Від чого помер Моцарт. Закінчення.

Моцарт

Він помер близько години ночі. Це було 5 грудня 1791 року.
… Шостого грудня тіло покійного поклали в поганеньку труну, нашвидкуруч збиту з нефарбованих соснових дощок, і відвезли до собору святого Стефана, де відбулося коротке відспівування. Погода була погана. Йшов дощ навпіл зі снігом. У міру наближення до кладовища погода ставала все гірше … Коли похоронні дроги наблизилися до кладовища, біля труни, крім носильників, залишався лише Сальєрі, який дійшов до воріт і довго дивився вслід труні.

Окремої могили для Моцарта не приготували … Тіло Моцарта опустили в загальну яму з бездомними волоцюгами і злочинцями. Ніхто не був присутній при цьому …

Вищевикладене – цитати з книжки про Моцарта, випущеної в 1967 році в Москві масовим тиражем музичним видавництвом. Втім, і в багатьох інших біографіях Моцарта можна прочитати те ж саме. Розповідь про скорботні проводи геніального композитора здається фантастичною казкою. Багато що в цьому оповіданні – вигадка.

Страшна негода – чистісінька вигадка. Вона спливла в анонімних мемуарах, надрукованих у віденській газеті «Моргенпост» («Ранкова пошта») до 100-річчя з дня народження композитора, і відтоді повторювалася сто років. За офіційними метеорологічними даними, шосте грудня 1791 року у Відні стояла м’яка, спокійна і досить тепла для зими погода.

Те, що Моцарт був похований разом зі злодіями і злочинцями, – також вигадка. Імена сусідів Моцарта по міському кварталу, похованих з ним у спільній могилі (але не в ямі), відомі по цвинтарним книгам – немає серед перерахованих там ні бездомних бродяг, ні злочинців, ні (по ще одній версії) самогубців. З белетристики, а не з історії запозичений анекдот про Антоніо Сальєрі, який нібито довго вдивлявся вслід труні. (Хто повідав про це, якщо італійський маестро залишився один?)

Чи стояв хто-небудь біля могили Вольфганга Амадея Моцарта в ту сумну хвилину, коли його тіло віддавалося землі? Перші біографи не називають жодного імені. Вдова Моцарта у своїх поясненнях з приводу втраченої могили чоловіка нікого не згадала в цьому зв’язку. Нічого не сказала з цього приводу і її сестра, яка залишила докладні спогади про останні дні життя Вольфганга. Значить, це правда, що ніхто з рідних і знайомих не кинув мертвому художнику в могилу жменю землі. Мабуть, правда.

Ось історична довідка, що приводиться в книзі К. Бера: «Ще не були забуті часи чуми, ще лютували такі епідемії, як віспа, які щорічно брали високу данину, не шкодуючи і царський будинок. Тому немає нічого дивного в тому, що лейб-медик Марії-Терезії … видав припис, що регламентує до найдрібніших подробиць санітарно-поліцейські правила, що стосуються смерті і поховання. При царюванні Йосипа II (1781 рік) послідувала подальша сувора розробка цих вимог». Всі старі кладовища в австрійських містах були закриті. Замість них виникли нові, в місцях, досить віддалених від поселень. Так в 1787 році на значній відстані від столиці було засновано цвинтар св. Марка – там і похований Моцарт.

Декретами Леопольда II від 17 липня і 28 жовтня 1790 року встановлювалося, що похоронні колісниці повинні відправлятися на кладовищі не раніше 9 годині вечора влітку і не раніше 6 години вечора взимку. Ці постанови показують, що в ті роки у Відні й не було ніяких похоронних процесій. «Усі пізніші висловлювання, ніби процесія, яка супроводжувала тіло Моцарта, з якихось причин розвіялася у Штубенторе, – легенда. Після завершального весь церковний обряд відспівування розставання між мешканцями і мертвим було остаточним. Саме поховання брала на себе держава, і всяка публічність виключалася».

Друзі та близькі попрощалися з Моцартом 6 грудня після панахиди. І, очевидно, тільки 7 грудня без свідків його поховали. Весь розпорядок похорону того часу робив практично неможливим проходження процесії з церкви на кладовищі. Публіці, що зібралася вранці або вдень, довелося б дуже довго чекати виносу тіла з церкви. Винос не міг відбутися раніше настання темряви.

Санітарно-поліцейські правила того часу наказували: «Жодна мертва людина не може бути похована до закінчення двічі 24 годин …»

Цей термін минув у годину ночі 7 грудня. Лише з настанням ранкової зорі труну Моцарта разом з іншими трунами, що чекали поховання, ймовірно, опустили в загальну могилу. Поховання в загальних могилах в ту пору не було чимось винятковим. Навпаки, якраз індивідуальні могили являли собою виключення. Цей порядок, декретований Йосипом II, зберігався при Леопольді II і ще за його наступника Франца II. За декретом 1807 року окремі могили дозволялися «лише в абсолютно особливих випадках для осіб вищих рангів і заслуг».

Поховання Моцарта в загальній могилі представляється фактом кричущим не тому, що воно було незвичайним, а якраз навпаки, тому, що воно було занадто звичайним. Кайзерівському Відню заслуги видатного сина Австрії здавалися «недостатньо» значними, щоб подбати про урочисті проводи і про виділення ділянки в якихось три аршини. Точне місцезнаходження останків генія залишилося невідомим. Не можна не погодитися з латиською поетесою Мірдзою Кемпі: Могили Моцарта не знають люди. Поки земля жива, живим він буде!

Автор: Б. Штейнпресс.

P. S. Старовинні літописи розповідають: А взагалі шкода, що тогочасна медицина так і не змогла врятувати геніального Моцарта, який помер насправді то дуже молодим. Якби він жив в наш час то міг завдяки досягненням сучасної медицини прожити значно довше. Хоча наша сучасна медицина і далі продовжує свій розвиток, (скажімо, набирає обертів такий напрямок як Canadian Pharcharmy Online Shipping to USA) та з часом можливо середня тривалість нашого життя теж зросте.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers