Шарль-Морис Талейран – політичний геній-інтриган. Частина перша.

Талейран

17 червня 1838 рік, Замок Валансе, Франція, ми з вами на старовинному цвинтарі, де щойно відбулись похорони одного видатного чоловіка, геніального політика та дипломата, неперевершеного інтригана та загадкового хитруна – Шарля-Моріса Талейрана. Талейран помер від глибокої старості у віці 85 років, один тодішній паризький журналіст (мій колега з 19-го століття) написав у своєму блозі (ой, себто газеті) з приводу смерті Талейрана такі цікаві слова: «Невже князь Талейран помер? Цікаво дізнатись навіщо це йому знадобилось?!» І справді навіщо? Адже хитромудрий Талейран, цей пройдоха-інтриган ніколи нічого не робив просто так, навіть смерть його, певно, була якоюсь спланованою політичною акцією, хто зна?…

Талейран був великим і видатним французьким політиком, міністром іноземних справ при Директорії, міністром іноземних справ Наполеона, головним міністром при Бурбонах, при королі Луї Філіпі, французьким послом у Англії, та ще обіймав купу самих різних посад своєї більше ніж цікавої політичної кар’єри. Але попри все, ім’я Шарля-Моріса Талейрана не таке відоме для загалу (як скажімо Наполеона), його більше знають професійні історики, що і не дивно, адже Талейран ніколи не прагнув слави та завжди волів залишатися у тіні, він був справжнісіньким сірим кардиналом французької політики, причому був майже на протязі пів століття, а з його постаттю пов’язана ціла епоха французької історії, і навіть не одна: королівська влада, велика французька революція, правління Наполеона, знову реставрація монархії, тощо. Одні політики змінювались іншими, подекуди їхні голови навіть злітали на гільйотині (цьому геніальному винаході французької революції), а одна влада (чи диктатура?) спішила змінити іншу, не змінним залишалось тільки одне – Шарль-Морис Талейран.

Замок Валенсе

Замок Валенсе, який належав Талейрану.

Це диво, як йому завжди вдавалось залишатись міністром при різній владі та порозумітись з усіма цими різношерстими тиранами-правителями: вождями французької революції, правителями директорії, Наполеоном Бонапартом, пихатими Бурбонами. Багато коли Талейран ходив по краю прірви, але завжди йому вдавалось вціліти та вийти переможцем із непростих політичних баталій. Частенько його звинувачують у не аби якій підступності, хитрості, продажності, хоча щодо продажності то тут не все так просто. «Цей чоловік продавав всіх, хто його купував», – так скажуть про нього пізніше історики. О так, він був ще тим хитрим лисом та продавав всіх, хто його купував (навіть Наполеона продав з потрохами), але він був гідним сином своїх часів (між іншим, дуже непростих бурхливих часів). «Цей чоловік інтриг, чоловік великої аморальності, але і великого розуму, і звичайно самий здібний із всіх моїх міністрів», – саме так якось відізвався про нього Наполеон, який з одного боку зневажав Талейрана за його моральні якості, але й дуже цінував за неперевершене політичне чуття (особливо передчуття) та чіпку ділову хватку.

Але доволі тих сентиментів, пропоную знов включити нашу машину часу та відмотати стрілки годинника у далекий 1753 рік. Адже саме 2 лютого 1753 року в Парижі у збіднілій аристократичній сім’ї Шарля Данієля де Талейрана народився хлопчик… Предки Талейрана походили з дуже шляхетного аристократичного роду, представники якого служили ще Каролінгам у 10-му столітті. В дитинстві хлопчик мріяв стати військовим, однак не судилось, ще у маленькі роки він сильно травмував ногу, та все подальше життя змушений бути кульгавим. Звісно, з кульгавістю військова кар’єра була неможлива, і відтак Талейран вирішує стати видатним політиком. Але не все так відразу, батьки маленького Талейрана насильно віддали його вчитись у духовну семінарію на священика.

Ох, як же Талейран ненавидів цю довгу рясу, яка то і діло плуталась під ногами, та мішала мирським розвагам. Але тим не менше, через деякий час, вона (ряса священика, а потім і єпископа) вже не надто заважала нашому герою вести цілком розпусне мирське життя. А по молодості князь Талейран вельми любив файно погуляти, випити винця, пограти в карти, молодих гарних панянок «наставити на шлях істинний» (ну ви зрозуміли), ех молодість… Але час йшов, стрілки годиника робили тік-так, тік-так і несподівано мирним французьким часам прийшов кінець, французька монархія тріщала по швам, назрівала буря – Велика французька революція.

І ось у 1787 році у неспокійному революційному Парижі відбувається історичне скликання Генеральних Штатів (аналог парламенту). Талейран вирішує не пропустити свій шанс осідлати політичну кар’єру (аки неспокійного коня) та стати відомим державним діячем. Він робить все можливе (і неможливе теж), щоб бути обраним у депутати Генеральних Штатів від духовенства. Вірно відчувши, що вже зовсім скоро королівська влада розвалиться як картковий дім, Талейран одразу встає на революційно сторону, до жаху дворян та всіляких заможних єпископів, закликаючи віддати державі всі церковні землі, з яких, до слова, єпископи мають свій дохід (зокрема й сам Талейран). Такий відчайдушний вчинок (а це рівносильно якби якийсь депутат у нашій українські Верховній зраді виступив за відміну всіх депутатських пільг та взагалі відміну депутатської зарплати, що скоріше з області фантастики) приніс йому величезну популярність серед простого народу.

І ось революція відбулась, натовп революційних парижан щойно взяв Бастилію, монархія лежить в ауті, французького короля Людовіка 16-го арештовано (і невдовзі страчено на гільйотині). Не забули французькі революціонери й про Талейрана, якого осипали великою милістю. Зрештою,Талейрна сам міг стати один з вождів революції. Але не поспішав це зробити, інтуїція (яка в нього була просто фантастична) заставили його почекати, і цим можливо врятувала його світлу голову. Талейран відчув, що скоро буде відбуватись щось не дуже хороше, адже як знаємо революція любить поїдати власних дітей, вона така… Він відчув, що через якийсь час почнеться велика масакра, а голови самих революційних вождів невдовзі полетять на гільйотині.

І ось Талейран скоренько пише запальний революційний памфлет, пакує чемодани та відправляється у Англію, ніби з якоюсь важливою державною справою, а насправді просто накиває п’ятами. І якраз вчасно, бо масакра, кривава баня революції не заставила себе довго чекати, а запальні і буйні голови французьких революціонерів полетіли з пліч…

На цій оптимістичній ноті кінець першої частини.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще помимо всего прочего Шарль Морис Талейран обладал безупречным аристократичным вкусом, его французские поместья и сегодня поражают своими изысканными интерьерами. Так что аж хотелось бы чтобы современный дизайн интерьера в Киеве был чем-то похож на тот который был в поместье месье Талейрана.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *