Король Артур та лицарі круглого стола

Король Артур та лицарі круглого стола

- Ви той самий Король Артур, який може витягнути меч з каменю?
– Так.
– Там в нас машина в багнюці застрягла, ходімо, допоможете. (Анекдот)

Хто не знає легенду про короля Артура та його славетних лицарів, що так файно полюбляли посидіти за круглим столом, бородатого чарівника Мерліна, відважного Ланселота, прекрасну Гвіневру і ще багатьох різних героїв улюбленої середньовічної (та й не тільки середньовічної) казочки. Легендарний король Артур – це вже не просто якийсь там король чи лицар – це цілий бренд, образ на якому побудовано, (точніше написано) безліч середньовічних романів (деякі з них відверто сатиричні) поезій, всіляких легенд, а в наш час про короля Артура знято чимало різних фільмів та навіть дитячих мультиків. Але все таки ким був той король Артур насправді? Далі спробуємо це все трошки по досліджувати.

Отож є аж цілих три королі Артури, замість одного: Артур історичний, Артур легендарний та Артур – герой лицарських романів і один образ Артура плавно перетікає в інший. Хоча як ви мабуть здогадались, реальний історичний Артур не має нічого спільного з Артуром легендарним та лицарським, окрім імені та мабуть безмежної хоробрості та відваги (адже як той Артур ще інакше міг стати таким популярним персонажем та вписати своє ім’я в таку величезну кількість легенд, як не завдяки відвазі?) Більше того, реальний історичний Артур навіть лицарем то не був (ну хіба «лицарем по духу»), адже жив ще у часи більш ранні за появу інституту лицарства – десь у 5-му столітті (точно невідомо). Часи тоді були більш ніж веселі – самий початок середньовіччя, велика та могутня Римська імперія вже успішно загиналась під навалою молодих (та буйних) варварських племен.

А ми з вами плавно перенесемося у Британію, на дворі 5-те століття та дощ… Потім туман… І знов дощ, все як завжди на туманному британському Альбіоні, о а що це там таке в даленні? А, та то відпливає останній римський корабель, з римськими вояками-окупантами, ну хай собі пливуть. Ох вже ці римляни, взяли та завоювали неньку Британію 500 років тому назад, все тому Юлію Цезарю ніяк не сиділось. Хоча не так вже й погано було з тими римлянами, все таки вони принесли хоч якесь світло цивілізації на суворі британські землі, проклали дороги, побудували міста, навіть акведуки (то такий античний водопровід), а тепер, коли Римська імперія затріщала по швам, Рим відізвав своїх вояків додому. А місцеве населення нарешті отримало довго очікувану незалежність.

Однак недовго раділи свободолюбові племена бриттів своїй незалежності, адже вже зовсім скоро до них в гості завітали інші туристи-завойовники – у 5-му столітті войовничі німецькі племена англів, саксів та ютів висадились на британському острові і давай собі гуляти. Як розумієте дикі німецькі варвари у ті далекі часи були зовсім не те саме, що культурні цивілізовані римляни, а від їхнього «гуляння» аж щепки летіли, тож британським племенам навіть довелось об’єднатись з останніми залишками римлян, які ще лишились на гостинній британській землі, щоб спільно дати відсіч німецьким прибульцям (між іншим тисячу років по тому, їхнім пра-пра-багато раз правнукам під час другої світової так і не вдалось висадитись у Британії).

На цей момент і приходиться перша письмова згадка про Артура – у 550 році один вчений монах-літописець написав цілий історичний трактат «про завоювання та розорення Британії», в якому йшла мова про героїчні боротьбу бриттів із завойовниками, які під час вирішальної битви при горі Бадон дали саксам прикурити. У літописі згадується, що військами бриттів під час битви керував якийсь хоробрий та сильний герой, якого всі звали медвідь (певно був настільки сильний як медвідь). Так от на валлійський мові слово «медвідь» звучить як «Арту», тобто Артур.

А вже у 6-му столітті, один мандрівний валійський бард Анейрін створює цілу поему «Годоїн», в якій розповідається про загибель одного з британських племен. Головний герой поеми – Артур, хоробрий вождь племені та відважний воїн, а заодно керівник загону відчайдушних головорізів, такий собі партизан-захисник рідної землі від непроханих гостей. Фактично бард Анейрін оспівав героїчну відвагу, мужність та хоробрість цілком реального і майже сучасного йому Артура.

А вже далі з плином часу на правдиву історію одного героя почали накладатись тоненькі, а потім все грубіші шари брехні та видумки, така вже наша природа – людям властиво перебільшувати, прикрашати, прибріхувати (певно, що з благими намірами, щоб повість цікавішою була, чи не так?). Так і появився Артур легендарний, який, однак, вже не мав нічого спільного до Артура реального, історичного. А історія про Артура почала поповнюватись новими (і придуманими) деталями, і ось він вже не просто якийсь там вождь якогось племені, без села, без двора, а король цілої Британії (відчуваєте різницю), одружений на прекрасній Гвіневрі (і справді, що за історія без жінок та кохання), а радником Артура виступає мудрий та бородатий чарівник Мерлін.

Мерлин
Чарівник Мерлін – прообраз толкінівського Гендальфа та гаріпотерівського Дамбладора.

У 8-му столітті появляться черговий історично-художній літопис про Артура, в якому правда переплітається з брехнею. У ній король Британії (хоча тоді ще не було ніяких королів і Британії як такої теж не було) Вортінген напивається якимось колдовським напоєм (краще б пива випив) та закохується у доньку вождя саксів Ронвену. І в обмін за таку жадану дівчину король дозволяє саксам захопити британську землю. (Отак, ради спідниці продав батьківщину, що тільки не здатні зробити чоловіки через жінок). Але хоробрий лицар Артур розбиває саксів, скидає Вортінгена та сам стає королем.

Король Артур

Король Артур одягає корону.

У 1135 році в наступній версії багатовікового історичного серіалу про короля Артура, негідник Вортінген подається як узурпатор, що хитрістю та підступом скинув законного короля і боячись справедливої помсти його спадкоємців запросив до Британії саксів. Тут вже з’являється Мерлін, який приходить до двору негідника та пророчить його падіння, яке не заставило себе довго чекати, і ось вже законний спадкоємець трону, ні ще не король Артур, а його батько Утер Пендрагон надягає на себе корону короля Британії. Але і тут знов в історію домішується любовна тематика (без неї ну ніяк). Утер закохується в дружину одного з своїх баронів, і як то водиться барона відправляє кудись подалі, у похід, а сам тим часом наставляє йому роги. Але оскільки дружина того барона була порядною жінкою, Утер йде на хитрість, за допомогою чар Мерліна, Утер приймає вигляд барона, має лямурний зв’язок з баронесою, від якого і народжується Артур. Тим часом сакси знов нападають на Британію, Утер дає їм бій, перемагає, але сам гине, а королем за спільною згодою стає 15-літній Артур.

Під час його правління Британія ніби-то досягає найвищого розквіту, усюди процвітає чесність, порядність та шляхетні ідеали лицарства, де король – перший серед рівних, адже за круглим столом не має головних. Цілком ймовірно, що саме вигаданий віртуальний світ при дворі короля Артура був рожевою альтернативою темним та сумним часам реального середньовіччя. Адже люди в усі часи прагнули романтики, а легенда про шляхетного короля Артура та лицарів круглого столу дозволяла поринути в цю таку жадану романтику, де процвітали ідеали чесності, відваги, та справедливості.

Але повернімось до Артура, який одружується на прекрасній Гвіневрі, тут до його двору являється хоробрий лицар Ланселот, який звісно теж по вуха закохується у прекрасну Гвіневру. У більш пізніх варіантах легенди Ланселот зраджує Артура, поки той вештається десь у походах захоплює владу та сам одружується на Гвіневрі. Врешті Артур і Ланселот сходяться в смертельній сутичці та вбивають один одного (і знов через жінок!). В іншій версії Гвіневру викрадає Модред, племінник Артура, який сам хоче стати королем, і насильно при живому чоловікові одружує на собі Гвіневру. І знов вони сходяться у смертельній сутичці…

Битва Модреда та Артура

Битва Модреда та Артура.

Окремої уваги заслуговують дитячі роки короля Артура, кажуть, коли маленький Артур тільки народився мудрий Мерлін взяв його собі на виховання, а заодно наділив чудесною силою та мудрістю. А в Лондоні в той час лежав легендарний меч Ескалібур у камені, на якому було пророцтво, що лишень справжній король Британії зможе його витягнути. Жодному могутньому богатирю, як вони не тужились не вдавалось витягти меча і лишень маленький Артур, який взагалі не думав ставати королем (адже Мерлін приховав від нього його походження), «випадково» витягнув меча. Маленький Артур був зброєносцем свого названого брата, а той брав участь у якомусь лицарському турнірі і десь посіяв свій меч, а що за лицар без меча? Тож маленькому Артуру яко зброєносцю треба було терміново роздобути якогось меча, він і пішов шукати, тут бачить якийсь меч в камені лежить, взяв та й без задньої думки витягнув – і одразу став королем Британії.

Ескалібур

Ескалібур – легендарний меч в камені.

Ескалібур

Та кадри з мультику про маленького Артура.

В багатьох пізніших лицарських романах король Артур та його двір слугує як фон, а заодно і образ мудрого та справедливого правителя. А мудрий та справедливий правитель хіба не мрія багатьох людей? Вже в наш час була дуже гарна сатира на легенду про короля Артура, англійський фільм Монті Пайтон та святий Грааль. Святий Грааль ще одна з популярних середньовічних легенд – таємнича чаша з якої начебто пив сам Ісус Христос під час таємної вечері. А ще святий Грааль є одним з найбільших християнських артефактів, який тому, хто з нього питиме дарує відпущення всіх гріхів та вічне життя. В кількох версіях легенди про короля Артура, легендарний король шукає цей Грааль і мабуть таки знаходить, адже Артура давно не має з нами, однак його ім’я назавжди вписано в анали історії.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Сегодня же легендарный король Артур по-прежнему продолжает пользоваться великой популярностью. В информационном океане интернета организованы многочисленные онлайн сообщества, фанатеющие на артуровскую тематику и мнящие себя как минимум современными рыцарями круглого стола.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers