Рюрик: перекази і факти
Варяг Рюрик заснував великокнязівську династію на Русі. Хто ж він був? Лаврентіївський літопис не повідомляє подробиць. Він оповідає лише про трьох братів, старшим з яких був він, що прийшов на Русь за покликанням слов’ян новгородських, кривичів і союзних фінських племен чуді та весі. Двоє з цих братів, Синеус і Трувор, підозріло швидко померли, і імена їх дивно нагадують староскандинавське «синьо хус» – «свій домашній будинок» і «тру вір» – «вірне військо». І взагалі переказ про трьох братів-засновників дивно схожий на такі ж, існуючі у кельтів, скіфів… Варяги були призвані на Русь у 862 році, а сімнадцятьма роками пізніше Рюрик залишив створену ним державу опікуну малолітнього княжича Ігоря (Інгвара) – Олегу Віщому. Могильний курган Олега є під Старою Ладога, на Волхові, там же і кургани попередніх племінних князів 8-го століття – але, могила Рюрика невідома.
Однак до 18-го століття сумніви в достовірності літописів не виникали, а з’явилися вони після того, як запрошені західні вчені виклали нашу історію науковою мовою. М. В. Ломоносов, а пізніше Д. І. Іловайський оскаржували варязьке походження Рюрика, дехто й зовсім визнав його легендарним персонажем. Але лише в радянські часи антинорманізм став єдино вірним вченням: навіть якщо напівміфічний Рюрик і існував, він і його головорізи-варяги могли зіграти лише епізодичну роль найманців в історії заснування могутньої Київської Русі. Однак уже півтора століття тому професор Дернтского (Тартуського) університету Ф. Крузе, пам’ятаючи про те, що варягами прозивали «шведів, норманів, англянтів, готів …» – тобто вікінгів, розкопав в західних хроніках відомості про одного датського вікінга. Звали його Рерік (Гроерекр по староскандинавському), і роки його життя дивно відповідають літописним переказом про Рюрика: є навіть прогалини в біографії (хоча до того все про нього відомо), коли він зникав незрозуміло куди. І як раз в цей час і з’являється Рюрик у слов’ян ільменських…
Ось основні віхи долі данського принца-вигнанця: в 810-ті роки помер грізний противник франкських імператорів – Годфред, перший король Данії. Трон у його синів намагалися оскаржити брати із стародавнього знатного роду Сквелдунгів, але були розбиті. Гаральд і Хеммінг, двоє уцілілих, втекли до імператора, ворога свого ворога, і отримали від нього великі лени у Фрісландії (нинішня Голландія). У 837 році молодший – Хеммінг загинув, б’ючись з вікінгами, і син його, Рерік, перебрався до дядька в Дорестадт, великий порт фризів в гирлі Рейну. Чотири роки потому помер і Гаральд, а ще через пару років імперія розпалася. Перед новим імператором Лотарем Реріка звинуватили в зраді і схопили. Він зумів втекти до Лотаревого брата, Людовика, який отримав при розподілі німецькі землі.
Але королівська служба швидко набридла честолюбному конунгу. Кілька років він вдало займався піратством на чолі великої дружини, проявляючи не тільки успішність, але й благородство – одного разу бранець-християнин вилікував його воїнів від хвороби, і він велів випустити всіх християн. У 850 році, пам’ятаючи старі образи, він захопив Дорестадт і запропонував імператору забезпечити захист узбережжя від інших вікінгів. Знесилений на той час Лотар визнав за краще, віддати нахабі місто на цих умовах. Однак і на цьому Рерік не заспокоїться. Через два роки він прилучився до претендента на шведський престол Амунда і брав участь в облозі Бірки, головного торгового центру шведів. А після вдалого взяття міста пішов далі на схід і розграбував землі поморських слов’ян. Знову розгорілася усобиця в Данії, і він поспішає на батьківщину, але трон і в цей раз дістався нащадкові Годфреда – Хоріку.
У 857 г, Рерік повторив спробу, цього разу отримавши від Хоріка важливий данський порт Хедею. Незабаром він вже веде датчан на Бремен, що належить його колишньому благодійнику Людовіку Німецькому і успішно грабує місто. Але в новому володінні він так і не ужився, і ледь повернувшись в 860 році в Дорестадт, зазнав найбільшу в своєму житті невдачу. Раптовий напад сильного загону вікінгів, який він не зміг відбити, змусив його покинути місто, здавалося, назавжди.
В чималий на той час вік, напевно вже за сорок, нащадок шляхетного роду, претендент на данський престол позбувся усіх володінь і більшої частини дружини. І… зник.
Де вирішив він почати все наново? Як міг розраховувати поповнити дружину, накопичити срібла, зміцнити репутацію ватажка, що похитнулась і повернутися зі славою? А адже все так і вийшло – в 870-х роках Рерік знову з’явився на Заході, помирився з наступником Лотаря Карлом Лисим і отримав від нього старий льон у Фрісландії. А незабаром приєднав до нього і долю від Карла Німецького, який володів частиною Фризьких земель. Останній раз він згаданий в записах 882 року, але вже в минулому часі. Рюрик по руському літопису помер у 879 році.
Так чи став Рерік князем східних слов’ян?
З 8-го століття з’являються загони вікінгів на слов’янських і східно-фінських землях, вони освоюють торгові шляхи по Волзі і Дніпру, століттям пізніше виникають великі торгові поселення Ізборськ, Стара Ладога в низов’ях сірого Волхова, зниклі Гнєздов під Смоленськом і Тімірьове під Ярославлем. Тут знайдено чимало скандинавських речей і скандинавських поховань, поруч зі слов’янськими та фінськими: перші міста на Русі зобов’язані своїм виникненням саме варязькій торгівлі… І сама географія визначила, що цими варягами в основному були шведи, про це говорять і знахідки рунічних каменів, і слов’янських речей в самій Швеції. І думка брати данину з багатою хутром, медом, воском, людьми землі могла визріти у них же. У 859 році, як оповідає Літопис, цих варягів прогнали. Шар пожежі, хронологічно відповідає цьому повідомленню, археологи знайшли в Старій Ладозі, у земляному давньому городищі поруч з кам’яною фортецею епохи Івана ІІІ.
І сюди ж, як оповідає Іпатіївський літопис, спочатку прийшов Рюрик. У поселенні постійно проживало близько тисячі чоловік, а навесні населення зростало в кілька разів за рахунок прибульців з усієї Балтики. Археологами встановлено: і планування довгих (а не квадратних, як у слов’ян) будинків, і поширені кістяні фрісландські гребені, глечики та інші знахідки – все це зближує Ладогу з торговою Фрісландією і Ютландією. З Дорестадта, яким володів Рерік, везли сюди прикраси, вироби зі скла, сукно, зброю з майстерень, закладених на Рейні ще римлянами … Так що і князя могли звідти запросити, особливо враховуючи ворожнечу данців до шведів. До того ж був він нащадком давньої династії, а у слов’ян князь був особою священною. Нарешті, Рерік міг і не чекати послів, а сам себе запросити, як вже зробив це в Дорестадті.
І родовитий, можна сказати, «спеціаліст» з берегової оборони прийшовся до двору – за допомогою Сінеуса і Трувора перекрив шляхи «туристам» на Русь, організував «наряд» – державу, якої (а не порядку) на Русі ще не було.
В. М. Васнецов. «Прибуття Рюрика у Ладогу».
На наступний рік Рюрик пішов до озера Ільмень і зрубав у верхів’ях Волхова Новгород … Проте в самому Новгороді найдавніші шари відносяться до наступного, X століття. Значить, помилка літописця? Однак вище по річці, майже біля самого витоку, на іншій стороні видніються зелені пагорби. Це здавна відоме … Рюрикове городище. Колись тут була княжа резиденція XI століття, і вважалося, що назва пішла з цих пір. Однак саме там археологи виявили сліди укріпленого селища середини ІХ століття з пристанями, коморами, будинками слов’янського типу, проте велика кількість знахідок (зброя, прикраси, ливарні форми, ваги і т.п.) говорило про довге перебування тут скандинавських купців, воїнів і навіть майстрів. Ймовірно, це і є «першо-Новгород», і заклав його дійсно, Рюрик. Це місце серед боліт і проток зручне для оборони, але для великого міста простору тут немає, і перша столиця Русі була перенесена до нинішнього Новгородського кремля.
Нарешті, якщо Рюрик легендарний – на честь кого ж називали князів династії Рюриковичів? Кого шанували за створення першого надплемінної (племінні династії вже були) держави?
І все ж, якщо він був, то де ж його могила? На сході чи на заході? Ймовірно, цього вже не дізнатись … Де могила князя Святослава, вбитого печенігами? Можливо, Реріка підстерегли шведські вікінги під час одного з плавань на захід … Течуть води сірого Волкова, через Ладогу і Неву впадають в смурні хвилі Фінської затоки, забирають роки і століття історії…
Автор: Максим Войлошніков.