Віщий Олег – князь чи воєвода? Частина друга.

Облога Константинополя

І все ж вершина епічної слави Олега, яка створила йому неповторний ореол в руській історії, була їм досягнута не на Русі, а за її межами. В 907 році, як датує цю подію «Повість …», Олег, за традицією «взявши воєв багато » – від усіх відомих на Русі племен, в тому числі і від уличів і тиверців, – вирішив повторити похід на Царгород, настільки невдало виконаний Аскольдом і Діром. Насправді, союзниками його були тільки словени, як можна бачити з подальшого викладу, хоча текст договору Олега з греками їх навіть не згадує.

Кривавий розбій, грабунки, вбивства, спалення маєтків і церков, знищення всього рухомого і нерухомого майна греків з безцільною варварською жорстокістю відзначають шлях Олега до Константинополя. Набіги русів на Візантію завжди супроводжувалися такими ж нестримними і безглуздими звірствами, як і набіги норманів-вікінгів на узбережжя північної і західної Європи, що значною мірою і послужило аргументом на користь ототожнення Русі зі скандинавами. Втім, у ті часи важко було когось здивувати жорстокістю, і в пам’яті літописця залишилися не вони, і навіть не військова вдача руського князя, а вперше пролуналі з боку греків прохання про мир і пощаду, викликані видом Олегових кораблів, поставлених на колеса, які, як розповідає «Повість …», при розпущених вітрилах і попутному вітрі рушили з моря до міських стін.

Облога Константинополя

Дарма думати слідом за численними стародавніми і сучасними читачами цього оповідання, що саме так Олег вирішив почати штурм Константинополя. Все було набагато простіше і – страшніше для жителів цього міста. Константинополь був розташований по обидві сторони затоки Золотий Ріг, яка перерізала місто і йшла далі, за його стіни. З боку Босфору і з напільного боку стіни міста були досить високі і міцні, щоб витримати будь-яку облогу, але з боку внутрішньої гавані місто було дуже слабо захищене. Шлях у Золотий Ріг з боку Босфору перепиняли масивні ланцюги, закріплені в баштах по обох його берегах. У мирний час вони лежали на дні затоки, у хвилину небезпеки їх піднімали.

Не маючи сил подолати ці ланцюги, Олег вирішив зайти з внутрішньої сторони Золотого Рогу, щоб потрапити в місто. Для цього кораблі треба було перетягнути через перешийок, для чого Олег і поставив свої кораблі на колеса.

Воістину дивні факти, що не знаходять собі пояснення, ми зустрічаємо нижче. У першу чергу до них слід віднести вкладене у вуста переляканих греків порівняння Олега зі святим Димитрієм (Солунським?), «Посланим на нас від Бога». Що спільного можна було побачити у цих двох, в однаковій мірі легендарних персонажів? Той факт, що Олег відмовився від запропонованого йому греками отруєного вина, не знаходить собі ніяких аналогій в житії святого Димитрія …

Ще більш дивний вчинок Олега, здійснений ним після укладення миру з греками, коли ватажок руського війська «повісив свій щит у брамі Царгорода, показуючи перемогу». Тут теж марно шукати які-небудь аналоги у військових звичаях того часу.

Варто нагадати, що знаки, зображення і предмети, вивішувані на баштах і на воротах, повинні були виконувати роль талісмана, оберега, захисту від ворога і зловмисника, тобто в прямому сенсі слова бути «щитом» місту і його жителям. З такою саме метою і значенням на міських воротах і над ними містилися ікони, хрести і герби. Сам вираз «підняти щит» (а для цієї епохи на півночі Європи – білий щит) для ватажка однієї з воюючих сторін у норманів означало заклик до перемир’я і початку переговорів.

Олег прибиває щит

Чи не слід думати, що в тексті порушена послідовність подій і спочатку був піднятий щит для ведення переговорів, а вже потім почалися самі переговори про мир між Олегом та греками? І все ж, якщо згадати про дивне уподібнення Олега святому Димитрію (може бути, на щиті Олега було схоже з ним зображення?) Виникає думка: чи не відбулась тут якась плутанина, подвоєння подій, коли Олег, який напав на столицю Візантії, потім зробився її захисником?

На жаль, перевірити це припущення важко. Як давно вже з’ясувалося, жодне з грецьких джерел того часу – а їх збереглося не так вже й мало! – взагалі не містить згадки про напад Русі на Константинополь ні в 907 році, ні в близький до цього час. Більшість дослідників схильна вважати розповідь про цей похід міфом, а точніше – художнім вимислом давнього автора, який писав не хроніку, а «історичну белетристику», в основу якої було покладено все той же похід Аскольда і Діра, відзначений «дивом ризи Богородиці», але зі щасливим кінцем. І тут ім’я Олега повинно було замінити імена київських князів-невдах.

Може бути, Олег їх і вбив у Києві тому, що вирішив не тільки відібрати це місто, а й привласнити посмертну їх славу? А як бути з текстом договору, який посланці Олега уклали з греками в 907 році? Як бути з точним зазначенням на царюючих тоді Льва й Олександра? Як бути з іменами посланців? Можливо, праві ті історики, які, щоб врятувати становище, нагадують про можливість використання автором «Повісті минулих літ» якогось «джерела, що не дійшло до нас», слідів якого немає у візантійців?

Мені видається, що подібна аргументація не має нічого спільного з наукою, яка повинна виходити не з того, що «щось могло бути», а з того, чим ми володіємо і що повинні піддавати самому упередженому науковому розгляду. У відношенні тексту «договору 907 року» це давно вже зроблено моїми попередниками, помітившими, що даний текст не має преамбули з ім’ям Олега та імператорів, імена цих же послів повторюються в договорі Олега від 2 вересня 6420 (911) року, в який добре вписується і сам цей текст як відсутньої статті.

Існує й інша точка зору, згідно з якою «договір 907 року» був укладений як попередній, що передував договору 911 року, а тому статті першого і не повторюються у другому. Найбільш розгорнуте обґрунтування такого погляду можна знайти у фундаментальній роботі А. Н. Сахарова, присвяченій дипломатичній практиці «древньої Русі». Тут не місце розбирати аргументи обох сторін. Досить сказати, що перша точка зору спирається на скрупульозний лінгвістичний і концептуальний аналіз текстів, тоді як друга виходить з можливості подій в інтерпретації «Повісті минулих літ».

Автор: Андрій Нікітін.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще знаменитый поступок князя Олега, когда он при осаде Константинополя придумал поставить свои корабли на колеса, чем вызвал ужас греков и добился безоговорочной их капитуляции, до сих пор вызывает споры у историков. Был ли он на самом деле или же корабли на колесах лишь придумка некого летописца с богатой фантазией. Было это или нет на самом деле уже не столь уж важно, ведь идея та все равно гениальная, и к слову, подумалось, а что если также попробовать поставить на колеса, например, современную надувную лодку? И такая надувная лодка (вроде этой) будет и ездить, и плавать, все вместе, идея неплохая вы как думаете?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers