дуже дивно: перестав перечити і, здавалося, весь був поглинений однією таємною думкою. Монах покликав двох послушників і разом з ними почав обережно підніматися по крутих сходинках. Відчинивши двері, вони побачили низький ящик, що стоїть посередині кімнати, і розгублене обличчя художника. У цього сивобородого старця з світовою славою був вид учня, який зробив збитки. Бенедикт першим кинувся до ящика. Тремтячими від нетерпіння руками він підняв кришку. І в ту ж хвилину йому здалося, що земля розверзлася — з чорної прірви на нього кинувся виплодок пекла…
Втрачаючи свідомість від жаху, чернець відскочив до сходів і покотився вниз. Слідом за ним кинулися послушники…
Художник зітхнувши, глянув на незакінчену картину. До чого ж важко йому здійснити таку просту мрію — мати свій куток і спокійно писати.
Коли папа викликав Леонардо до себе, солдати, які охороняли палац, залізними кліщами зловили повзаюче чудовисько, витягли його у двір, щоб спалити живцем. Оточений монахами, постав художник перед троном намісника Бога.
— Що це було? — строго запитав папа.
Леонардо да Вінчі знизав плечима.
— Просто жарт!..
Йшов 1519 рік. Це була перша пластична операція в історії.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.