Бхімрао Амбедкар – найбільший після Будди. Частина третя.

Бхімрао Амбедкар

Великі люди подібні морю. Вони – у вічному русі, вони часом не віддають собі звіт в тому, що їх виснажлива праця не завжди сумісна з їх фізичним станом. Так було і з Амбедкаром: постійна напружена робота і нескінченна полеміка з апологетами традиційних течій в індійській громадській думці не раз приводили Амбедкара в лікарню, але він був, здавалося, невтомний. То він займався будівництвом бібліотеки «Раджагріха» в Бомбеї, то з головою йшов у справи своєї громади, щодня і щогодини бачачи страждання народу. Його власна дружина (недоторканна) пішла з життя ще зовсім молодою, змучена приниженнями і стражданнями…

І ось, наче вибухнула бомба, по країні пронеслася звістка, що Амбедкар готується заявити про зміну релігії. Протягом десяти років він марно намагався створити умови для змін у ставленні недоторканних в рамках індуїзму, але навіть такі великі уми, як М. Ганді і Дж. Неру, у своїй подвижницькій діяльності не могли подолати кастові забобони. Бачачи це, Амбедкар ще в 1929 році радив недоторканним приймати будь-яку релігію, в якій їх будуть вважати рівноправними людьми. А в 1935 році, 13 жовтня, виступаючи перед десятьма тисячами недоторканних, Амбедкар заявив, що «загниваючий індуїзм, який справедливо називають брахманізмом, бо ним користується лише ієрархія брахманів», можна замінити будь-якою іншою релігією. «Я урочисто запевняю вас, – сказав Амбедкар, – що не помру, залишаючись індусом!»

То яку ж віру вибрати для себе і своєї громади? Звичайно, у Амбедкара була очевидна альтернатива кастовому індуїзму: християнство та іслам, які, до того ж, мають чимало послідовників в Індії. Але Амбедкар, хоча його і називали розкольником, зберіг вірність давнім традиціям своєї батьківщини. На його заяву негайно відгукнулися буддійські і сикхські богослови, пропонуючи недоторканним увійти в їх громади. Саме ці дві конфесії і стали об’єктом уважного вивчення Амбедкара.

Однак він не поспішав з відповіддю. Для обгрунтування своєї теорії Амбедкар пише роботу «Знищення касти», доводячи, що лише тоді, коли індуїстське суспільство стане бескастовим, у нього буде надія захистити себе. Інакше «Сварадж для індусів може обернутися лише новим кроком до рабства».

У вересні 1936 року Амбедкар направив групу своїх послідовників у сикхську місію в Амрітсарі для вивчення сикхської релігії. Одночасно він засновує свою політичну партію («Незалежна робоча партія»). Індія готувалася до гігантського стрибка в незалежність.

Але й ставши робочим лідером, Амбедкар не залишив релігійні шукання. Більше того: він осмислював політичну діяльність з релігійних позицій. «Мою соціальну філософію можна визначити трьома словами: свобода, рівність і братерство. Але нехай ніхто не говорить, що я запозичив свою філософію у Французької революції… Я вивів її з вчення мого вчителя, Будди».

Так, у виборі між сикхізмом і буддизмом Амбедкар все більш віддає перевагу останньому, який він вважав найбільш прийнятним саме для Індії середини XX століття. Амбедкар стверджував, що необмежена демократія руйнує рівність, а абсолютна рівність не залишає місця для свободи; він ставив понад все не механічну рівність, але братство як єдину реальну гарантію проти заперечення свободи.

Саму братську любов або людяність він називав релігією. Він прийшов до переконання, що дві особистості в історії світових релігій особливо важливі для нього – Будда і Христос. Однак його засмучувало, що в Індії навіть у такій релігії, як християнство, зберігалися кастові відмінності.

Як не парадоксально це звучить, в роки, що передують отриманню Індією незалежності, Амбедкар вже не так різко, як колись, відгукувався про колоніальний період в історії Індії. Він говорив, що британське правління принесло Індії два важливих моменти – ідею загального зводу законів і ідею єдиного, центрального уряду. Втім, і тепер понад все для Амбедкара залишалися сподівання недоторканних: «Я заявляю з усією силою, яка в мене є, що, коли б не виник конфлікт інтересів між країною і недоторканними, їхні інтереси для мене будуть превалювати над інтересами країни. І я не збираюся підтримувати тиранічну більшість тільки тому, що воно намагається говорити від імені країни».

Мабуть, ідейним противникам Амбедкара (індусам) могло здатися в ті роки, що він просто робить кар’єру. У червні 1942 року віце-король Індії вирішив розширити свою Виконавчу раду – і серед новопризначених був Бхімрао Амбедкар. Безпрецедентний випадок в історії країни: недоторканний увійшов до Виконавчої ради уряду Індії! Дещо раніше він став суддею Вищого Суду. Амбедкар беззастережно (на відміну від деяких членів Індійського Національного Конгресу) висловив колоніальному уряду підтримку у війні з нацизмом, який для Амбедкара був загрозою майбутнього людства. Як вважав Амбедкар, якби уряд Індії не зробив рішучих дій в серпні 1942 року, країна неминуче опинилася б під п’ятою японців і німців. Амбедкар не брав участі і в «Серпневій революції» 1942 року, а коли від нього зажадали подати у відставку («на знак протесту» у зв’язку з 21-денним голодуванням Махатми Ганді), він залишився байдужим.

Пом’якшивши своє ставлення до Британії, Амбедкар проте не звернувся до християнства, що, здавалося, було б закономірно. Він, з глибоким благоговінням ставився до Христа, розумів, що прийняття християнства недоторканними «денаціоналізувало» б їх. Не «перейшов» він і в гандізм. Більш того, в червні 1945 року з’являється книга Амбедкара «Що Конгрес і Ганді зробили для недоторканих», в якій він називає гандізм поверненням до сільського способу життя, до життя тварин.

Якщо й існує якийсь «ізм», говорив він, який повністю використав релігію як опіум, щоб вселити народам неправдиву віру в помилкову безпеку, так це гандізм. А в бесіді з одним американцем, у відповідь на захоплення останнього гандізмом, Амбедкар запитав: чому ж тоді американці не знищать свою армію і флот, не зруйнують фабрики і хмарочоси і не повернуться до примітивного життя стародавніх?..

Після проголошення незалежності Індії Амбедкар став міністром юстиції та головою Комітету з підготовки проекту Конституції країни. Мрія його життя виповнилася: в 1947 році недоторканність була заборонена. Однак політична рівність не могла негайно обернутися рівністю економічною і соціальною, і, можливо, саме переживання цього протиріччя підштовхнуло Амбедкара до завершення сорокарічних пошуків нової віри для недоторканих. У 1955 році, через десятиліття після того, як Амбедкар заявив про зміну релігії, він заснував «Велике співтовариство буддистів Індії» («Бхаратія Буддха махасабха»), А 14 жовтня 1956 року сам прийняв буддизм.

Ви запитаєте: який же буддизм став сповідувати Амбедкар і його послідовники? Буддизм південний, цейлонської орієнтації або ж північний ламаїзм? Ні, звернення Амбедкара і його послідовників (а одночасно з ним в буддизм перейшли сотні тисяч недоторканних) породило новий напрямок в цій стародавній вірі – необуддизм, названий санскритським словом «наваяв» (буквально «нова колісниця»).

У західному сходознавстві ця школа вивчена ще недостатньо: те, що близько до нас за часом, досліджувати далеко не завжди простіше, ніж сиву давнину. Але цілком очевидно, що в цій живій та зростаючій буддійській деномінації простежуються всі етапи духовного зростання самого Амбедкара. Зокрема, це стосується ідей соціальної справедливості, а значить, теорій соціалізму і комунізму.

Втім, догматичний марксизм його не влаштовував, як і догматичний, кастовий індуїзм. Амбедкар говорив, що ніхто не може досягти ідеалу одним розчерком пера; суспільство завжди повинно знаходитися в «експериментальному стані». У той же час він вірив у державний соціалізм, який, на його думку, «необхідний для швидкої індустріалізації Індії. Приватне підприємництво не може цього зробити. А якщо воно це і зробить, виникне та ж сама майнова нерівність, яку приватний капітал створив у Європі. Це має служити попередженням індійцям…»

Державний соціалізм Амбедкар хотів зробити законом Конституції Індії – щоб соціалізм став невразливий для якогось іншого тоталітарного варіанту кривавого бунту або розв’язання суспільних проблем. Державний соціалізм, за Амбедкаром, повинен практикуватися тільки через систему парламентської демократії. У центр він ставить не зрівняння власності, а соціальну рівність.

Чи знайшов Амбедкар оптимальне вирішення проблеми недоторканних і їхньої релігії? «Навабудда», необуддисти – його послідовники – вважають, що знайшов. Але і вони як і раніше, як за часів недоторканності, змушені жити в окремих поселеннях; почувають вони відлуння минулого і в тому, що честь їх жінок в деяких напівфеодальних штатах знаходиться під постійною загрозою.

Але, звичайно, вся Індія пам’ятає того, хто дав їй Конституцію, і тому, за словами президента Республіки Індія Заіла Сінгха, сказаним в 1985 році, «став безсмертним». Навіть деякі індуїстські організації пропонують включити згадку імені Амбедкара в щоденну ранкову молитву. Вони справедливо нагадують, що і Будда, за чиїми «Лотосовими стопами» послідував Амбедкар, був, по суті, великим єретиком всередині індуїзму.

Але в цих суперечках Бхімрао Амбедкар вже не брав участі. Він пішов із земного життя 6 грудня 1956 року – через кілька тижнів після прийняття буддизму. Кремація тіла того, кого в Індії називають «найбільшим індійцем після Будди», відбулася 7 грудня. Саме в цей день у всіх країнах буддійського світу завершувалися грандіозні восьмиденні святкування, які були присвячені 2500-річчю з дня народження Будди…

Автор: Леонід Мітрохін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *