Подорож Абу-Хаміда

Абу Хамід

Цей чоловік був вже дуже старий, йому було більше 80 років, коли, оселившись в Мосулі близько 1162 року, він взявся за написання географічних праць. Одна з них — «Космографія» — включає нотатки з зоології, етнографії, а інша — «Антологія деяких чудес Заходу» — розповідає про подорожі, здійснені автором, і про країни, які він відвідав. Йому було про що згадати і про що розповісти. Він не тільки багато чого бачив сам, але і запам’ятав безліч почутих легенд та переказів.

Абу-Хамід (повне його ім’я — Абу-Хамід Абу Абдаллах Мухаммед ібн-Абд ар Рахім ал Мазінн ал-Каїсі ал-Гарнаті ал-Андадусі ал-Укліші ал-Каїрувані) народився в Гренаді, в Іспанії. У 26 років він відправився в Олександрію і Каїр, де вивчав теологію та мусульманське право. Потім прожив якийсь час в Дамаску та Багдаді. У 1130 році через Персію і Каспійське море Абу-Хамід дістався до міста Саксяна, на Нижній Волзі. Тут він прожив шість років, потім побував у місті Булгарі. Через кілька років, в 1150 році, через Булгар і Русь Абу-Хамід проїхав в Угорщину — там жив його старший син, Хамід, одружений на дочках видатних угорських мусульман. Друзі, угорські мусульмани, полегшили Абу-Хаміду знайомство з країною та її особливостями.

В 1153 році, залишивши в Угорщині придбану там власність, Абу-Хамід через Київ повернувся на Нижню Волгу. Звідси через Хорезм, Персію і Герак він вирушив до Мекки. Збирався повернутися в Угорщину, але чомусь оселився в Мосулі, де і написав обидві свої праці.

Мабуть, Абу-Хамід був багатим купцем, багато подорожував, але одночасно виступав і як мусульманський місіонер, що проповідує іслам.

Арабська географічна література представляє собою абсолютно чудовий жанр: вона містить зібрані від купців, мандрівників, вчених відомості щодо історії, культури, етнографії багатьох країн світу. Відомості арабських авторів, наприклад, про Східну Європу — це найважливіше історичне джерело. Правда, найчастіше ці відомості записані не очевидцями, а взяті з других чи третіх рук.

Всього три мандрівника-араба побували в Східній Європі і залишили нам твори про слов’ян: це Ібн-Фадлан, який, власне, в слов’янських землях і не був, але в Булгарі на Волзі в 921-922 роках зустрівся зі слов’янськими купцями; це іспано-єврейський вчений Ібрахім ібн-Якуб, який отримав обширні відомості про слов’ян під час своєї подорожі в Південну Німеччину, до двору Оттона I в другій половині X століття, і, нарешті, це наш Абу-Хамід ал-Гарнаті, єдиний араб-мандрівник, який дійсно побував в Руських землях у 1150-1153 роках.

Ібн-Фадлан став відомий вченим понад 130 років тому, давно вже виданий Ібн-Якуб, а Абу-Хаміда знали лише по його «Космографії» та уривків з творів, із запозиченими у нього іншими арабськими географами. Його праця «Антологія деяких чудес Заходу» вважалася загубленою. І ось несподівано трохи більше 10 років тому в Мадриді в бібліотеці «Real Academia de historia» був знайдений цей, який вважався втраченим, рукопис. Його видали з перекладом на іспанську мову, і він став відомим вченим майже через 800 років після того, як був написаний.

Як це зазвичай буває у творах східних мандрівників, замітки про свої спостереження у Абу-Хаміда перемішані з почутими легендами і переказами. Але в цілому його відомості вельми цінні і говорять про спостережливість автора. «Автор відчуває безсумнівну схильність до прекрасного, однак його виклад жвавий та художній, а при відповідній критиці дає чимало цінних висновків», — так охарактеризував твори Абу-Хаміда відомий сходознавець В. Крачковський.

Свою розповідь про подорож в Угорщину Абу-Хамід починає з опису країни в низов’ях Волги, яку він називає країною Хазар. Його, уродженця Гренади, вражають холодні зими, замерзлі ріки, особливо Волга, будинки з соснового дерева. Він описує якесь місто Саксін, важливий торговий центр з безліччю мечетей (розташування цього міста поки не встановлено). З Саксіна Абу-Хамід відправився в Булгар, одне з міст Волзько-Камської Болгарії, важливий торговельний і культурний центр, широко відомий на Сході. Він розповідає про клімат, тварин: річки цієї країни, про її історію і про зв’язки булгар з північними областями, де полюють на хутрових звірів і де день літа триває 22 години.

Разюче, що майже єдиним джерелом наших відомостей про крайній північній схід Європи стали праці арабських авторів, які протягом 400 з гаком років описували торгівлю північним хутром. В Абу-Хаміда є цікавий опис мінової торгівлі, він, мабуть, один з кращих в етнографічній літературі, дуже чіткий та лаконічний. Мова йде про торгівлю з народом, що живе в області Юра, розташованої на морі Пітьми (так араби називали Північний Льодовитий океан): «Юра приносять з собою різні товари. Кожен торговець приносить свої товари окремо, позначаючи їх особливим знаком: потім вони йдуть, а коли повертаються, знаходять інші товари, потрібні для їх країни. Кожен знаходить щось поряд з тим, що залишив; якщо йому підходить, то він бере це, а якщо ні, то він забирає товари, які приніс раніше, і залишає інші, і це відбувається без жодного порушення. Тут не зрозумієш, хто продавець, а хто покупець».

Очевидно, саме це повідомлення Абу-Хаміда лягло в основу розповіді про якусь мінову торгівлю, повторену арабськими географами XIV століття. Крім Абу-Хаміда, про мінову торгівлю на півночі згадує і руський літописець, автор «Повісті временних літ», якому розповідав про це в Новгороді якийсь Гюрята Рогович, ймовірно, у 1114 році.

У творі Абу-Хаміда ми знаходимо один з кращих давніх описів лиж: «Дорога, яка веде до народу Юра, постійно покрита снігом. Люди вживають для пересування спеціально виготовлені дощечки, які прикріплюються до ноги. Довжина дощечки дорівнює одному «ба» (міра довжини, яка дорівнює величині розкинутих рук, близько 1,5 м), ширина — одній п’яді. Передня і задня частини цих дощечок підняті над землею. В середині дощечки є місце, куди ставлять ногу. Є там такий отвір, до якого прив’язані ремені з товстої шкіри, які прикріплюються до ноги. Обидві дощечки, які одягаються на ноги, взаємно пов’язані довгим ременем, схожим на узду для коней, який тримають у лівій руці. У правій руці тримають довгу палку, довжиною у висоту людського зросту. У нижній частині знаходиться якась кулька, сплетена з вовни, завбільшки з людську голову, але дуже легка.

Їздець спирається цією палицею на сніг і закидає її за себе так, як це робить веслами весляр на човні. Таким чином, він швидко пересувається по снігу. Якщо б не було цього дотепного способу пересування, то абсолютно ніхто не зміг би ходити по цій дорозі, бо сніг, як пісок на землі, ніколи не утрамбовується, і якщо яка-небудь тварина рухається по снігу, то вона провалюється в нього і гине. Крім собак та інших легковагих тварин, як, наприклад, лисиця і заєць, що рухаються по снігу з спритністю і легкістю. У лисиць і зайців цієї країни біла, як вата, шерсть».

Лижі, описувані Абу-Хамідом, як бачите, близькі до сучасних. Наявність же тільки однієї палиці можна пояснити тим, що лижник, як правило, був мисливцем, і друга палка заважала б йому стріляти.

Далі буде.

Автор: А. Монгайт.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *