Моріс Беньовський – «владика Мадагаскару»
Його життя – чудовий матеріал для авантюрного роману. Чоловік величезної сили волі, гострого розуму, рідкісної підприємливості, він за своїм характером був природженим авантюристом. Моріс Беньовський народився в 1741 р. в Австрії. Через якусь спадкову суперечку посварився з австрійською імператрицею Марією-Терезією та втік до Польщі. Польща в цей час воювала з Росією. Беньовський завзято бився на фронті, але потрапив у полон, був викуплений, знову потрапив у полон і був відправлений до Казані. Тут він почав організовувати повстання казанських татар, а коли змову розкрили – втік і дістався навіть до Петербурга. Але тут його знову заарештували, цього разу – міцно. Небезпечного баламута вирішили заховати подалі і відправили на Камчатку.
І ось в злиденному маленькому камчатському Большерецьку з’явився граф Моріс Беньовський, освічений люб’язний аристократ, «красень чоловік», природжений дипломат, інтриган. Зрозуміло, через місяць він вже став душею камчатського суспільства. Начальник камчатського округу капітан Нілов був так захоплений Беньовським, що запросив політичного засланця домашнім вчителем до своїх дочок. Молодша дочка Нілова, Афанасія закохалася в блискучого австрійця, і граф був оголошений нареченим.
Хто б міг припустити, що новоспечений молодий гарячково шукає шляхів втечі з цього «забутого Богом і царем» півострова. Уважний і рішучий, він швидко побачив, що не йому одному нудно на краю світу. Кілька десятків засланців так само, як Беньовський, мріяли про втечу. Сотні росіян і камчадалських мисливців, по-звірячому експлуатованих, доведених до абсолютної бідності, теж мріяли піти світ за очі, лише б позбавитись від ганебного і принизливого існування. Розумний і недовірливий засланець Хрущов, колишній гвардійський капітан, придивившись до Беньовського, зрозумів, що перед ним – однодумець. Союз був укладений, і почалась підготовка повстання. Незабаром змовники дізнались, що команда 400-тонного корабля «Святі апостоли Петро і Павло», який належить купцеві Холоділову, готова підтримати повсталих. Найголовніше – корабель – був забезпечений.
Нічого не підозрюючи Нілов 25 квітня 1771 року з подивом дізнався, що в Большерецьку повстання, яке до того ж організував його майбутній зять. Добросовісний служака, витративши добу на вмовляння, пустив проти бунтівників військові сили – кілька десятків солдатів, що знаходилися в його розпорядженні.
Повсталі – заслані офіцери, матроси і професіонали-мисливці – наголову розбили солдат, вбили Нілова, розігнали владу і захопили Большерецьк. Дружину Нілова з дітьми відпустили на материк. Афанасія зважилася залишитись з Беньовським, хоча він і відкрив їй, що одружений. Швидко навантажили захопленими харчами і зброєю корабель, і 12 травня 1771 р. в 4 ранку ця сама своєрідна з російських заморських експедицій – 96 російських матросів, засланців і мисливців (з них 9 жінок), озброєні вісьмома гарматами, – відпливла в Тихий океан.
Втікачі мріяли про далеку щасливу країну, де вони могли б осісти на землі і зажити спокійно. Але не ця нудна перспектива приваблювала графа. В його руках був озброєний корабель і сотня відчайдушних сміливців, а досвід колишнього бродяги підказував йому, що цього цілком достатньо для якоїсь авантюри в південних морях.
Не раз траплялися на їхньому шляху безлюдні острови з дивовижною тропічною рослинністю, м’яким кліматом і добрими ґрунтами, не раз вимагала команда зупинитись і осісти на нововідкритій землі, але Беньовський вперто вів корабель на південь. Нарешті дісталися до Формози. Тут Моріс втрутився в місцеві чвари, звеличив одного з правителів за рахунок інших, залишив частину людей і твердо вирішив, що Формоза – майбутній центр його володінь. Але потрібно заручитися підтримкою якоїсь європейської держави, і повсталі вирушили до Індії, а звідти – до Франції. Легко сказати – «вирушили до Індії, а звідти – до Франції». Без карт, без провідників та лоцманів, не знаючи мов і звичаїв безлічі країн і народів, що зустрічались в них на шляху, ніколи досі не відпливаючи далеко від Камчатки, не маючи досвіду океанських плавань, російські моряки обігнули Азію, Африку та Європу, здолали грізний і дальній маршрут. Це унікальна подорож сама по собі надзвичайно цікава.
Але ще цікавіші подальші події. У Франції Формозою не зацікавились. Беньовському і його команді запропонували відправитись на Мадагаскар і підпорядкувати його Франції. Навесні 1773 року Беньовський, взявши з собою частину повстанців, що ще залишилися (багато померло, залишилися у Франції, втекли по дорозі), прибув на Мадагаскар. Що саме вдалось камчатським втікачам вчинити на цьому найбільшому острові Африки, дотепер в точності невідомо. Якщо вірити запискам Моріса, то там відбувались справжні дива: прокладалися дороги, будувалися міста, відкривались школи і т. д. Схильний, м’яко кажучи, до перебільшень граф непогано рекламував свою діяльність. Але безсумнівно, що скоїти вдалось багато.
Як зуміла маленька купка бунтівників створити великий союз племен на острові, який досі постійно роздирався міжусобицями, важко сказати, але такий союз був створений. Отже, з’явились солідні грошові кошти, військові сили. Спираючись на них, Моріс оголосив себе повелителем всього острова. Франція могла б радіти успіхам свого протеже, але не тут-то було. Граф не збирався залишатись маріонеткою. Тепер він заговорив зі своїми покровителями мовою незалежного можновладного князя.
Рівноправний союз двох незалежних держав – Королівства Франції і королівства Мадагаскар, двох незалежних правителів – Людовика XVI і Моріса I – ось що запропонував колишньому суверену колишній граф, колишній арештант, колишній зять капітана Нілова, а нині глава Мадагаскару Беньовський.
Природно, французи обурилися і відмовили йому в підтримці. Тоді Моріс закупив зброю, побудував укріплення, вигнав з острова всіх французів і почав готуватись до війни. Французьке військо висадилось на Мадагаскарі, оточило форт, де замкнувся Беньовський, і почало облогу. Граф і не думав здаватись, йому доводилось викручуватись з положень і гірше, він, як завжди, грав ва-банк. А тому кінець був символічний: куля влучила в око Морису в той момент, коли він підносив вогонь до зарядженої гармати. Що стало з «русо туристо» на Мадагаскарі потім, чи збереглась пам’ять про них серед мальгашів (місцевих племен) – не досліджено, а тому – невідомо.
Відомо лише, що незабаром 18 росіян з колишньої повстанської команди звернулись до посла Росії в Парижі Хотинського з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Катерина II, вже знала про смерть Беньовського, на запит Хотинського – як бути в такій делікатній ситуації, відповіла милостиво: Видно, що русак любить свою Русь, а їхня надія на мене і милосердя моє не може серцю моєму не бути чутливим». Блукачам дозволили повернутись в Росію, а розпочатий було процес у справі Беньовського був припинений. Так закінчилась одна з найоригінальніших експедицій «русо туристо» під командою авантюрного австрійського графа.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.