Мойсей – син Фараона? Частина четверта.

Фараон

Батько молодого фараона, Аменхотеп III, був відомий в історії Стародавнього світу як один з найбільш деспотичних правителів Єгипту. У його царювання Новоегипетська держава досягла вершини свого розвитку. Царі сусідніх країн якщо не перебували в прямій залежності від фараона, то лестили перед ним. Коли цар Вавилона Кадашман-харб попросив у свого єгипетського “брата” собі в дружини його дочку, той гордовито відповів, що єгипетська царівна ніколи в дружини іноземним царям віддана не буде. Невдалий наречений готовий був задовольнитися будь-якою єгиптянкою, надісланою йому під виглядом царівни, але фараона обурювала навіть видимість шлюбу вавилонського царя з його дочкою. Тим часом сам фараон мав цілий гарем з чужоземних царівен! Самовлада при Аменхотепі III досягла своєї межі.

Звичайно, здавна фараони вважалися в Єгипті земними богами, але тільки Аменхотеп III почав прикрашати храми величезними скульптурами своєї персони – знаменитими велетнями. В останні роки свого життя фараон, однак, сильно хворів, і фактично влада в країні в цей час зосередилася в руках його розумної і владної дружини – цариці Тейе. Так що заступивши на престол після смерті батька Аменхотеп IV переймав владу з рук не батька, а матері.

Храм в Абу-Сімбеле

Можна припустити, що в планах Тейе було і далі керувати країною за свого сина, зовсім ще недосвідченого в державних справах. Але сам факт, що молодий фараон, ледве заступивши на престол, ввів в палац на становищі дружини “низьку рабиню” Кію, свідчить, що Аменхотеп IV відразу проявив свій самостійний характер і намір жити своїм власним розумом. У Єгипті тих часів існувало традиційне багатобожжя з численною кастою жерців, що “обслуговувала” цей пантеон. Ім’я нового фараона (повторюю ім’я його батька) буквально означало “Амон задоволений” – і свідчило про тісний зв’язок династії з культом бога Амона, який був головним божеством в тодішній столиці Єгипту – у Фівах. Пізніше новий фараон, стверджуючи культ іншого бога і наполягаючи на його єдності, прийме ім’я Ехнатон, що означало “Корисний Сонцю”. Звичайно, сонячний бог Атон не був винаходом молодого фараона – культ його і раніше існував в Єгипті, – але Аменхотеп IV, по-перше, наповнив цю сутність новою змістовністю, а по-друге, стверджував його єдиність як творця всього сущого на Землі і на небі.

Першим серйозним діянням молодого фараона, що насторожило жерців, стало будівництво храму Атону у Фівах, розпочате царем на третьому році свого царювання. Викликом був навіть сам вибір місця для будівництва нового храму: територія головного святилища у Фівах, де вже розташовувався храм місцевому богові – Амону. Саме в період будівництва храму Атону у Фівах Аменхотеп IV і одружився на Нефертіті. Вигнавши Кію з палацу і одруживши “навіженого” сина на своїй онучці, Тейе розраховувала, що тепер її бунтівний син втихомириться і Нефертіті цьому “заспокоєнню” посприяє.

Майбутнє, однак, показало, що Нефертіті стала не тільки люблячою дружиною і турботливою матір’ю народженим йому дочкам, але й сподвижницею у всіх починаннях фараона-реформатора. Численні зображення Нефертіті, де вона служить богу Атону разом з чоловіком і дочками, але показово, що є й зображення, де таку службу вона здійснює одна, на самоті. Нефертіті, яка народжувала дочок з інтервалом у півтора-два роки, сама годувала їх грудьми, здавалося б, повинна була бути цілком зайнята своїми материнськими обов’язками – і тим не менш, виявляється, знаходила час для свого особистого, інтимного спілкування з Богом. І якщо Нефертіті була лицеміркою – а вона не була лицеміркою! – то її монотеїзм був особистого характеру, відповідав її власному душевному устрою, а не був лише покірним проходженням в релігійному руслі свого чоловіка.

Значить, ставка Тейе на Нефертіті як на “засіб лікування” сина від вільнодумства цілком провалилася: у своїй молодій дружині фараон знайшов гарячу і щиру єдиновірку. Знаменно, що саме на шостому році свого царювання – на рік, в який Нефертіті народила йому першу дочку Мі-йот, – фараон приступає до будівництва нової столиці, “міста Сонця” – Ахетатона. Через три тисячоліття італійський гуманіст, утопіст Томмазо Кампанелла створить своєю уявою “Місто Сонця”, де все влаштовано по справедливості і люди щасливі. Аменхотеп IV побудував “місто Сонця” в реальності і за фантастично короткий термін: основні храми, палаци, садиби були закінчені років через п’ять-сім. На перш голому місці виникло чудове місто. А тоді, “навесні шостого року правління на рівнині був розбитий царський намет, і фараон попрямував на золотій колісниці туди, де хотів заснувати місто.

У жертву Сонцю принесли хліб, пиво, худобу, птицю, вино, плоди, фіміам та всіляку зелень. Стоячи на колісниці під гарячими променями сонця, цар звелів зібрати придворних і воєначальників. Коли ті розпростерлися перед ним на землі і поцілувавши її, він звернувся до них з промовою, в якій місце для нового міста оголосив облюбованим і вказаним самим Сонцем. Вислухавши схвальну відповідь двору, фараон здійняв руку до неба і поклявся своїм променистим “батьком”, що нікуди не перенесе його місто, але побудує його саме тут згідно з бажанням Сонця і створить в новій столиці храми, палаци і гробниці. місто було названо Ахетатон (Ах-Йаті), що значить “Небокрай Сонця”

Величезний і прекрасний був царський палац у центрі столиці, але зосередимо увагу на порівняно невеликій садибі в південній частині міста – від неї знову потягнеться перервана було ниточка оповіді про Кійу та її сина Мойсея.

Розкопки південній садиби були зроблені в 1922 році англійцем С. Л. Вуллі. Це була чудова садиба сонця, повна водних витівок, вся потопаюча в зелені і квітах … місце безтурботного проведення часу, катань на воді, веселих гулянок під звуки гри і співу. З написів, знайдених на місці споруд у північно-східному куті садиби, випливало, що господинею цієї садиби була старша дочка фараона і Нефертіті, царівна Мі-йот. Але була вона хоча б номінальною господинею південної садиби? Англійський дослідник Б. Ганн був абсолютно правий: Титло царівни стоїть на місці іншого титла, середину якого зберегли, а початок і кінець загладили.

Отже, первісною господинею садиби була не Мі-йот, а якийсь інший чоловік.

Кійа ніколи не була “другим фараоном” і, звичайно ж, не могла ним бути. А ось південна садиба виразно закладалася для неї! Але не як для “щасливої суперниці” Нефертіті, а як для матері Мойсея, сина фараона! Тепер задамося питанням: а чи встигла вона взагалі пожити в цій садибі? Не встигла. Так, садиба з усіма її примхами та забавами явно робилася під хлопчика Мойсея – і жити в ній він повинен був з матір’ю, при цьому часто відвідувався батьком. Однак цим планам життя в південній садибі нової столиці не судилося здійснитися, і причиною тому була смерть Кії: природна, а може бути, і насильницька – якщо довіритися враженню про міцність її здоров’я по зображеннях на алябастрових пляшечках. Так чи інакше, але смерть наступила у Фівах, куди Кійа і Мойсей були привезені з низин Нілу, перш ніж бути перевезеними в нову столицю, в садибу, в якій ще вироблялися останні роботи по її устаткуванню до приїзду царського сина з матір’ю.

Судячи з усього, Кійа померла десь в кінці восьмого – початку дев’ятого року правління Аменхотепа IV. Він поховав її з царськими почестями, в золотій царській труні, в царській усипальниці. У цьому вчинку фараона висловилося його благородство, тверда воля і відсутність вже тепер всяких оглядань на “громадську думку” в єгипетських верхах.

Ну а скільки ж зараз років Мойсеєві, що втратив матір? Його вік легко обчислювати, бо він збігається з тривалістю царювання його батька: Мойсею зараз вісім. Ми розлучилися з ним, коли йому було чотири роки, “відправивши” з матір’ю до її рідних, в єврейську громаду. Яким він повернувся звідти? З чотирьох до восьми років хлопчик ріс в кардинально іншому середовищі, ніж те, в якому він виховувався раніше. Тоді було середовище єгипетського двору – культурного центру Стародавнього світу. Тепер він опинився в середовищі скотарів, які до того ж перебували в Єгипті на приниженому становищі людей “другого сорту”. А адже вік з чотирьох до восьми – це вік особливої сприйнятливості, особливий дитячий вік.

Які враження виніс з цього середовища майбутній геній? Думається, що Мойсей полюбив народ, до якого належала його мати, полюбив їх живу розмовну мову і сам вивчився говорити нею, прив’язався душею до багатьох людей і особливо до свого старшого брата по матері, до Аарона, який хоч і був ненабагато старше Мойсея – на три роки, але в такому юному віці – чотири і сім, вісім і одинадцять – це велика різниця. Так що, напевно, певним “придбанням” Мойсея в цей чотирирічний період його дитячого життя було здобуття старшого брата. Дружба між ними зберігалася до кінця їх довгих життів.

Через два-три роки після того, як фараон влаштувався в новій столиці, його релігійна революція була вже доконаним фактом. За перші дванадцять років правління Аменхотепа IV (Ехнатона) в Єгипті стався справжній переворот. Приголомшені були древні підвалини. Вікове панування Фів було знищено. Столицею стало нове місто, що виросло з казковою швидкістю, всього за кілька років, до того в невідомому пустельному закутку. Амон, ще недавно – бог головного міста, головне божество “світової” держави, став предметом переслідування. Інших старих богів перестали шанувати. Замість сонму тисячолітніх божеств Єгипту фараон і його двір шанували одне Сонце, та й то під нечуваним ім’ям і в небаченому образі. Образотворче мистецтво відійшло від своїх багатовікових устоїв. Будівельники храмів відмовилися від усіх колишніх зразків. У літературну середнєєгипетську мову влилася розмовна новоєгипетська”. Ось в якій атмосфері загального поновлення ріс і виховувався маленький Мойсей!

Ехнатон та Нефертіті

І все ж уже через якихось п’ятнадцять років після смерті Ехнатона його дітище, юна столиця, буде рознесена по камінчику релігійними фанатиками, сам фараон буде оголошений “єретиком”, а пам’ять про нього почнуть винищувати в Єгипті, що повернувся до дореформеного єгипетського багатобожжя. Чому історія Стародавнього Єгипту – і всієї людської цивілізації – зазнала такої “руїнізації”, чому Історія пішла з Єгипту?

Щоб дати відповідь на це принципове питання, потрібно розібратися не тільки з релігійними аспектами реформ Ехнатона, але і з їх економічними наслідками. Чиїм економічним інтересам, нехай побічно, служили релігійні реформи, а чиї економічні інтереси вони, навпаки, ущемляли?

Реформи економічно ущемляли насамперед численну касти жерців, а й широкі народні маси Єгипту мали підстави для невдоволення, хоча для видатних за своїми здібностями простолюдинів і відкрилися при Ехнатоні широкі перспективи. Соціальна опора царя була недостатньою, його реформи не дали нічого суттєвого середнім верствам населення, а широкі маси і раніше знемагали під нестерпним гнітом класової нерівності. У намір Ехнатона не входило повне відсторонення старої знаті від управління, двору і джерел збагачення і заміна її новою. Будинки знаті, розкопані в Ахетатоні, з писаними покоями, опочивальні, умивальними приміщеннями біля них, службами та садами, є істотним доказом зручного і привільного життя вельмож. Не слід думати, що фараон поширював свої милості на широкі кола простолюдинів. Збережені до нас пам’ятники нічого не говорять про подібні заходи. При всій своїй обмеженості заходи Ехнатона все-таки відкривали шлях до добробуту і шани значного числа “сиріт”. Піднесення їх почалося, можливо, ще в старій столиці і в такому випадку було давньою, невід’ємною рисою перевороту.

Демократична орієнтація Ехнатона очевидна, але доля відвела йому мало часу на проведення реформ: останній відомий рік царювання цього фараона – сімнадцятий, тобто в новій столиці він встиг процарювати не більше восьми років – термін занадто маленький, щоб хвиля доброчинних змін докотилася зі столиці до низин і верхів’їв Нілу. І все-таки опорою Ехнатона була не знать, а середні верстви єгипетського суспільства, так що в самій релігійно-філософській концепції культу Атона відбилися запити саме середніх верств населення

Що ж все-таки відомо про сутність тієї релігії, яку сповідував фараон Ехнатон? Насамперед те, що це був строгий монотеїзм, при якому заборонялося поклонятися іншим богам, крім Атона. Наступним новим і істотним моментом була введена з часом фараоном заборона на вживання самого слова “бог”. Сонце, як можна було б подумати, зовсім не було богом, а було тільки зовнішнім формальним поданням сутності цієї трансцендентної субстанції. Найважливіше нововведення, що робить релігію Атона істинною релігією, а не наївним ідолопоклонством: тепер вже Сонце не Бог, а Бог – не Сонце!

В непоганій схоронності дійшов до нас текст гімну Атону зі стін однієї з гробниць в Ахетатоне. Узагальнюючою сутністю бога Атона було те, що він – Творець: творець і Землі, і Неба, і всього сущого, що мешкає на землі, у воді, у небі, всіх народів і всіх країн – мудрий організатор всього світопорядку.

О Атон денний, великий міццю,
Ти твориш життя і всіх чужедальних земель!
Ти дарував Ніл з неба,
І він спускається для них,
Він творить хвилі на горах подібно морю,
Щоб окропити їх поля в їхніх поселень.
Як прекрасні твої задуми,
О владика вічності!

Можна, мабуть, з наведеного фрагмента з гімну і по картині на стіні царської гробниці зробити висновок, що фараон не рахував релігію Атона вибраною, суто єгипетською – його Атон є Бог всього сущого, всього населеного світу. Сутнісно така релігія не розходиться з пізнішим християнством: “немає ні елліна, ні іудея” – тобто перед Богом усі рівні.

Зигмунд Фрейд, стверджуючи, що Мойсей був єгиптянином, а не євреєм, аргументує свою точку зору в тому числі і зверненням до самого імені старозавітного пророка. Спочатку Фрейд цитує авторитетного в той час єгиптолога Д. Н. Брестеда (книга “Історія Єгипту”, 1906 рік): “Примітно, що ім’я цього вождя Мойсей (Мозес) було єгипетським. Це ім’я – просте єгипетське слово “mose”, що означає “дитина”. Мойсей добре знав всю мудрість єгиптян.

Всякий маленький хлопчик в Єгипті був “mose” – слово означало цілу безліч людських індивідів по віково-статевій ознаці: маленькі діти чоловічої статі. Значить, не могло бути у єгиптянина такого особистого імені: Мойсей! Але єгипетське слово “mose” могло стати особистим ім’ям, опинившись в чужій мові. Колись, опинившись при єгипетському дворі, з грудним немовлям на руках, єврейка Кійа найчастіше чула з вуст єгиптян звернене до її хлопчика слово “малюк”. Це слово закріпилося у свідомості самої матері як власне ім’я її сина. Так стали окликати хлопчика і всі жителі єврейської громади, для яких інших “Мозе” в їх середовищі, окрім сина Кії, не існувало: те, що у єгиптян було складовою частиною повного імені, в середовищі єврейської мови перетворилося на повне ім’я, віднесене до зовсім особливої особистості в їх єврейській громаді: до царського сина, народженого жінкою їх племені. Під ім’ям Мойсей він увійшов в історію єврейського народу.

Автор: Валерій Сисоєв.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *