Царююча доля актриси Феодори
Коли варвари розтоптали закостенілий в насолодах і гордині Рим, часом не відрізняючи справжніх цінностей від уявних, східна частина імперії вціліла і нареклась Візантією. І, напевно, перше ім’я, яке в цьому зв’язку згадає читач (навіть не дуже досвідчений у візантійській історії), це ім’я імператора Юстиніана. Але ж спочатку не було такого! Був племінник імператора Юстина Упранд, син болгарського селянина. Коли імператор, не маючи власних дітей, занедужав, він наблизив до себе племінника, облагородивши його ім’ям Юстиніана. Не відрізняючись особливою твердістю характеру, він, тим не менш, прославив себе. Імперія при ньому знайшла тверді обриси могутньої держави. Юстиніан правив імперією, а Юстініаном – цариця Феодора.
І вона теж спочатку була від престолу більш ніж далека! Батько Феодори був сторожем у цирку, чатував звірів. Хоча й невеликий достаток, але міг так-сяк утримувати дружину і трьох дітей, трьох сестер. Коли він покинув цей світ, старшій було тільки сім років; Феодора була середня за віком. Мати вдруге вийшла заміж в надії, що її новий чоловік отримає місце у клітин з живністю. Але, на жаль, доля розпорядилася інакше: сторожем був призначений інший, незважаючи на відчайдушні зусилля вдови.
Незабаром дівчата покинули незатишний батьківський дах в пошуках свого місця під сонцем. А сонце їм світило тільки на цирковій арені, з якою вони зріднилися. Красиві та граціозні, вони були своїми і на арені, і за лаштунками життя. Феодора не співала, не танцювала, не грала на флейті, але будучи природженою мімісткою, виступала в комічних ролях, отримуючи ляпаси по ходу дії під радість і сміх публіки.
Йшла чутка, що Феодора була незвичайна красуня, прекрасно складена, з пропорційними і делікатними формами. Колір обличчя – смаглявий, з бархатистою шкірою, очі чорні і пристрасні, рухи сповнені вишуканості і грації. Сучасники твердили, що її красу ні живописці, ні поети не могли зобразити. Так, жіночу чарівність описати майже неможливо – це все одно, що ловити мережею сонячні відблиски на воді. Завмирай і приноси себе в жертву тій дивній чарівності. Для того і створений чоловік – для війни і для жертви. А це ж одне і те ж…
Хронікери тих років доносять: Феодора – найкрасивіша і найрозпусніша у всьому великому місті Костянтина. Хто виміряв, хто зіставив, хто судив? Така чутка… І ми слідуємо за чуткою. Якби не була першою? Другою бути не можна – залишишся там назавжди. Тільки на увазі, тільки на авансцені, в шокуючо прекрасній позі, що всі обіцяє і нічого не дає. Чоловічий рід простить, бо йому нема чим брати роздмухуваний пристрастю жар – він занадто любить себе в задоволенні, а не саме задоволення…
Першим вихопив вуглинку з жаровні якийсь Сцевол, губернатор Африки. Не втримав – довго дув на обпалені пальці… Де ж ти був, могутній намісник, повелитель племен і народів? Чому не зміг повеліти своїй подрузі, яка народила для тебе сина, стати супутницею в низці орендованих у Бога днів? Як же ти дозволив їй впасти у гріх нікчемних злиднів, бо жінка по природі своїй не може бути причетна до цього гріха?
Скуштувавши від жебрацьких благ, Феодора різко змінила спосіб життя: стала жити своїми працями, проводячи дні за прядкою. Вона стала побожною: читання священних книг і молитва стали її дозвіллям. А виною преображення був віщий сон, що пророкував їй імперську велич.
Однак її маленький будиночок все ще залишався привабливим для сановних осіб. Навчена життям актриса чекала свого зоряного часу. І він настав: в неї закохався сенатор і спадкоємець престолу Юстиніан. Закохався настільки, що втратив голову, яка покотилася до витончених ніжок колишньої циркачки. Але йому треба було перескочити через бар’єри: через закон, що забороняє шлюби між сенаторами і актрисами; через стару імператрицю, яка не бажала чути про цей шлюб (хоча вона сама за своїм родоводом була рабинею). Все було проти. Тільки кохання до непересічної жінки-актриси – за.
Жага всесильна. Юстиніан не дав собі засохнути: після смерті старої імператриці від імені імператора Юстина скасував закон, що забороняє шлюби з актрисами. Мати ж його, не переживши одруження сина, померла від сорому і горя.
Після кончини дядька новий імператор звів свою дружину на трон поруч із собою. Піддані присягали одночасно Юстиніану і Феодорі. Відтепер їх імена сплелися в нерозривний, майже міфічний образ чоловіка-дружини «золотого віку» Візантії. Ось вам і дівчина, так би мовити, з народу: колись «оголена маха», тепер вона одягнена в цнотливість – зійшовши на престол, Феодора стала бездоганно вірною дружиною. У цьому відношенні жоден недруг не міг їй кинути слідом ком бруду,.
Але й акторська грань її особистості тепер знайшла державний статус. Будь-які дії – тінь душевно-моральних зусиль, але не всякий смертний здатний відкидати тінь: малий та осиротілий тіні не мають, у них завжди сонце в зеніті, над головою, і сам він, зливаючись зі своєю тінню, стає нею… Феодора ж, навчившись ховатися за маскою, легко розпізнавала істоту тієї чи іншої маски, яка видається за обличчя. Коли було потрібно – ставала побожною і смиренною, для жадібних і продажних робилася щедрою і навіть марнотратною, для бідних – милостивою, не шкодувала подаяння від своїх щедрот (та й скарбниця дозволяла все це). Внутрішньо вона залишалася актрисою, безпосередньою і вільною.
Вона трималася за владу, бо страшне падіння з тієї висоти, на яку вона вилізла, але практичним розумом досвідченої людини вона розуміла значущість державної системи для доль людського мурашника, що кишить біля підніжжя трону. Сучасники відзначали її тонкий, проникливий розум, освіченість, енергію, якусь відчайдушну хоробрість. На троні вона була милостива і жорстока, але завжди по-своєму мудра у вчинках. Вона страчувала, садила в тюрми, відправляла на заслання сенаторів, губернаторів, полководців – виробляла «ротацію кадрів», вбачаючи в цьому користь для держави.
Вона нещадно відтинала і своє минуле. Син, народжений нею в юності від африканського губернатора, і який насмілився наблизитися до своєї могутньої матері, тут же назавжди зник з її поля зору. У цьому (та й багато в чому іншому) вона нагадує російську царицю Катерину – така ж чітка державна хода, всупереч жіночим слабкостям і примхам. Правда, Феодора прилаштувала своїх сестер, видавши їх заміж за найшляхетніших вельмож Візантії. Дивна її зворушлива турбота про придворних розпусниць – всупереч здоровому глузду. Вона, наприклад, прийняла велику участь в любовній інтрижці дружини славетного полководця Велізарія, змусивши його своєю владою терпіти коханця дружини. І безстрашний воїн поступився дарчій войовниці.
А вона дійсно відрізнялася нежіночою хоробрістю. Коли повсталий народ зі зброєю в руках осадив імператорський палац і той же самий полководець Велізарій ледве стримував натиск розлюченого натовпу, а справа йшла до трагічної розв’язки для Юстиніана і Феодори – імператор на військовій раді вирішив, захопивши скарбницю, втікати. Однак стійка Феодора вимовила на тій військовій раді свою знамениту промову, суть якої зводилася до того, що смерть неминуча для всякої народженої істоти, але для царської втрата трону гірше смерті, а втеча і страхи зроблять життя ганебним. «Що стосується мене, – додала вона, – я залишаюся вірна тій стародавній істині, що трон є славна могила». І вихід знайшовся – гроші. Частина юрби була підкуплена, почалося звалище. Стрімкий кидок солдатів завершив справу: тридцятитисячний натовп був загнаний в цирк, замкнений і знищений…
На двадцять шостому році свого царювання (в 548 р.) Феодора померла від раку. Юстиніан був невтішний і влаштував коханій дружині воістину царські похорони. Сам він пережив її на 17 років.
Так у чому феномен Феодори? При всіх її душевних якостях і талантах, безумовно, виявилася корисною сувора школа життя – той неосяжний цирк, де балансування на межі виживання загартовує і умудряє (звичайно, якщо не ламає геть).
Ну а державні справи? Юстиніан визнавав, що свій відомий «кодекс» законів він створював за участю та з підказками Феодори. Видні візантійські «юрисконсули» навіть після її смерті перебували під чарівністю розуму цієї непересічної жінки. Якщо продовжити порівняння з Катериною Великою, можна сказати, що Катерина правила сама, примушуючи своїх фаворитів і шанувальників виконувати її волю, Феодора ж діяла через свого чоловіка-імператора. Настільки могутні жіночі характери не знають шлюбу як такого; в цьому їх велич і трагедія. Вони з неминучістю самотні. Звичайно, всі лаври потім дісталися імператору, бо він помазаник Божий і формальний власник корони, але Феодора, будь така можливість, утримала б її напевно з більшою гідністю і успіхом.
І ось парадокс: про Юстиніана ми знаємо на порядок менше, ніж про царюючу актрису Феодору, а адже минуло вже майже півтори тисячі років…
Автор: А. Ширялін.