Великий доктор Авіценна

Авіценна

Близько 1150 року в Західній Європі стали відомі наукові та філософські праці видатного мислителя Сходу – Авіценни. Так відбулося знайомство Європи з філософією Сходу, вплив якої ми відчуваємо ще й сьогодні. Авіценна залишив світові значну спадщину, яка складається з 335 наукових і філософських праць, які відіграли значну роль у розвитку теорії пізнання.

Його праці з медицини залишалися до початку XVIII століття основними підручниками у всіх університетах Європи. Праці Авіценни з математики, фізики, хімії, астрономії, ботаніки, його трактати про управління армією, податкове обкладення, про любов, листування з сучасними йому вченими, праці з філософії, права, лінгвістики, його поетична творчість, навіть його коментар до творів з магії – все це говорить про нього як про одного з найдивовижніших вчених світової цивілізації.

У 370 році хіджри (980 рік нашої ери) в селищі Афшана поблизу Бухари народився Абу Алі аль Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна, який увійшов в історію під ім’ям Авіценни. Ще в юнацькі роки він відрізнявся рідкісною для свого часу ерудицією. Авіценна писав свої праці в основному на арабській мові, яка, як латина на християнському Заході, була мовою науки і релігії. На своїй рідній мові парсі Авіценна написав тільки кілька віршів, трактат про пульс, енциклопедичний звід «Данішнама» («Книга знання») і, можливо, ще кілька робіт. Він залишив також біографічні записки про себе, доповнені його учнем аль-Джузджані.

Як всякий правовірний мусульманин, Авіценна насамперед вивчив Коран, а потім вже арабську літературу, грецьку філософію, право, теологію, медицину, геометрію, фізику і математику. Роботи Піфагора, Евкліда, Птоломея стали його основними підручниками. У 16 років він вже знав більше своїх вчителів. Авіценна відкрив свою школу, де під його керівництвом працювали багато лікарів.

У 18 років, користуючись широкою популярністю енциклопедиста-ерудита і блискучого медика, Авіценна зцілив тяжкохворого правителя Бухари, який в подяку за це дозволив йому працювати у своїй великій бібліотеці. Правитель прислухався до порад Авіценни не тільки з державних питань, а й з багатьох інших, проте не відволікав його від наукових занять.

На 21 рік від народження Авіценна пише свій перший філософський твір – «аль-Маджму» («Зібрання»). Залучений в політичне життя, він – у зв’язку зі зміною влади – покидає Бухару і намагається знайти притулок при дворах правителів ряду областей Прикаспію і Північно-Східного Ірану. У Горганах, на півночі Ірану, меценат на ім’я Абу-Мухаммед аш-Ширазі щедро обдарував його і замовив йому кілька робіт. Там же Авіценна приступає до складання «Канун фіт-тибб» («Канон лікарської науки») і починає жваве листування з вченими з різних природничих і філософських проблем.

Деякий час Авіценна жив у Реї (поблизу Тегерана), руїни якої збереглися до наших днів, де він зцілив принца Маджд ад-Даула. Потім він відправляється в Хамадан, правитель якого, вилікуваний Авіценною, призначає його візиром. Днем Авіценна займається державними справами, а вночі присвячує себе своїм науковим заняттям. Саме в цей час були написані такі твори, як «Кітаб аш-Шифа» («Книга зцілення») і згадуваний «Канон лікарської науки» – основні праці по медицині, якими протягом декількох століть користувалися всі лікарі Заходу і Сходу.

Після смерті правителя Хамадана вороги заточили Авіцену у фортецю Фардаджан, де він дописує розділи з логіки, математики, фізики та метафізики «Книги зцілення», а також закінчує кілька філософських і медичних праць. Свою вимушену відставку Авіценна використовував для того, щоб повністю віддатися науці.

Але скоро він був звільнений. Повернувшись в Хамадан, Авіценна не відчуває себе в безпеці і разом зі своїм вірним учнем аль-Джузджані готує втечу в Ісфахан. У Ісфахані він закінчує «Книгу зцілення» і короткий виклад цього фундаментального зводу, відомий під назвою «Кітаб ан-Наджат» («Книга порятунку»).

Дотепер філософська думка Авіценни розвивалася в рамках вчення Аристотеля, про що свідчать «Книга зцілення» і «Книга порятунку». Але в останні роки життя Авіценни, які він провів в Ісфахані, в його поглядах відбулася значна еволюція, що відбилася в працях тих років, зокрема в «Кітаб аль-Ішарат-ва-т-танбіхат» («Книга вказівок і настанов») – останній з його праць, що повністю дійшли до нас.

«Книга вказівок» відзначена впливом на Авіцену іранської наукової думки і свідчить про рішуче переважання раціоналізму над містицизмом в його філософській системі. Це стало філософським одкровенням минулого тисячоліття. За п’ятсот років до Гарвея, Бекона і Відродження Авіценна створив систему мислення, яку, строго кажучи, не можна назвати ні грецькою, ні іранською, – систему, яка виражала його власні наукові погляди.

Універсальний мислитель і раціоналіст, Авіценна поєднав у своїх працях основи грецької і східної, в тому числі і іранської, філософії. Ці праці були написані на чудовій арабській мові і володіли високими літературними достоїнствами. Великий філософ і вчений, Авіценна помер на 57-му році життя в Ісфахані, «місті троянд», звільнивши своїх рабів і роздавши своє майно біднякам.

Автор: Коміль Абуссуан.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>