У пошуках Бояна

Боян

В історії кожного народу існують загадки, що дражнять уяву дослідників. Нерідко їх витоки відкриваються в інших століттях і країнах. Можливо, така й загадка Бояна – найдавнішого руського поета, чиє ім’я донесло до нас «Слово о полку Ігоревім». Що являв собою цей чоловік, до творчої спадщини якого з таким пієтетом ставився автор «Слова …»? Поет XII століття не раз згадує ім’я свого попередника, зображає його натхненну манеру виконання, цитує його слова, нагадує про сюжети його поем. Завдяки цьому ми знаємо, що Боян оспівував «старого Ярослава» (найімовірніше – київського князя Ярослава Мудрого), єдиноборство його брата Мстислава з касожським князем Редедею і «прекрасного Романа Святославича», онука Ярослава Мудрого, який загинув у 1079 році від рук половців…

Свого часу мені вдалося показати, що автор «Слова …» не просто згадував Бояна, а й широко використовував його поетичну спадщину в першій частині поеми. У більш-менш переробленому вигляді він доніс до нас залишки строф найдавнішого відомого нам по імені руського поета, час життя якого більшість дослідників датують другою половиною XI століття.

Якщо раніше було поширене уявлення про Бояна як про співака-гусляра чернігівських князів, то тепер більшість дослідників схиляються до думки, що «пісні Бояна» були ним написані, тобто належать літературі, а не усній творчості. Тільки так твори Бояна могли вплинути на «Повість временних літ», в яку з його поеми потрапив сюжет про єдиноборство Мстислава Володимировича з касожським князем і – мабуть – відомості про боротьбу за верховенство між Мстиславом і Ярославом. І автор «Слова …», що жив століттям пізніше, тільки зі збірки творів Бояна міг запозичити необхідні йому уривки.

Інший його сучасник, спираючись вже на текст «Слова …», доповнював і «уточнював» окремими деталями прозаїчну повість про «похід» Ігоря Святославича, яка дійшла до нас у складі літопису за Іпатіївським списком. Трансформуючись під пером середньовічних поетів, уривки та ремінісценції поеми Бояна про синів Святослава Ярославича переходили з одного твору в інший – з «Слова …» в «Задонщину», звідти – в «Сказання про Мамаєве побоїще». Разом з ними туди потрапляли і більш ранні запозичення самого Бояна з якихось творів його попередників.

Можна з великою часткою вірогідності стверджувати, що Боян був далеко не першим поетом в давньоруській літературі. Її коріння сягає в другу половину IX століття, в епоху розквіту слов’янської писемності на території Першого Болгарського царства, чий культурний вплив виразно простежується на берегах Дніпра.

Мова не тільки про витоки слов’янської писемності, про місію Кирила і Мефодія, про хрещення Болгарської землі та християнську проповідь учнів слов’янських просвітителів. Відомі знахідки руських написів X століття, широке використання писемності вже на початку цього століття в дипломатичній практиці русів (договори Олега з греками) і болгарське посередництво у розвитку давньоруської перекладної літератури. Сам текст «Слова о полку Ігоревім» зберіг великий пласт історичних реалій та імен, що вказують на набагато більшу старовину, ніж час, у якому жив Боян. Постійні згадки Дунаю, Трояна, імен слов’янських божеств і багато чого іншого, що увійшло в поему ХІІ століття разом з віршами Бояна, переконують у засвоєнні автором цього матеріалу з творів його невідомих попередників – поетів X, а може бути, і IX століття.

У «слов’янстві» останніх немає підстав сумніватися. Ні Дажбог, ні Стрибог, ні Діва-Обида не могли бути знайдені цими поетами і Бояном в поезії візантійській або західноєвропейській. Точно так само марно шукати там «Великого Хорса» або Всеслава, під яким, як припустили ми одного разу з Г. Ю. Філітшовським, мався на увазі не полоцький князь другої половини XI століття, а міфічний герой (прабатько?) слов’ян («Всеслав») .

Мабуть, попередники Бояна були пов’язані з основним масивом слов’янства, з Дунаєм, з Першим Болгарським царством, в якому вони тільки й могли виступати в якості професійних літераторів – не рапсодів, народних співаків, а людей, які створювали свої твори на пергаменті, і при цьому настільки високо освічених і незалежних, що для них не існувало церковних заборон на «язичницьку» тематику і світський зміст.

Я зовсім не хочу стверджувати, що самі вони були язичники. Використання тим же Бояном образів слов’янської міфології не вступало в протиріччя з його широкою начитаністю в священних книгах та богослужбової літератури, цитати і перифрази з якої дослідники «Слова …» виявляють у великій кількості. Більше того, всупереч запевненням ряду вчених про «язичницький світогляд» Бояна і автора «Слова …» ми знаходимо у «Слові …» цитату, що стосується князя Всеслава і прямо пов’язана з ім’ям Бояна, яка свідчить про безумовно християнське світобачення – про те, що нікому не уникнути «Божого суду». Мова тут йде не про смерть (як деякі схильні тлумачити), а про єдиний для всієї «тваринної тварі» Страшний суд в кінці часу.

Природний інтерес до Бояна як до поета XI століття підігрівався, з одного боку, повною відсутністю згадок про нього в літописах та інших документах (при всій його неординарності), а з іншого – загостреною увагою до нього з боку болгарських істориків. Їх інтригувало ім’я поета – безумовно, не слов’янське, а тюркське, до того ж широко поширене в Болгарії і воно практично не зустрічається в інших слов’янських країнах. Втім, археологічні розкопки та історіографічні вишукування переконали нас, що ім’я «Боян» все ж було відомо в Стародавній Русі.

У Новгороді існувала «Боянова улка»; ім’я Бояна виявлено на одній із берестяних грамот XI століття в Старій Русі. Однак такі поодинокі знахідки в порівнянні з масовим існуванням імені Бояна в Болгарії тільки підкреслюють його чужорідність слов’янському світу. Тим більше що вони припадають на той час, коли на Русі були в ходу болгарські книги і жили нащадки болгарських емігрантів.

Але ось що цікаво. В історії Болгарії ім’я «Боян» відзначено в древній період виключно в середовищі болгарської знаті, більше того – в царській родині. Першим Бояном, зазначеним візантійськими істориками на берегах Дунаю в другій половині VI століття, був болгарський хан, який вимагав данини від імператора. Наприкінці VІІ століття це ім’я носив один із синів хана Кубрата, його спадкоємець. У 764 році болгарський князь Боян укладав мир з Константинополем, а в 833 році болгарський хан Омортаг стратив свого брата Бояна за прихильність християнству. Крім брата у Омортага був ще й син Боян, про якого згадує Охридський єпископ Феофілакт.

Найбільший інтерес у дослідників викликає той Боян, який був сином болгарського царя Симеона, онуком Михайла-Бориса I. Про нього збереглося цікаве свідчення кремонського єпископа Ліутпранда, який відвідав Константинополь у 949-950 роках. Християнське ім’я Бояна було Веніамін. Він отримав прекрасну освіту в Константинополі, відмовився на користь своїх братів від престолу і цілком присвятив себе наукам і мистецтвам: вивчав алхімію, був поетом, займався лікуванням і за бажанням – як писав Ліутпранд – «міг перетворюватися на вовка або в орла». Остання вказівка прямо зближує його з «нашим» Бояном, який, за свідченням автора «Слова …», подібно Орфею, чарував всіх своїм співом і грою, а рівним чином «нишпорив сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами».

Що випало в житті Бояну-Веніаміну, де він жив і коли помер – досі загадка для істориків. Тим часом весь комплекс відомостей про Бояна, поета другої половини XI століття, в «Слові о полку Ігоревім» змушує згадати саме цього болгарського Бояна. Звичайно, руського Бояна і болгарського розділяє понад століття, якщо вважати, що Боян «Слова …» помер в кінці 80-х років XI століття. Але, можливо, руський поет Боян – син все тієї ж болгарської династії, прямий нащадок Веніаміна?

Саме так спробував поставити питання болгарський дослідник Н. Балабанов у 1920 році. Торкаючись іншої історичної загадки – появи в 70-х роках XI століття в Києві знаменитих «Ізборників» Святослава 1073 і 1076 років, які є копіями з оригіналів, створених у Преславі або Плисці для особистої бібліотеки царя Симеона болгарського, – він припустив, що оригінали могли бути принесені на Русь воїнами Святослава, а може бути, і сином царя Симеона, Бояном-Веніаміном. Подібна гіпотеза не суперечила відомим фактам. Дійсно, син царя Симеона міг бути поведений в полон, а міг переселитися на береги Дніпра, рятуючись від окупації Болгарії візантійськими військами. Однак аргументація Балабанова ґрунтувалася на іншому. Він вважав, що «чарівник» Боян був язичником і тому перебрався в язичницьку Русь, ставши при Святославі придворним співаком…

Останнє, звичайно, дуже суперечливе. Адже заняття магією не заважало людині бути правовірним християнином. Але думка про еміграцію нащадків царя Симеона на Русь заслуговує пильної уваги. Майже в кожному європейському князівстві або королівстві в ті часи можна було зустріти молодших синів (або представників бічних династичних гілок) правителів сусідніх країн, вигнаних з вітчизни або таких, що пішли за власним рішенням.

Їх можна було зустріти і на Русі. Так, руські літописи повідомляють, що в 1165 році до галицького князя Ярослава втік з Візантії його свояк, майбутній візантійський імператор Андронік Комнін, якому руський князь «на втіху» дав кілька міст на весь час його перебування в добровільному вигнанні…

Далі буде.

Автор: Андрій Нікітін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers